Мелодія кави у тональності кардамону, стр. 88

У зв’язку з жалобою на запусти в будинку Адама не було ні гучних товариських забав, ані великих родинних гостин, ані візитів напівзнайомих людей. Коли приїздив хтось із родини, Анна намагалася не лише тримати дистанцію, але й взагалі не виходити на люди. На щастя, становище годувальниці наймолодшої дитини господаря їй у тому сприяло. Майже завжди вдавалося відсидітись у себе в кімнаті. Та й загалом цієї зими якимось дивом вони уникли значного розголосу та не спровокували жодного великого скандалу. Все, що отримали, — це невиразні розмови, перешіптування за плечима і не надто химерні припущення сусідів щодо характеру їхніх стосунків. Найцікавіше, що про їхнє з Адамом минуле тут ніхто не знав. Більшість сприймала ці стосунки як те, що не має передісторії і почалося лише після смерті Анелі. Серйозний осуд викликало хіба те, що вони почали занадто швидко шукати розраду, проте доки, бодай зовні, вони з Адамом дотримувалися пристойності, їх не ігнорували.

Усе змінилося навесні та влітку. Втомившись від того, що постійно доводиться тримати стосунки у таємниці, вони поступово втратили пильність і вже не намагались приховати те, що живуть в гріху. Звикнувши до лояльності оточення, не бачили жодної з тих маленьких дрібничок, які зазвичай зраджують коханців перед сторонніми людьми. Ані своїх занадто відвертих та довгих поглядів тоді, коли за ними слідкують чужі очі, ані мимовільних доторків чи слів, які мають дивну неофіційну тональність, ані того, що вони намагаються бути якомога більше разом — на прогулянці за містом, у власних кімнатах, на центральних площах середмістя, де щомиті можна зустріти когось із родини чи товариства, в закапелках старих вуличок, де взагалі годі когось побачити, і навіть до його сестри почали ходити разом. Анна взагалі боялася повірити в те, що закінчилися безкінечні очікування, невизначеність та щоденна загроза того, що кожна зустріч із Адамом може виявитися останньою.

Для нього ж було незвичним приходити додому і бачити там жінку, яка його любить. Це поєднувалося з цілковитою безконфліктністю Анни в буденному житті, з її бажанням довести помешкання і все в ньому до ідеального стану, з відданістю дітям та інтересам родини. Здається, Анна — не лише добра коханка, але й хороша мама для всіх без винятку його дітей. Навіть її напівдитяча закоханість нікуди не зникла, а переросла в щось значно серйозніше — у відданість і бажання зробити його щасливим. Таке важко переоцінити. Усі майнові, станові та релігійні проблеми, які отримав разом із нею, — ніщо у порівнянні з тим, що має натомість. Навіть її дрібні вади якось не помічалися. Давно звик до емоційності, сентиментальності та нераціональності Анни. Хтозна, може, саме за цю щирість та безпосередність він і любить її. У шлюбі з Анелею ніколи того не мав. Жили кожен своїм осібним життям і намагалися не перетинатись. Усе раціонально, емоційно виважено, влагоджено відповідно до спільних інтересів та позбавлено жодного натяку на теплі стосунки чи справжню тілесну або духовну близькість. Добре зорганізовані партнерські відносини — і тільки. Довго таке тривати не могло. Відчував, що втрачає щось дуже важливе та почувався ошуканим. Про інші нюанси взагалі волів не згадувати. Ані він, ані Анеля не поводилися гідно.

Дивлячись на розвиток стосунків Адама й Анни, ніхто не сумнівався, що лише необхідний термін жалоби утримує його від третього шлюбу. Зв’язок зі звичайною коханкою відверто не афішують і не беруть так близько до голови та до серця. Тут щось серйозніше, бо здоровий глузд він таки втратив і так поводиться з годувальницею своєї доньки, що це починає межувати зі справжнім скандалом. Його покійна дружина була справжньою шляхтянкою, а ця невідомо хто і що. Кажуть, що вона вдова по якомусь збіднілому і давно збанкрутілому шляхтичу, проте занадто вже вона молода, гарна та легковажна. Подейкують, вона мала не найкращу репутацію ще до одруження, і навіть заміж вийшла, бо вже була при надії. Зрештою, жодна порядна жінка не дозволятиме так безцеремонно себе компрометувати і тим паче не житиме в одному будинку з чоловіком, який нещодавно втратив дружину. Напевно, злакомилася на становище, маєтки та гроші. За походженням вона йому нерівня. Таких ніколи і ніде не бракує. Використовує свою красу, молодість та тіло для того, щоб закрутити голову заможному і вже не молодому чоловікові. Хоч би Бога побоялась і людей посоромилася.

