Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий, стр. 29

Хлопець витяг пасок зі своїх штанів і спробував ним перев'язати ногу. Але руки вже не дуже слухалися. На щастя, підбігла Леля. Вона туго перев'язала ногу над коліном, і за кілька хвилин кров перестала бігти. Але біль не пройшов.

— Сиди тут і не рухайся, — кинула вона, повернулася до ступи і спробувала її поставити на землю. Але це не вдалося.

Довелося Лисому підводитися й допомагати їй. Сил у нього було вже небагато. Підняти ступу вони не могли. Тоді хлопець заліз на неї, став на нижній край, руками схопився за верхній і скільки міг подався назад. Леля взялася за той край, яким ступа лежала на землі, напружилася, і ступа важко гупнула дном об пісок. При цьому Лисий теж гепнувся на спину. І так і лишився лежати — було боляче, та й сил підвестися уже не стало.

Леля схопила мітлу, скочила в ступу й зникла в небі.

Лисий лежав на піску і мляво думав про підступність хробака. Як же це йому вдавалося рухати тінь? І як їм вдалося вранці уникнути його пащі? Може, він не здатний дуже віддалятися від своєї піщаної галявини? Лисий цієї галявини, яку Леля помітила з неба, не бачив, але був переконаний, що вона і є хробаковою домівкою.

Кров більше не текла, але сил з нею витекло чимало. Та ще й голод давався взнаки. Лисий лежав і не ворушився, заощаджуючи рештки сил. Навіть коли земля під ним затремтіла знову, він не зміг себе змусити підвестися і якось рятуватися. От і все, тільки й подумав. Звичайно, хробак не міг жити сам один. Це тільки баба Яга одна живе — та й у тієї є приятель лішак. А у хробака, ясна річ, має бути хробачиха.

Земля затрусилася дужче, потім розверзлася й над тілом хробака, що досі билося в конвульсіях, з'явилася ще одна хробача голова. Подібно до того, як перший хробак став дибки, позбувшись клішні, другий також високо підніс голову вгору, а потім стрімко впав на свого родича і вгризся в його бік. Розлігся моторошний тріск хітинового панциря, розтрощеного могутніми щелепами. Відхопивши чималий шматок тіла, другий хробак поклав голову на першого й почав методично перетирати щелепами відкушений шмат.

Лисий був просто паралізований цією картиною. Він ніяк не міг позбутися відчуття, що його тіло ця потвора жуватиме так само.

Перший хробак нарешті затих. Знову і знову його родич вгризався в пошматоване тіло й відхоплював нові й нові його частини. Потім він завмер і довго лежав на брудних безформних залишках. Сморід стояв невимовний.

Якщо він заснув, подумав Лисий, то це просто катастрофа. Це означає, що треба лежати непорушно на землі, яка вже почала охолоджуватися, невідомо скільки часу. Адже будь-який його порух здатний розбудити чудовисько. А на ще одну спробу втекти від хробака сил у нього не було зовсім.

Однак хробак не спав. Він зарипів камінням, схопив рештки родича за голову й потяг за собою під землю.

«От я й без шаблі лишився!» — подумав Лисий.

Добре було б поспати, але хто ж засне в такому місці! Леля, мабуть, полетіла по казанок, щоб загоїти йому рану. Але ж сил це все одно не додасть… Нога боліла нещадно. Вона почала розпухати — нижче коліна взагалі боляче торкатися. Лисий розпустив пасок, яким Леля перетягнула йому ногу. Стало трохи легше, але не набагато. Дякувати, хоч кров не почала знову текти.

Як звідси вибратися? Добре, якщо наситившись, другий хробак (чи хробачиха?) не дослухатиметься кроків, а якщо дослухатиметься?

Сонце сіло за велику ріку. Щось довго Леля не повертається. То він радів, що її немає, поки тут хробаки з'ясовували родинні стосунки, а тепер почав хвилюватися. Коли зовсім стемніє, знайти його буде неможливо.

Ніби почувши його думки, ступа пропливла високо над ним. Не помітила. Він лежить під кущем. Лисий зібрав усі свої сили й сів. Ступа поверталася. Хлопець щосили замахав руками. Ступа летіла вже над ним, не знижуючись.

— Лелю-ю! — щодуху закричав він, забувши про обережність.

Крик вийшов не дуже голосним, але, схоже, Леля його почула. Ступа зробила коло й полетіла до нього. На посадку вона заходила якось незграбно і швидше впала, ніж сіла на землю.

