Приватне життя феномена, стр. 90
— Заспокойтесь,— мовив районний стоматолог.— Таке явище хоч і унікальне, проте до смерті не веде. Не знаю, чи піддається лікуванню, проте з часом минає, як минуло в комірника із села Чудви. Й два роки не спостерігалось ніяких рецидивів. Так само пройде і в вас, можливо, саме тоді, коли замість однієї з щелеп доведеться поставити протез.
— Сподіваюсь, протез ставитимете не ви,— сказав йому зле, як ворогові.
— Я сподіваюсь так само,— не зостався в боргу стоматолог. І, зобразивши на невиразному обличчі невиразну усмішку, поспитав:—А які радіостанції і на яких хвилях ловили ви?
— Всякі,— відказав непевно. Й додав погрозливо: — Про це я доповім там, де слід!
— Зрозуміло,— мовив стоматолог, тарабанячи пальцями по столу.— Тільки не слід нервувати.
— Може, ви поясните причину цього явища? — запитав я, сподіваючись вивідати якісь таємниці діяльності цього стоматолога-резидента.— Адже все почалось тоді, коли за лікування моїх зубів узялись ви.
Я не збирався розповідати ні про ті радіостанції, музику яких приймала моя голова, ні про майже систематичний зв’язок із Америкою, де старший куди пошлють мав стільки зустрічей і пригод, свідком яких мені пощастило стати. Крім того, я побоювався за своє життя. Тепер, коли я майже викрив його, районний стоматолог постарається ліквідувати мене. Очевидно, запропонує знову сісти в зубопротезне крісло... Можливо, вихопить із шухляди столу безшумний пістолет... А ота масивна авторучка, що лежить на підвіконні, часом не секретна вогнепальна зброя?..
— Бачите, я не спеціаліст ні з радіотехніки, ні з телебачення,— уникливо сказав він.
Еге, це не той, у кого розуму багато, та вдома не ночує, і не той, що носить баранячу шапку на баранячій голові! Так і знав, що почне виляти хвостом і викручуватись... А може, отой татарський загін, що навесні хотів полонити мене під Яблунівкою, навіть шовковий аркан накинув на шию, організовано не кимось, а саме оцим стоматологом-резидентом? Може, отой гітлерівський офіцер, із яким довелося зіграти під дулом пістолета партію в шахи, теж у тісному зв’язку з оцим капловухим лікарем?
— Ні з радіотехніки, ні з телебачення,— по паузі повторив.— Я тільки стоматолог. Проте я не міг не міркувати над феноменом чудвинського комірника, як тепер не можу не міркувати над вашим феноменом. Подібне явище — унікальне...
— Ще б пак! — вихопилось у мене.
— Подібний випадок досі трапився лише в Аргентіні з одним чередником, що пас худобу в савані. Аргентін- ський чередник також із дитинства страждав на зуби, також лікувався і також чув у своїй голові голоси радіостанцій, що працювали на різних хвилях. Про аргентінця писали, як про феноменальний курйоз... Аргентінський чередник, чудвинський комірник, а тепер ось ви... Зіставивши деякі дані, я дійшов висновку, що такі випадки — не курйози, а закономірність у наш час.
— І чим ви пояснюєте таку закономірність? — нетерпляче поспитав я як заінтересована сторона.
— Я дійшов ось якого висновку,— повторив районний стоматолог, зводячись із-за столу й повільним рухом правої руки беручи з підвіконня авторучку, яка мені здалася секретною вогнепальною зброєю. Я заціпенів у передчутті пострілу й близької своєї загибелі. Задумливо покрутивши авторучку між пальців, стоматолог поклав її назад на підвіконня. Сказав: — Лікуючи вас із дитинства, вашу голову начиняли всякими металами. Ваші нижня та верхня щелепи обертались на склад фториду натрію, сульфату цинку, гліцерофосфату кальцію та інших елементів... Також струс мозку в найрожевіші роки існування. А тепер ось — три золотих зуби, два платинових, один залізний... Крім того, кілька дупел, систематичні напади болю...
— Куди ви хилите? — знову зірвалось нетерпляче з мого язика.
— Хилю ось до чого... Очевидно, метали, якими начиняли вас досі й продовжують начиняти тепер, обернулись у вашій голові на унікальну детекторну систему. Ця ваша детекторна конструкція — живий радіо-телетранзистор, де є свої конденсатори, трансформатори, колектори, індикатори, кінескопи, контури і так далі. Розумієте, ви — комбайн! Але таким комбайном ви могли стати не просто завдяки захворюванню на зуби та лікуванню, а ще й через те, що звивини кори головного мозку у вас також неординарні.
Очевидно, слід брати до уваги особливості свідомості і підсвідомості, генетичний код, специфіку фізіології. Не слід скидати з рахунку й зодіак, під яким народились.
— Навіть зодіак? — вирвалось у мене.— Значить, сузір’я Вола також вплинуло?
