Як ми говоримо, стр. 26

Якщо нема потреби підкреслювати відмінність між тим, про що йдеться, тоді краще користуватися займенником усякий: «Всього було доволі: вовків у лісах, зайців у полі і риби всякої, великої й малої в озерах і ставах» (Л. Глібов); «У неї в хаті завелось багато всяких вузликів з насінням – великих і малих» (М. Коцюбинський), – або займенником усілякий: «…обов'язок фольклористів – усілякими способами виявляти таланти…» (М. Рильський); «…захоплені переказуванням усіляких новин, вони просто забували постукати Петуникові…» (Ю. Шовкопляс).

Робочий і робітничий

Зрідка трапляються помилки, коли плутають ці схожі за будовою прикметники й пишуть: «Восьмигодинний робітничий день» (замість – робочий день); «Робочий натовп не втихомирювався» (замість – робітничий натовп).

Прикметник робочий походить від іменника робота й означає «пов'язаний із процесом або часом праці»: «Забіжиш до Марусі у робочу часину» (Марко Вовчок); «Клопоти робочого дня вернули йому енерґію» (М. Коцюбинський). Цей прикметник означає ще «працьовитий, роботящий»: «Робоча, як бджола» (М. Номис); «Дівка тиха, робоча» (Панас Мирний).

Прикметник робітничий походить від іменника робітник і означає «пов'язаний із робітником, належний робітникові»: «На мітинґ зібралась юрба робітнича» (М. Бажан); «Ото й почне розповідати про місто, про завод, про життя робітниче» (Д. Головко).

Трапляються випадки, коли обидва ці прикметники вживаються з одним іменником, залежно від того поняття, що ми надаємо їм: можна сказати робітничий одяг – цебто те вбрання, яке звичайно носять робітники, характерне для робітників, і робочий одяг – убрання, що ним користуються тільки під час роботи.

Складний і складаний

Щоб не помилятись у вживанні цих схожих слів – складний і складаний, як це часто доводиться спостерігати в мовленні, слід пам'ятати, що прикметник складний пов'язується з іменником складність, а складаний походить від дієслова складати; перший означає, що якась річ або явище – не прості, а становлять певну складність: «Складну ти задачу задала мені, – вже спокійніше відказав Бондар» (М. Чабанівський); цей прикметник, із наголосом на першому складі, має й друге значення, відповідне до російського складный, тобто «доброї будови тіла»: «Її постать, повна, тілиста і разом складна, її свіже лице… все разом заворушилося в кількох дзеркалах» (І. Нечуй–Левицький).

Прикметник складаний указує на річ, яку можна складати: «Кулемет із трьома складаними ніжками» (з перекладу М. Пінчевського); «Поки чекали гостей, Стьопа витяг на палубу складаний гумовий човен, так званий кліпербот» (М. Трублаїні). Такий предмет, як кишеньковий ножик, може бути не тільки складаним, бо частини його складаються, а й складним, якщо в ньому є багато приладів, призначення котрих важко відразу збагнути.

Старий і давній

Іноді доводиться чути: «Ми з вами – старі приятелі», – хоч обом співрозмовникам нема й тридцяти років віку. То які вони – старі? Вони – давні приятелі. Але якщо треба підкреслити, що йдеться саме про вік співрозмовників, а не про давність приятелювання, тоді слушний буде прикметник старі: «Ми з вами – старі обоє, багато на віку бачили» (з живих уст).

Природніше, правильніше казати: давня звичка, давнє правило, а не стара звичка, не старе правило. Зате цілком слушно буде сказати: стара (чи застаріла) зброя, старі поняття, старий хрін тощо.

Тривкий і тривалий

Тривала дружба чи тривка? Вогнетривка цегла чи вогнетривала? – постає питання перед людьми, що не замислились над походженням цих прикметників і їхніми значеннєвими функціями. Прикметник тривалий означає, що якась дія чи стосунки між людьми довго тягнуться в часі: «Знову настала тривала мовчанка» (В. Собко). Прикметник тривкий означає «міцний, сталий, такий, що не піддається змінам»: «Як буде мур готовий, прийдуть люди і докінчать хати, палати й храми, під захистом тривким їх праця буде тривка й доладна» (Леся Українка).

