Кортик, стр. 33

— Якби ви знали, що там є, — зашепотів Філін, нахиляючись до старого, — то прочитали б.

— Розумію, розумію, та що робити! — Дідок розвів руками. — Вище голови не стрибнеш. Може, почекає ще Валерій Сігізмундович. Їй-богу, краще почекати.

— Не хоче він більше чекати. Зрозуміло? Не хоче. Отож до неділі все приготуйте. І інше все. Я сам не прийду: хлопчину пришлю.

Філін пішов. Дідок довго дивився йому вслід, шамкаючи беззубим ротом, потім побрів у під’їзд. В освітленому вікні з’явилася його згорблена постать. Дідок повільно пересувався по кухні. Нахилившись, він підкачав примус. Довгі червоні язики полум’я висовувалися з-під чайника, облизуючи його круті боки.

Потім дідок почав чистити картоплю. Чистив він її повільно, акуратно. Лушпайка довгою, ламаною стрічкою звисала все нижче й нижче, аж доки не падала в відро.

З кухні дідок перейшов у кімнату і схилився над столом. Певний час він стояв зовсім нерухомо, потім підвів голову, подивився у вікно, перед яким стояв візок, і почав завішувати вікно. Завішував він його однією рукою. В другій він тримав піхви. Їх було тепер виразно видно. Чорні, — шкіряні, з металевим обідком наверху і кулькою на кінці…

Вийшов двірник, почухався, дивлячись на місяць, позіхнув і пішов до воріт. Тільки хотів він їх зачинити, як раптом з’явилися Генка і Славик.

— Бери своя візок, — сказав двірник, — в порядку візок. Бери.

Хлопці вийняли камінці з-під коліс візка і викотили його на вулицю. Двірник замкнув ворота…

Хлопці викотили візок у безлюдний провулок, оглянулися навкруги, відсунули верхню планку й розсунули щити. З візка вискочив Мишко…

Додому Мишко повернувся пізно вночі. Мами не було вдома: вона працювала на нічній зміні.

Мишко роздягнувся і ліг спати. Він лежав з відкритими очима і думав.

«Здорово вони придумали з візком! Цілий тиждень день у день слідкували вони з нього за крамницею дідка. Проводжаючи відвідувачів, дідок розмовляв з ними біля візка і не догадувався, що там хтось сидить. Вночі вони ставили візок у дворі і таким чином дізналися про весь розпорядок життя дідка. І піхви кілька разів бачили. Якщо зняти обідок і відкрутити кульку, вони розгортаються віялом. На віялі щось написано. Не зрозуміло тільки одне: дідок сказав Філіну, що без ключа він не може розшифрувати, але ж ключ у нього в піхвах. Що ж він розшифровує?

Добре. Треба добути піхви, тоді видно буде. Того високого звуть Валерій Сігізмундович. Ясно, що це Нікітський. Вони його, правда, більше не бачили, але важливо заволодіти піхвами, а Нікітський тоді ніде не дінеться. Тепер справа буде простішою. Борку вони зуміють обдурити. Борка давно на візок зазіхає.

З візком, звичайно, доведеться розстатися. Щоправда, за те, що вони його возять, їх безплатно пускають у кіно, але все одно — з понеділка в школу, ніколи буде. І не до лиця піонерам займатися такою комерцією.

Думки Мишка перенеслися на справи загону. Попереду дитячий комуністичний тиждень. Треба написати листа піонерам міста Хемніца, в Німеччині. Соціал-зрадники, всякі там Шейдемани і Носке, зовсім знахабніли.

І чого це іноземні робітники терплять досі капіталістів? Робітників багато, а капіталістів мало. Невже вони не можуть справитися?

Потім треба серйозно поговорити з Зіною Кругловою. Дівчата затримують шиття білизни для дитбудинків. Щоправда, на зборі ухвалили, що шитимуть і хлопці і дівчата. Між чоловічою і жіночою працею не повинно бути різниці — це, звичайно, буржуазний пережиток, але… все ж таки нехай краще шиють дівчата…

Розділ 53

ПІХВИ

Насвистуючи «Яблучко», Борка йшов по Нікольському провулку. В руках він тримав пакет, старанно обгорнутий газетою і обв’язаний шпагатом. Борка йшов не зупиняючись. Батько наказав йому по дорозі від філателіста додому ніде не затримуватися і принести пакет в повній цілості.

Цей наказ був би виконаний точно, якби не рекламний візок кіно «Арс», що привернув увагу Борки. Він стояв на церковному дворі. Навколо нього зібралися Мишко, Генка, Славик і безпритульник Коровін. Вони розглядали візок і про щось гаряче сперечалися.

