20 000 льє під водою, стр. 17

— Сподіваюся, пане професоре, — мовив цей незвичайний чоловік, — ви мені подаруєте, що я вас приймаю попросту, без церемоній, та ще й у салоні, де панує таке безладдя.

— Пане добродію, — відповів я, — не дошукуючись, хто ви такий, мушу сказати: ви — справжній митець!

— Всього-на-всього аматор. Я здавна залюбки збирав прекрасні витвори людських рук. Я шукав завзято, збирав невтомно, і мені поталанило знайти кілька справді вельми коштовних речей. Ці картини — останнє, що нагадує мені про землю, котрої для мене вже немає. І сучасні ваші митці для мене — те саме, що й давні. Дві тисячі літ їм чи три — мені однаково. Геній не має віку.

— А ці композитори? — запитався я, показуючи на партитури Вебера, Россіні, Моцарта, Бетховена, Гайдна, Мейєрбера, Герольда, Вагнера, Обера, Гуно, розкидані на великому органі, що приходився на всю ширину стіни.

— Про мене, ці композитори, — відповів капітан Немо, — Орфеєві сучасники, бо різниця в часі стирається в пам'яті мерців — а я мрець, пане професоре, такий самий мрець, як ті ваші друзі, котрі спочивають під землею!

Капітан Немо замовк і глибоко замислився. Схвильований до краю, я дивився на нього, мовчки вивчаючи незвичайне його лице. Він сперся на коштовний мозаїковий стіл і, здавалося, не бачив мене і геть про мене забув.

Мені не хотілося виводити його із задуми, і я став роздивлятися інші дива цього пишного салону.

Опріч чудес мистецтва, було тут рясно чудес природи. Найперше — водорості, мушлі та інші океанові витвори, що їх, певна річ, зібрав сам капітан Немо. Посеред салону бив водограй, підсвічений зісподу електрикою; струминки води спадали в басейн — велетенську мушлю-тридакну. Своїм тонко зазубленим обводом ця мушля сягала шести метрів. Отже, вона була більша за тих прегарних тридакнів, що їх Венеціанська республіка подарувала Францискові І.

Довкола басейну, в гарних вітринах, оправлених міддю, розкладено й розставлено коштовніші взірці морської флори й фауни, що їх будь-коли випадало бачити натуралістові. Можна собі уявити мою втіху, коли я на них глянув, — втіху природознавця!

Розділ зоофітів представляли надзвичайно цікаві зразки двох груп — поліпів та голчастих. Перша група складалася із органчикових і горгонієвих віялуватих коралів, сирійських губок, молуккських ізид, морського пір'я, чудових лофогелій норвезьких морів, розмаїтих парасолькових, альціонієвих, цілої низки мадрепорових коралів; з-поміж них я вирізнив чудових очастих коралів із острова Бурбон, схожих на віяла, «Нептунову колісницю» з Антильських островів; нарешті, тут були всі види дивовижних поліпових колоній, що утворюють цілі острови, які з часом, може, перетворяться на суходоли. Голчасті, прикметні своєю колючою оболонкою, — морські зірки, морські лілеї, стеблисті лілеї різокринуси, астерофони, морські їжаки, голотурії і т. ін., — складали повну колекцію представників цієї групи.

^{Посеред салону бив водограй: струминки води спадали в басейн — велетенську мушлю-тридакну.}

Якому-небудь вразливому конхіологові ³⁴, певно, запаморочилось би в голові, коли б він побачив вітрини з багатющими колекціями молюсків. Передовсім — безцінна колекція м'якотілих, яку мені годі й описати. Назву лише окремі взірці, єдине задля того, щоб закарбувати їх у пам'яті: шляхетна королівська молот-риба, виловлена з Індійського океану, — на її червоно-брунатному тілі ясніють білі цяти; імператорський спонділ, барвистий, весь укритий колючками, рідкісний екземпляр у європейських музеях, — я оцінив би його в двадцять тисяч франків; австралійська молот-риба, що її дуже важко спіймати; екзотичні сенегальські букарди, двостулкові білі мушлі, такі крихкі, що розсипаються на порох од найменшого дотику; численні різновиди морського щіпця з Яви, слимаки на взірець вапнякових рурок, облямовані листуватими брижами, — предмет особливого захоплення знавців; всі види черевоногих, од жовто-зеленавих, що їх виловлюють у морях Америки, до брунатно-рудих, що водяться у водах Австралії; одні з них, знамениті своєю черепицеподібною мушлею, потрапили сюди із Мексиканської затоки, інші — із південних морів; прегарний новозеландський шпорник; чудові теліни, коштовні цитери й венуси, сітчасті перламутрові кадрани з берегів Транкебару, зелені стулки з китайських морів, маловідомий вид конусуватих слимаків, всі види вужачок, що правлять в Індії та Америці за монети, «слава морів» — найкоштовніша мушля Східної Індії, нарешті, літорини, дельфінки, вежки, янтини, яйцевидки, оливи, мітри, шоломи, пурпурниці, трубачі, арфи, скельниці, тритони, церіти, веретена, блюдця, шкельця, клеодори — тендітні, ламкі мушлі, що їх учені всього світу назвали найгарнішими іменами.