Дружба може бути тривка, цебто міцна, і тривала, що визначається довгим часом. Цегла – тільки вогнетривка, бо йдеться про її стійкість чи тривкість перед дією вогню, а не тривалість перебування в вогні.

Чисельний і численний, багаточисельний

Прикметники чисельний і численний часто плутають, ставлячи їх не там, де треба: «Цього разу збори були чисельні», «Між населенням півночі й півдня країни є велика численна різниця».

Прикметник чисельний указує на те, що стосується числа, що бере за основу числові вирази: чисельний аналіз, чисельна перевага, чисельна переконливість тощо. Прикметник численний означає «наявний у великій кількості»: «Небо заступали хмари. Вони насувалися з заходу, закриваючи собою численні зорі» (А. Шиян); «Почалася система численних гірських хребтів» (О. Гончар); «… численні тріщини в'юнились у всіх напрямках, ніби сітка жил» (І. Вільде).

Отже, в двох перших фразах треба було написати: «збори були численні», «велика чисельна різниця».

Інколи трапляється в наших газетах і такий дивний прикметник: «Мітинг був багаточисельний». Слова багаточисельний, яким автор газетної замітки хотів підкреслити, що на мітинзі було багато людей, нема в українській мові, є прикметник численний, який і треба було тут написати: «Мітинг був численний». Якщо авторові хотілось посилити враження, він міг би додати: дуже (вельми) численний.

ДІЄСЛОВА

Дієвідміна слів дати, їсти, відповісти, розповісти, бути

Дієслова в другій особі однини теперішнього часу та в майбутньому часі доконаного виду мають закінчення — еш (-єш), — иш (-їш): хочеш, будуєш, вариш, гоїш, захочеш, збудуєш, звариш, загоїш. Виняток становлять дієслова дати, їсти, відповісти, розповісти: ти даси, їси, відповіси, розповіси, а не даш, їш, відповіш, розповіш, як то часом, надто в західних областях України, кажуть.

Дієслово бути має в усіх особах однини й множини форму є: «Зазнаю чужої сторони, яка вона є» (Марко Вовчок); «Ви є у нас від самого царя настановлені» (Г. Квітка–Основ'яненко). Іноді для першої й третьої особи однини вживають форми єсть: «Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була» (П. Тичина); «Коли в чоловіка хліба єсть достаток, то в нього в дому всякий буває статок» (М. Номис). У сучасній українській літературній мові звичайно випускають форми є, єсть у складеному присудку: я – учень V класу, ти мені – родич, він тобі – товариш, – залишаючи їх тільки тоді, коли треба надати фразі врочистого тону: «Я єсть народ».

Форми для другої особи однини єси й третьої особи множини суть – архаїчні. Форма суть трапляється в південно–західних діалектах. В українській класичній літературі цих форм уживали тоді, коли було треба надати фразі врочистості або іронії: «Як справді кохаєш, як вірний єси, мені серце неньки живе принеси» (М. Вороний).

Давноминулий час і описова форма з словами було, бувало

В українській мові є два минулі часи – минулий і давноминулий. Минулий час, не маючи особових закінчень, означає, що дія відбувалася в минулому, колись: читав цю книжку; давноминулий час, який твориться з форм минулого часу відмінюваного дієслова й допоміжного дієслова бути, означає, що одна минула дія відбулась раніше від другої: «я читав був цю книжку, та забув її зміст»; «дознався був владика, що сліпий старець чинить у божому домі одправу, і заборонив» (Марко Вовчок). Цією складеною формою давноминулого часу користуються й тоді, коли треба показати минулу перервану дію: «Лукаш… знаходить вербову сопілку, що був кинув, бере її до рук і йде по білій галяві до берези» (Леся Українка).