Лисий отетерів: зі ступи визирала мала Марічка, в смерть перелякана.

— Ти коли це навчилася літати? — спитав Лисий.

— А тільки шо, коли Леля прилетіла від тебе. Вона сказала, шо ти поранений, ходиць не можеш, а вона пробувала тебе перенести на ступі, а ступа не схотіла вас двох таких великих нести, а я так боялася літаць, а Леля сказала, шо тільки я можу тебе врятуваць, а я так боялася…

Зрозумівши, що її не зупинити, Лисий мовчки поліз у ступу. Власне, спочатку довелося до неї дострибати на одній нозі, бо стати на поранену ногу він не міг. Ледве-ледве вдалося перекинути тіло через край ступи, при цьому, зачепившись пораненою ногою, Лисий ледве не знепритомнів від болю.

— Полетіли, — сказав він, влаштувавшись за спиною дівчинки.

Варто було б забрати в неї мітлу й правити самому, але хлопець не був впевнений, що його, такого охлялого, ступа буде слухатися.

— «… Побачиш великого хробака і сідай біля нього», а я дивлюся, дивлюся, а ніякого хробака немає, а куди ти його подів?

— Його дружина з'їла.

— Чия?! — перелякалася Марічка.

— Ну, не моя ж. Я ще не одружений.

— Прямо біля тебе?

— Прямо переді мною.

— Ох ти ж і злякався, мабуть! Я б нізащо не витримала.

Протягом усього польоту Марічка торохтіла без угаву. Її було просто не впізнати, хоча й раніше, власне кажучи, особливою мовчазністю вона не відрізнялася. А тут було так, ніби вона боїться замовкнути. Мабуть, справді боїться, подумав Лисий. Ще б пак! Хто б не боявся на її місці!

Дітей він побачив здалеку. Але тільки зверху їх, мабуть, і можна було побачити. Вони сиділи колом на невеличкій галявинці, зусебіч оточеній високими кущами. До того ж там росла трава, тож сиділи вони не на голому піску.

Марічка обережно опустила ступу, і їх одразу всі оточили. Леля мало не плакала, дивлячись на Марічку. Зараз важко було сказати, за кого вона більше переживала, — за неї чи за Лисого. Вона просто вихопила дівчинку зі ступи й почала її обціловувати.

Лисий стояв у ступі на одній нозі й відчував, що ще трохи, і він упаде, поваливши разом ступу. В голові макітрилося, нога пекла вогнем, видно її не було, але здавалося, що вона збільшилася щонайменше вдвічі. Він спробував сісти, але щойно почав згинати поранену ногу в коліні, відчув такий страшний біль, що не зміг стримати зойку.

Тільки тепер усі кинулися до нього. Хором почали виймати зі ступи. Лисий лиш зубами рипів, намагаючись не кричати. Мабуть, справи були зовсім кепські, бо на кущах з'явилося два круки, які завжди знають, де пахне мертвим.

Його з великими труднощами обережно поклали на траву, потім перевернули на живіт. Він чув, як ножем розрізали штанину, а потім запала цілковита тиша, а в цій тиші радісно крякнув крук.

— Що там? — крізь зуби процідив Лисий.

— Нічого, все гаразд, — швидко відповіла Леля, поки ніхто з дітей не встиг проговоритися. — Зараз усе буде гаразд.

Видно, мертва вода вже давно була зварена, бо Лисий відчув мокрий холод на нозі. Це було приємно. Прохолода трохи вгамовувала біль. А далі, мабуть, вода проникла в рану, бо стало так боляче, аж усе попливло перед його очима, і свідомість залишила його.

5. Таємниця орлиного лісу

Чистий ліс

Лисий прокинувся першим. Сонце ще не зійшло, тільки легкі хмарки над головою мали з одного боку рожеве забарвлення. Трава була мокра від роси. Дощу сьогодні не буде. Хлопець змерз. Поступово він згадав усе, що вчора трапилося. Нога більше не боліла, але зовсім здоровим він себе не почував.

Лисий сів і обдивився ногу. Литку оперізував величезний червоний рубець. Рана досі не зажила, незважаючи на мертву воду. Однак пухлина спала, він поворушив ступнею, пальцями — все працює.

Попід кущами спали діти. Тільки Івася серед них не було. Трохи віддалік, накрита гіллям, стояла ступа. Це добре. Якби прилетів лішак, то з неба ступу він би не побачив. Та й дітей не побачив би, якби не спустився зовсім низенько. Круків на кущах також не було — отже, його справи не такі кепські, як здавалося вчора.