20 000 льє під водою, стр. 20

Я нічим не міг заперечити математично обґрунтованих доказів.

— Згоден з вашими обчисленнями, капітане, — відповів я, — і тут марні будь-які вагання, бо їхню правильність щоденно стверджує саме життя. Однак я маю сумнів.

— Який саме, пане професоре?

— Коли ви перебуваєте на тисячометровій глибині, на судно тисне сто атмосфер. А щоб виплисти на поверхню, ви мусите спорожнити резервуари, аби полегшити «Наутілус», і тоді вашим помпам доводиться додати тиск на сто атмосфер, тобто тиск, що дорівнює ста кілограмам на один квадратний сантиметр. Це вимагає такої потужності…

— Яку може дати тільки електрика, — докінчив капітан Немо. — Повторюю, пане професоре, потужність моїх машин майже безмежна. Ви самі вже мали нагоду цього допевнитися, коли занурююсь на півтори-дві тисячі метрів. Але коли мені заманеться відвідати океанові безодні — побувати на глибині двох-трьох льє, я застосовую інший спосіб — складніший, а проте й надійніший.

— Що ж то за спосіб, капітане?

— Я спершу поясню вам, у який спосіб керується «Наутілус».

— З нетерпінням слухаю.

— Щоб скерувати судно на штирборт, бакборт, простіше кажучи, щоб вести судно по горизонталі, я використовую звичайне стерно з широкою лопаттю, припасованою до ахтерштевня, що повертається штурвалом та шуртросом. Але я можу скерувати «Наутілус» і по вертикалі знизу догори та згори донизу завдяки торчма укріпленим обабіч бортів двом похилим площинам, які вільно рухаються з допомогою важелів. Коли поставити ці площини рівнобіжно до кіля, судно плистиме горизонтально. Якщо вони стоятимуть похило, «Наутілус», залежно від кута нахилу, тягнеться гвинтом, опускається чи підіймається по діагоналі, подовжуваній на моє бажання. Як треба, я можу підійматися швидше, вимкнувши гвинта, і тоді виштовхуваний водою «Наутілус» рине догори, мов наповнений воднем аеростат у повітрі.

— Браво, капітане! — вигукнув я. — Але, виходить, стерничий веде під водою судно наосліп?

— Стерничий міститься в рубці, що зводиться над палубою. Ілюмінатори цієї рубки — опуклі, з грубого кришталю.

— Невже вони здатні опиратися такому великому тискові?

— Певна річ! Кришталь легко розбивається від удару, проте він

витримує величезний опір води. Тисяча вісімсот шістдесят четвертого року в Північному морі провадили експериментальну риболовлю при електричному світлі, і кришталеві пластинки сім міліметрів завгрубшки встояли проти тиску шістнадцять атмосфер. А ілюмінатори на рубці «Наутілуса» — двадцять один сантиметр завгрубшки, себто в тридцять разів грубші.

— Гаразд, капітане Немо, але щоб бачити, куди пливеш, потрібне світло, яке б розсіювало пітьму. Мені невтямки, як у темних водах…

— За рубкою вмонтований потужний електричний прожектор, що його проміння на півмилі освітлює воду.

— Он як! Браво, браво, браво! Тепер я збагнув, що воно за світний нарвал, котрий так пантеличив учених! До речі — оте злоповісне зіткнення «Наутілуса» із «Шотландією» було випадкове?

— Випадкове, пане Аронаксе! Я плив, занурений під воду на два метри, коли трапилася сутичка. Втім, я зразу завважив — ніякого лиха не сталося.

— Авжеж! Ну, а ваша зустріч з «Авраамом Лінкольном»?

— Пане професоре, мені дуже прикро, що пошкоджено одне із ліпших суден американського флоту, але на мене напали, і я мусив захищатися! Проте я вдовольнився незначною аварією. В найближчому порту фрегат полагодять.

— О, капітане, — вигукнув я, — ваш «Наутілус» — справді чудесне судно!