Після літніх місяців, які родина провела в маєтку, чутки, поговори і перешіптування відновилися з подвійною силою і не затихали, а переслідували Анну та Адама на кожному кроці.

А вони нарешті просто були щасливі разом. Щасливі без жодних умов і обмежень, щасливі всупереч тому, що не мали б бути щасливими. А може, саме тому й були щасливі, що попри все нарешті були разом.

Розділ 6

За якийсь час Анна цілком освоїлася не лише з новою для себе роллю напівофіційної господині в будинку Адама, але зі своїм новим життям у цьому будинку: з можливістю робити те, що бажаєш, з легшим і зручнішим побутом, з прислугою, яка слухалася її наказів, з необхідністю дотримуватися певного стилю поведінки і потребою рахуватися з умовностями, а головне, з тим, що постійно мусила пам’ятати: від того, як вона поставить себе зараз, залежить її майбутнє.

Перше одруження трохи підняло її вгору, друге ж обіцяло цілком змінити статус. Адам і не приховував, що незабаром одружиться з нею офіційно. Це додало становищу Анни певної стабільності. До зими й не згадувала, як важко їй було тут минулого року. Найменші дівчатка лише тішили: кругленькі, зі здоровим рум’янцем на щічках, жваві, з блискучими чорними очима, з пухнастим волоссям, яке вже зараз завивалось у локони, — вони виглядали задоволеними своїм життям. Обидві різні за характером, проте однаково потішні та надзвичайно схожі зовні. За рік вони звикли одна до одної і ні на мить не дозволяли себе розлучати. Разом їли, разом бавилися, разом спали і навіть у шкоду влазили одночасно. Так, ніби наперед про все домовлялись і чітко знали, хто і що має робити. Ще й, як то іноді роблять близнята, вигадали собі власну мову та стиль спілкування і вже не надто вимагали товариства інших людей.

З Люциною теж усе складалося без особливих труднощів. Цю дівчинку Анна любила дедалі сильніше. Була слухняною, тихою, уважною і, як на свої шість років, дуже розвиненою. Відразу відчувалося, що цій дитині завжди приділяли багато часу. Анна намагалася робити те саме, проте не була певна, що справді зуміє замінити їй маму, а тому просто любила її так, як могла б любити власну доньку, і керувалася не логікою чи якимись правилами, а покликом серця та інтуїцією.

Неймовірно складно було лише з Войцехом. Не досягнула тут жодного поступу. Він, як і на початках, навіть не намагався поводитися чемно. На все мав власну думку, особливу манеру нестерпності в поведінці й власний спосіб висловити зневагу до її спроб знайти з ним спільну мову. Все частіше Анні починало здаватися, що ніхто і ніколи не ненавидів її з такою силою, як цей малий. Напевно, навіть його покійна мама була поблажливішою. Якщо нічого не зміниться — страшно подумати, у що обернеться ця дитяча ворожість у майбутньому. Не знала, чи зможе коли-небудь змиритися з нею, проте перетворювати помешкання Адама на родинне пекло теж не мала жодного бажання. Хай там як, але Войцех — син Адама, і стосунки у нього з батьком хороші.

Власне, малий лише тата й слухає. З ним він поводиться, як цілком нормальна дитина. Навіть про свої дурні, а іноді й жорстокі витівки забуває. Якби він хоч наполовину був таким тоді, коли Адама нема вдома, почувалась би на сьомому небі від щастя.

На жаль, наразі малий добряче псував їй нерви. Ще й, ніби навмисно, про всі його збитки бігли повідомляти саме їй, і вона хоч не хоч, але мусила його карати. А це теж не покращувало ставлення Войцеха до неї. Напевно, доведеться просити допомоги в Адама. Нехай сам вирішує, як карати власного сина і сам примусить поводитись якщо не ідеально, то хоча б із натяком на нормальність. Не зробить цього зараз — і потім така поступливість вилізе їм усім боком.