Борка підійшов до них, з зацікавленням оглянув усю компанію.

— Ти на резину подивись, на резину, — говорив Мишко, тикаючи ногою в колеса, — одні покришки чого варті.

Коровін засопів:

— Ціна остаточна.

— Ну, це ти вже кинь! — сказав Генка. — П’ять карбованців за такий візок!

— Ви що, візок продаєте? — Борка підступив ближче до хлопців.

Мишко обернувся до нього:

— Продаємо. А тобі що?

— Просто так. Спитати не можна?

— Ну і нічого даремно питати.

— А я, може, куплю!

— Купуй.

— Скільки просите?

— Десять карбованців.

Борка присів навшпиньки і почав розглядати візок. Обмацуючи колеса, він поклав пакет поряд з собою на землю.

— Чого ти мацаєш? — сказав Мишко і взявся за ручки. — Колеса ж на підшипниках. Дивися, хід який. — Він штовхнув візок уперед: — Чуєш хід?

Борка посувався разом з візком, прислухаючись до шуму коліс з виглядом великого знавця. Мишко зупинився:

— Сама йде. Спробуй.

Борка взявся за ручки і штовхнув візок. Він справді котився дуже легко.

Генка і Славик також посувалися слідом за візком, загороджуючи собою Коровіна, що сидів біля пакета.

— А найголовніше, дивися. — Мишко відсунув планку, розсунув щити. — Бачиш? Можеш хоч спати. Поставив візок і лягай.

— Еге, — сказав Борка, — ти вже розхвалиш, а резина ж уся стерлася.

— Резина стерлася? Та ти дивись, що написано: «Треугольник, первый сорт».

— Мало що написано. І фарба вся облізла. Ні, ви давайте вже дешевше…

— Гаразд, Мишко, — почувся раптом голос Коровіна, що сидів на тому самому місці, поряд з Борчиним пакетом, — я забираю візок.

Мишків азарт раптом зник:

— От і добре. Бери… Проґавив ти візок, Жила! — звернувся він до Борки.

— А я, може, дорожче дам.

— Ні, тепер уже не даси.

— Чому? — Борка підійшов до свого пакета, підняв його.

— Тому! — Мишко посміхнувся.

Борка здивовано оглянув хлопців. Вони глузливо посміхалися, тільки Коровін, як і завжди, дивився похмуро.

— Не хочеш, як хочеш! — сказав Борка. — Потім сам будеш набиватися, але вже більше двогривеного не одержиш.

Насвистуючи «Яблучко», Борка пішов геть.

Коли він зник за поворотом, хлопці забігли за боковий олтар і Коровін витяг з кишені піхви.

Мишко нетерпляче вихопив їх у нього, покрутив у руках, потім обережно зняв зверху обідок і викрутив кульку.

Піхви розгорнулися віялом. Хлопці вп’ялися очима в них, потім здивовано переглянулися…

На внутрішній стороні піхов стовпчиками були нанесені знаки: крапки, рисочки, кружечки. Точнісінько так, як і на пластинці кортика.

Більше нічого в піхвах не було.

ЧАСТИНА П’ЯТА

СЬОМА ГРУПА «Б»

Розділ 54

ТЬОТЯ БРОША

На уроці математики не виявилося крейди.

Учителька Олександра Сергіївна суворо подивилася на Мишка і запитала:

— Старосто, чому немає крейди?

— Хіба немає? — Мишко схопився з свого місця і з робленим здивуванням витріщив очі. — Перед початком уроку була.

— Он як! — насмішкувато сказала Олександра Сергіївна. — Отже, вона втекла? Заверніть її назад.

Мишко вискочив з класу і побіг у роздягалку за крейдою. Він прибіг туди і побачив, що тьотя Броша, гардеробниця, плаче.

— Ви що, тьотю Брошо? — спитав Мишко, заглядаючи їй в очі. — Ви чому плачете? Хто вас образив?

Ніхто точно не знав, чому гардеробницю назвали тьотею Брошею. Можливо, це було її ім’я, можливо, через те, що вона носила велику жовту брошку, приколоту на смугастій кофті біля самого підборіддя, а можливо, і тому, що вона сама була схожа на брошку — така маленька, товстенька бабуся. Вона завжди сиділа біля роздягалки, в’язала панчоху і здавалася маленьким клубочком, що притулився на дні глибокого колодязя з металевої сітки, якою був обтягнутий сходовий проріз. Тьотя Броша нібито уміла замовляти ячмені. І справді: подивиться на око, пошепче щось — і через два дні ячмінь проходить.