Приватне життя феномена, стр. 74
— Бачте, Хомо,— спробувала Мейдж пояснити безсторонність правил своєї фірми у ставленні до клієнтів,— для нас однаково поважаними є що професійні військові найманці, що яблунівські колгоспники. Але однаково поважаними за тієї умови, коли платять однакові гроші.
Побачили б ви Хому у великому та справедливому гніві! Старший куди пошлють, позбувшись усього притаманного йому дипломатичного лоску й етикету, обернувся начебто на клубок осіннього сухого перекотиполя, яке, підпалене кимось, котиться по колгоспній яблунівській землі. Здавалось, такий чоловік до добра — як до ярма, а до зла — як до меду. Здавалось, під бровами сидить по собачці, які брешуть на чарівну Мейдж і на всю її фірму. Коли б Хомі роги в ту хвилю — рогами всіх поколов би, переколошматив тут.
— Яблунівські колгоспники...— Слова каламутилися в грудях старшого куди пошлють, як біс у виру.— Яблунівські колгоспники не рівня професійним військовим убивцям!
Кожне слово в Хоми скидалось на скаженого нса, якому треба вступитися з дороги. Ніхто про Хому не сказав би, що в нього серце з перцем, а душа з часником, але ж і янгола можна обернути на чорта, коли того янгола послати в пекло, щоб помагав чортам підігрівати смолу в казанах. Зваблива Мейдж помітно знітилась, її очі-фіалки затріпотіли синім полум’ям, проте коли обізвалась, то в голосі не поменшала доза еротичної радіації.
— Від імені фірми і від свого імені перепрошую вас, Хомо,— сказала заокеанська секс-бомба, гойднувшись гнучким станом, мовби ліана від вітру.
Мовчки прийнявши вибачення, принесене йому від імені фірми та від імені її службовця, грибок маслючок, який із таким запалом відстояв честь яблунівського колгоспника,
став трохи оговтуватись. Тепер він уже не скидався на палаюче перекотиполе, й під бровами замість очей не сиділо по скаженій собачці, десь ці собачки поховались глибоко.
— А тепер прошу вас, Хомо,— чемно провадила Мейдж, усміхаючись так, наче рекламувала щонайменше весь американський спосіб життя, разом узятий,— а тепер прошу вас до святої святих...
РОЗДІЛ П’ЯТДЕСЯТ ПЕРШИЙ,
де знову йдеться про відвідини унікальної фірми-аптеки й де автор докладно розповідає про оторопіння Хоми, бо ж довелось йому побачити речі й справді подиву гідні
Тепер вони йшли через відділення, у якому було царство крові. Кров тут зберігалась у циліндричних капсулах, у кулястих і кубічних, а також у капсулах-паралелепіпедах. Службовці фірми, що траплялись назустріч Хомі, не звертали ніякісінької уваги на грибка маслючка. Поминувши царство законсервованої крові, вступили в царство кісток. Либонь, тут не було жодної кістки, якої б не мав людський скелет. Кістки плеча, передпліччя, стегна, гомілки, кісточки зап’ястка, хребці, лопатки, ребра, кістки черепної кришки, таза... Всі ці кістки були в необмеженій кількості, причому найрізноманітніших розмірів — деякі годилися б на пігмеїв і карликів, а деякі підійшли б циклопічним істотам.
Коли ступали через відділення крові, то в Хоми в очах майнуло німе запитання: тут чи не тут свята святих, про яку казала Мейдж? Таке саме німе запитання блимнуло в очах, коли ступали поміж кісток. А що чарівна заокеанська секс-бомба не зупинялась, то втретє в грибка маслючка таке запитання майнуло, коли опинились у відділенні шкіри. О, які зразки шкір тут можна побачити! Ці шкіри сховано в прозорих спеціально обладнаних сейфах, де шкіри мали змогу жити так, як вони могли б жити на людях, бо в сейфах прекрасно поставлено як теплорегуляцію, так і підживлення шкіри всіма необхідними елементами. Білі, чорні, жовті, оливкові, шоколадні, лимонні, апельсинові, абрикосові — тут містились шкіри всяких кольорів і всяких відтінків, і вони здавалися свіженькими, наче щойно злупленими.
Можливо, Хомі кортіло спитати про походження цих шкір та про ті ціни, які фірма пропонує, коли купує й коли продає як товар, проте зваблива Мейдж чомусь не зупинилась у цьому відділенні, її стрункі ніжки цокотіли все далі, й грибку маслючку нічого не зоставалось, як слухняно простувати за тими закличними ніжками. Зразу ж спинились у відділенні органів дихання, де зібрано гортані, трахеї і легені. Найбільше тут містилось легень, які, звісно, діяли разом із усіма своїми бронхіальними гілочками й легеневими пухирцями. Зовні вкриті тоненькими легеневими плеврами, вони скорочувались в об’ємі і збільшувались, і пильний до кожної подробиці Хома не міг не запримітити, що тут, либонь, є легені не тільки дорослих чоловіків і жінок, а й дівочі та парубочі, а й дитячі.