— А ви ж думали!—повчально проказав районний стоматолог.— Тут важлива кожна дрібниця, а вплив зо- діака — не з маленьких дрібниць. Можливо, ви випромінюєте ультразвуки! Прекрасно знаєте, що вдаючись до високих частот, дельфіни в морях та океанах розмовляють між собою, обмінюються інформацією. Так само кити, кажани, комахи... Звичайно, у вашій голові утворилось й електромагнітне поле, без якого ви б не стали таким феноменом... Повторюю, я не спеціаліст із радіотехніки, кепсько знаюсь на принципах дії телебачення, я звичайний зубний лікар, тому мені важко зрозуміти й пояснити цей феномен. Ви живете в столиці, зверніться до столичних фахівців, а також до кібернетиків, до людей, що працюють в електроніці. Не сумніваюсь у тому, що вашу хворобу слід вивчати комплексно, й діагноз здатні поставити вчені, що є спеціалістами з найрізноманітніших галузей знань. Я ж, бачте, не володію такими різноманітними знаннями. Тому відмовляюсь від подальшого лікування ваших зубів, їдьте в Київ чи в Москву.
Так сказавши, районний стоматолог знову взяв автоматичну ручку з підвіконня, і знову в мені пробудився острах, хоч, може, й слабкіший, ніж перше. Так і не вистреливши в мої груди з цієї секретної зброї, стоматолог сховав її до шухляди в столі. Й сказав:
-— Еге ж, їдьте в Київ чи в Москву зі своїми хворими зубами, з підпільними коливальними контурами, діодами, анодами, тріодами, опорами. Лікуйтесь! Тепер ви, либонь, працюєте тільки на одному каналі? Згодом, коли замість нижньої чи верхньої щелепи вам поставлять протез, може, працюватимете й на двох чи трьох каналах. Ви — загадка фізіології й техніки, трудно вгадати, піде лікування на користь чи на зло.
Приголомшений почутим і пригноблений пережитим, я зусиллям волі відірвав руку від зубопротезного крісла. Востаннє глянув у бляклі, як осінній туман, очі районного стоматолога, в якого капловухість була найпримітнішою рисою. Коли йшов до дверей кабінету, зовсім не боявся, що раптом у спину мені прогримить постріл із Вогнепальної авторучки чи іншої зброї. Стало зрозуміло, що невиразний цей лікар не міг бути завербованим агентом ЦРУ, інакше б він не розкривав своїх карт, не розказував би про арген- тінського чередника й чудвинського комірника, не посилав би в Москву чи в Київ для комплексного обстеження спеціалістами в багатьох галузях знань.
Сівши у «Волгу», подався у Яблунівку. В голові — хоч би сигнал якоїсь радіостанції, хоч би шерех атмосферних розрядів. Тихо й пусто. І я щиро пошкодував, що вже не побачу Хоми за океаном.
РОЗДІЛ ШІСТДЕСЯТ ДРУГИЙ,
де мовиться про те, що до Яблунівки добився мандрівний гіпнотизер, про котрого колись довідається вся мисляча Європа, а також змальовано картину колективного сну в колгоспі «Барвінок»
Гастролюючи по району, навідався і до Яблунівки мандрівний гіпнотизер. Дозвіл на проведення своїх сеансів гіпнотизер мав не тільки від обласного та районного відділів культури, а й від районного управління сільського господарства, а й начебто від самого начальника районної міліції товариша Венеційського, хоч добре всім відомо, що ні управління сільського господарства, ні міліція досі ніякого відношення до гіпнозу не мали. Гнучкий, як очеретина на вітрі, і худий, наче він був серед в язнів Освенціма й по нинішній день не відгодувався, гіпнотизер усіх вражав своєю зовнішністю. Розпатлане волосся на голові нагадувало вороняче гніздо, з якого ось-ось має вирватись чорна захарчована птаха з пронизливим карканням. Темні очі нагадували вуглики, що не тліють, а палахкотять пекельної сили вогнем, який, либонь, зрідні тому вогню, що тримають чорти у пеклі під казанами зі смолою. Тонкогубий рот то стискувався до розмірів маленької дучки, у яку й бджола не влетить, а то розтягувався аж до вух, утворюючи отвір, у який могла б шаснути лисиця. Гіпнотизера можна порівняти з чорногузом, котрий начебто занепокоєний близькою небезпекою й чекає її звідусюди, ось-ось пострибає хутчіше, зірветься на біг і, гойднувши крильми, полетить. Коли гіпнотизер уперше пройшов по вулицях Яблунівки характерною своєю ходою чорногуза, стрічні жінки чомусь захвилювалися, стривожились, і всі відчули дражливий та млосний холодок у грудях. Колгоспникам здавалось, що пронизливим поглядом гіпнотизер проникає не тільки в їхні душі, бачачи там високе й дрібне, благородне й нице, а також читає, наче сторінки книги, їхнє минуле життя, а також читає майбутнє, й немає для нього ні загадок, ні таємниць, ні секретів.