В окремих вітринах розкладено разки невидано гарних перлів, які сліпуче ряхтіли під електричним світлом, — рожеві перлини, добуті із дна Червоного моря, зелені перлини з Галіотису, жовті, блакитні, чорні перлини — дивовижний витвір молюсків усіх океанів і деяких мушлів північних рік; нарешті, кілька неоціненних взірців, добутих із найрідкісніших скойок. Деякі перлини — більші за голубине яйце; кожна з них коштувала дорожче від тієї перлини, що її мандрівник Таверньє продав перському шахові за три мільйони; вони були гарніші навіть за перлину імама Маскатського, котра, на мою думку, не мала собі рівної у всьому світі.

Я не годен був визначити вартості цієї колекції. Капітан Немо мусив би витратити мільйони, щоб її придбати, і я запитував себе — з якого джерела він черпає кошти на вдоволення своїх колекціонерських забаганок? Аж тут капітан озвався:

— Ви роздивляєтесь мої мушлі, пане професоре? Вони, безперечно, гідні уваги натураліста, але мені вони аж надто любі, бо я збирав їх своїми руками, і на земній кулі не знайдеться моря, де б я не побував, їх шукаючи.

— Розумію, капітане, я розумію, яка щира втіха милуватися на такі скарби. І всі коштовності зібрано вашими руками. В жодному європейському музеї нема таких-от витворів океану. Та коли я, милуючися ними, вичерпаю своє захоплення, що залишиться для судна? Я не хочу вникати у ваші таємниці, але скажу вам щиро: «Наутілус», його навдивовижу потужні двигуни, його надзвичайна маневреність — усе це до краю збуджує мою цікавість. На стінах вашого салону я бачив якісь невідомі мені прилади. Чи можу я довідатись…

— Пане Аронаксе, — відповів капітан Немо, — я вже сказав вам, що ви вільні на моєму судні, отже, нема куточка, куди вам заказано доступ. Ходіть, де схочете, оглядайте все, що вас цікавить, а я радо стану вам за провідника.

— Не знаю, як вам і дякувати, капітане. Я, певне, не надуживатиму вашою люб'язністю. Дозвольте мені тільки дізнатися — що це за прилади…

— Пане професоре, точнісінько такі прилади є в моїй кімнаті, і я охоче поясню їх призначення. Але спершу вступимо до вашої каюти. Треба ж вам знати, де ви мешкатимете.

Ми вийшли з салону й опинилися в коридорі. Потім пройшли іще трохи, і капітан завів мене не до каюти, а скорше до покою, вигідно, ба навіть розкішно вмебльованого.

Мені залишалося тільки подякувати господареві.

— Ваша кімната межує з моєю, — сказав він і одчинив другі двері,— а моя сполучається з салоном, де ми тільки-но були.

Ми ввійшли до капітанової каюти. Спартанська, майже аскетична обстанова. Залізне ліжко, робочий стіл, стільці, туалет — оце й усе. В кімнаті стояли присмерки.

Капітан Немо показав на стілець.

— Прошу сідати! — промовив він.

Я сів. Помовчавши хвильку, капітан Немо заговорив.

XII

ВСЕ ЗА ДОПОМОГОЮ ЕЛЕКТРИКИ

— Пане Аронаксе, — промовив капітан Немо, показуючи на прилади, що висіли по стінах, — ось апарати, необхідні, щоб керувати «Наутілусом». І тут, і в салоні — завжди в мене на очах — вони визначають курс мого судна й водночас показують, де саме в океані ми знаходимось. Деякі прилади вам знані. Ось термометр, що визначає на судні температуру повітря; барометр, що вимірює атмосферний тиск і провіщає зміну погоди; гігрометр, що показує вологу повітря; штормглас, що дає знати про наближення бурі; компас указує шлях, секстант дозволяє за висотою сонця точно дізнатись про широту, хронометри — про довготу; нарешті, з допомогою далекоглядних труб, денних та нічних, я озираю будь-яку точку обрію, коли «Наутілус» виринає на поверхню.