Відділення органів дихання, напевне, також не було святою святих цієї фірми, бо Мейдж не зупинилася серед гортаней та рухомих легень, фортепіанні звуки її туфель уже лунали попереду, й старший куди пошлють мусив наддати ходи, щоб не відстати й випадково не загубитись у лабіринтах, про які не оповідала навіть антична грецька міфологія.
Мейдж не зупинилась і там, де виставлено шлунки, дванадцятипалі кишки, тонкі кишки й товсті кишки. Все це, звісно, жило й діяло, ледь ворушилось у прозорих медичних шафах із спеціальним обладнанням, у розчині, що правив за функціональне середовище й постачав ці органи всіма необхідними речовинами, зокрема, ферментами слини, шлункового соку, підшлункового соку, кишкового соку, забезпечувало розщеплення вуглеводів, білків, жирів, а також дозволяло всмоктувати вуглеводи, білки, жири та воду.
Мейдж пролетіла, як прекрасне марево, й через відділення, що могло похвалитись і кількістю, і якістю залозів внутрішньої секреції, а також щитовидною залозою і гіпофізом. Так само прекрасним видінням промайнула там, де панувало буйство статевих органів, де владарювали статеві залози і т. д.,— очевидно, й ці відділення в їхній фірмі не вважалися святою святих.
Ага, коли грибок маслючок хуркливим хуркалом слідом за Мейдж ішов через відділення крові, то пробурмотів під носа за своєю звичкою: «Не все їсти скором — колись буде й піст». Серед кісток він промимрив: «Сьогодні загульно, а завтра цибульно». Серед шкір усяких мастей із язика старшого куди пошлють злетіло: «Був колись горіх, а тепер свистун». Серед гортаней, трахей і легень він зітхнув: «Не горіло, не боліло, як з лука спрягло». Поміж шлунків та кишок сказав: «Еге ж, на Тетяну поговір, що Тетяна вмерла, вона ж лежить на печі і ноги задерла». Серед залозів внутрішньої секреції Хома змовчав або ж сказав так тихо, що не почути, зате серед статевих органів як роззявив рота, то довго не затуляв, а потім бубонів: «Де кум — де коровай!.. Де кум — де коровай!.. Де кум — де коровай!..» Не станемо коментувати останнього здивованого вигуку, який вирвався десь із підсвідомості, як не станемо коментувати й попередні вигуки, що теж мали народитися тільки в підсвідомості, бо однаково не спроможемось осягнути всю їхню глибину й значущість.
І нарешті, стишивши крок, Мейдж ступила до зали, що нагадувала як не древньоіндійську пагоду, якої Хома ніколи не бачив, то принаймні київський планетарій, у якому грибок маслючок теж не був, проте бачив по республіканському телебаченню. Священна тиша панувала в цьому сферичної форми приміщенні, й старший куди пошлють, наслідуючи приклад Мейдж, завмер на вході, вражено й зачаровано роздивляючись кругом. І хоч заокеанська секс- бомба не похопилась жоднісіньким словом, грибок маслючок колгоспним своїм нутром одразу здогадався, що це і є свята святих фірми, її слава і гордість. І хоч стерильна чистота і лад, що відчувались у цьому сферичної форми приміщенні, були якісь особливі, майже неприродні, Хома тут почувався впевнено.
— У цьому відділенні наша фірма зберігає мозок,— нарешті озвалась Мейдж. І хоч голос її задля такої нагоди, як відвідини святої святих, набрав суворішого тембру, в словах не поменшало отієї еротичної радіації, котра відчутно бентежила грибка маслючка навіть тоді, коли він переживав напад гніву.— Хочу підкреслити, що наша фірма зберігає національні запаси мозку, тому, як ви розумієте, вона має колосальне стратегічне значення. Уважніше пригляньтесь до великих півкуль головного мозку, й перед вами якщо не відкриється смисл людського існування, то бодай ви задумаєтесь над тим смислом... Ось ці півкулі належали молодому клерку, що загинув у автомобільній катастрофі. Яка прекрасна кора вкриває їх, які розкішні звивини та борозни, що побільшують площу кори, водночас побільшуючи кількість тіл нейронів. Можна не сумніватись, що і в лівій, і в правій півкулі неабияка біла речовина, а в білій речовині переднього мозку неабияка сіра речовина. Не можна не захоплюватись лобовою, тім’яною, висковою і потиличними частками великої півкулі цього передчасно загиблого клерка. Можна не сумніватись у тому, що завдяки своїм природним здібностям він у нашому суспільстві рівних можливостей міг згодом вибитись на одного з командирів виробництва, очолити акціонерне товариство або ж раду директорів великої компанії. Ви розумієте, Хомо, що цьому мозку ціни немає, що згодом, пересаджений в іншу голову, цей мозок ще здатен добитись в іншому тілі не менших успіхів, ніж то не судилось невдатливому клерку. Хочете поцікавитись, як ці великі півкулі головного мозку стали власністю нашої фірми? У молодого клерка виявилися спадкоємці з діловою стрункою, й вони не захотіли, щоб отаке багатство, яке ви бачите перед собою, та й пропало в могилі, сточене хробаками. Авжеж, бізнес є бізнес.