— Так, пане професоре, — схвильовано відповів капітан Немо, — і я люблю його, як плоть від плоті моєї. Коли на ваші судна чигає сила-силенна небезпек, що їх таїть у собі океан, коли найпершим враженням від моря, як влучно сказав голландець Янсен, є страх перед безоднею, то на моєму «Наутілусі» людині боятися нічого! Корпус його не вгинається, бо подвійна обшивка міцніша від заліза; в нього немає такелажу, який «стомлюється» від хитавиці; немає вітрил, що їх може зірвати вітер; немає парових котлів, котрі можуть вибухнути; «Наутілусові» не загрожує пожежа, бо він не дерев'яний, а залізний; йому не потрібне вугілля, запаси якого вичерпуються, бо він оснащений електричними машинами й відповідною апаратурою. Йому, на решті, нічого боятися зіткнення, бо він — сам-один у морських глибинах; йому не страшні бурі, бо за кілька метрів од морської поверхні панує незворушний спокій! Он як, пане професоре! Це досконале судно! І коли правда, що інженер більше вірить своєму суднові, ніж конструктор, а конструктор більше, ніж капітан, то зрозумійте, як безмежно довіряю «Наутілусові» я — його капітан, конструктор і винахідник воднораз!

Капітан Немо промовляв натхненно. Очі йому сяяли, він жваво жестикулював. Так, він любив це судно, як батько любить своє дитя!

Я не втримавсь і прохопився запитанням, яке, може, видалося капітанові нескромним:

— Ви, певно, інженер, капітане Немо?

— Так, пане професоре, — відповів він, — я навчався в Лондоні, Парижі, Нью-Йорку ще за тих часів, коли був земним житцем.

— Але ж як вам удалося зберегти таємницю спорудження цього чудесного «Наутілуса»?

— Кожну частину судна дістав я з різних куточків земної кулі, і то під вигаданим призначенням. Кіль викуваний у Крезо, гребний вал — у «Пена і К°» в Лондоні, обшивка корпуса — в Леарда в Ліверпулі, гвинт — у Скотта в Глазго. Резервуари виготовлено в «Кайля і К°» в Парижі, машини — у Круппа в Пруссії, таран — у майстернях Мотала в Швеції, вимірювальні прилади — в братів Гарт у Нью-Йорку і т. ін. Кожен із цих постачальників діставав мої черчення, підписані щоразу іншим прізвищем.

— Одначе всі ці частини треба було якимось чином зібрати, змонтувати?

— Пане професоре, я спорудив на пустельному острові серед океану корабельню. Там мої робітники, відважні мої товариші, яких я навчив суднобудівної справи, під моїм наглядом склали «Наутілуса». Коли роботу було завершено, вогонь знищив геть усі сліди нашого перебування на острові, що його б ладен я був розметати дощенту, якби тільки міг.

— Мабуть, спорудження судна коштувало вам чималих грошей?

— Пане професоре, кожна тонна панцерного судна коштує тисячу сто двадцять франків. «Наутілус» важить тисячу п'ятсот тонн. Отже, ціна йому — біля двох мільйонів франків, а разом із устаткуванням, із колекціями та мистецькими творами, що знаходяться на ньому, — понад чотири або й п'ять мільйонів.

— І останнє запитання, капітане Немо.

— Прошу, пане професоре!

— Ви дуже багаті?

— Безмежно багатий; я міг би легко сплатити десять мільярдів державного боргу Франції!

Я пильно глянув на капітана Немо. Чи не надуживає він моєю довірою? Побачимо!

XIV

«ЧОРНА РІКА»

Площа води на земній кулі сягає трьох мільйонів восьмисот тридцяти двох тисяч п'ятисот п'ятдесяти восьми квадратних міріаметрів ³⁶, себто вода покриває понад тридцять вісім мільйонів гектарів земної поверхні. Об'єм цієї маси — два мільярди двісті п'ятдесят мільйонів кубічних миль, а якби всю цю воду вилити в кулясту посудину, діаметр її мав би шістдесят льє, а важила б вона три квінтильйони ³⁷ тонн. Щоб осмислити всі ці цифри, можна сказати — квінтильйон відноситься до мільярда, як мільярд до одиниці, або — в квінтильйоні стільки мільярдів, скільки в мільярді одиниць.

В геологічну епоху нашої планети за вогненним періодом ішов період водяний. Колись океан покривав усю землю. А згодом мало-помалу настав сілурійський період, — з океанового дна стали підійматися горби, на поверхні його з'явились острови, котрі зникали за великих потопів, а потім показувалися знову і, з'єднуючись між собою, утворювали суходоли; обриси земної поверхні мінялися й мінялися, аж доки кінець кінцем набули тих форм, які ми бачимо нині. Суша відвоювала в води тридцять сім мільйонів шістсот п'ятдесят сім квадратних миль, чи дванадцять мільярдів дев'ятсот шістнадцять мільйонів гектарів.