Біблія /Библия, стр. 232
2 В день тїсноти моєї шукав я Господа; простирав в ночі руки мої без устанку; душа моя марно шукала одради.
3 Спогадав я Господа, і застогнав: став я думати, і знемігся духом.
4 Ти держав повійки очей моїх; я стревожився і відняло менї мову.
5 Спогадав я днї давні, лїта віків минувших.
6 Згадав в ночі піснї мої; думав-гадав я в серцї моїм, і дух мій допитувався:
7 Чи по віки відкине Господь, і не явить більше ласки своєї?
8 Хиба на завсїди конець добротї його? Скіньчились слова з роду в рід?
9 Чи забув Бог милосердуватись? Хиба він зачинив в гнїві милосердє своє?
10 Тодї сказав я: Нездужаю. Згадаю про лїта правицї Всевишнього,
11 Про дїла Господа; про чудеса днедавні згадаю;
12 Буду думати-гадати про всї дїла твої, розмишляти о дїяннях твоїх.
13 Боже! Дорога твоя у сьвятинї; хто такий Бог великий, як ти, Боже?
14 Ти Бог той, що чудеса творить, ти явив між народами силу твою.
15 Ізбавив народ твій рамям твоїм, синів Якова й Йосифа.
16 Тебе побачили води, Боже, води побачили тебе і - злякались; безоднї здрігнулись.
17 Линуло з хмар водою; од тучі роздався голос, і стріли твої миготїли.
18 З вихром розносився голос грому твого, блискавки осьвічували круг земний; земля задрожала і задуднїла.
19 Через море веде дорога твоя й стежки твої, через великі води, і тропи твої невідомі.
20 Ти провадив народ твій як стадо, рукою Мойсея і Аарона.
Псалтир 77
1 Наука Асафа. С лухай, народе мій, науки моєї! Прихилїть ухо ваше до слів уст моїх!
2 Вітворю уста до приповістї, роскажу загадки з перед віків давних;
3 Про котрих ми чули і знаємо, і що їх розсказували нам батьки наші.
4 Не втаїмо перед синами їх, будучим родам, звіщаючи хвалу Господа, і його потугу, і чудеса, котрі він сотворив.
5 Він бо поставив сьвідченнє своє в Якові, і положив закон в Ізраїлї, заповідаючи батькам нашим, щоб синам своїм переказали.
6 Щоб знав їх рід будучий, сини, що народитись мають, щоб і вони встали і синам своїм росказали,
7 Щоб на Бога вповали, і про дїла Божі не забували, і заповідї його сповняли,
8 І не були, як батьки їх, рід непокірний і ворохобливий, рід, що не статкував серцем, котрого дух не був вірний Богу.
9 Сини Ефремові, оружні сагайдачні, кинулись назад в день бою.
10 Не сповнили завіту Божого, і не схотїли ходити в законї його.
11 Забули дїла його і чудеса його, котрі явив їм.
12 Він сотворив чудеса перед батьками їх, в землї Египецькій, на полї Зоан.
13 Він роздїлив море, і дав їм перейти, звелївши водам загатою, як ті вали, стояти.
14 І провадив їх в день під хмарою, і цїлу ніч при сьвітлї огня.
15 Пробивав скелю в пустинї, і щедро, як з глибинї, напував їх.
16 Велїв потокам із скелї плисти, і водї річками збігати.
17 Вони ж не покидали проти його грішити, і Всевишнього в пустинї гнївити.
18 І скушали Бога в серцях своїх, просячи поживи для похотї своєї.
19 І говорили вони проти Бога, кажучи: Чи може Бог приготовити стіл у пустинї?
20 Бач, скелю пробив він, і бризнула вода, і заклекотїли потоки; чи зможе він дати хлїба? Або чи дасть мяса народові свому?
21 Тим то, як почув Господь, розгнївont>вся і поломя запалало проти синів Якова, і гнїв піднявся проти Ізраїля.
22 Бо не вірили вони Богові, і не вповали на спасеннє його.
23 А все ж таки повелїв він в горі хмарам, і відчинив двері небесні,
24 І велївши, щоб падала манна на поживу їм, дав їм хлїба небесного.
25 Хлїбом сильних живився чоловік, страви післав їм подостатком.
26 Післав від сходу вітра з неба, і силою своєю пригнав вітра з полудня.
27 І велїв, щоб падало мясо між них, як порошня, і птаство піряте, як пісок морський,
28 І велїв падати серед табору їх, кругом домівок їх.
29 І їли до сита дуже, і доставив їм, чого забаглося.
30 Та ще не одвернулись від забаганок своїх, ще була страва їх в губах їх,
31 Як піднявся гнїв Бога на них, і став він губити зміж сильних їх, і повалив вибраних Ізраїлевих.
32 Та ще й тодї вони грішити не переставали, і в чудеса його не вірували.
33 І дав їм коротати днї свої в марнотї, і лїта свої в страху.
34 Коли вбивав їх, то шукали його і навертались, і благали Бога пильно.
35 І спогадали вони, що Бог скеля їх, і Бог всевишнїй - спаситель їх.
36 І притворялись перед ним устами своїми, і брехали язиком своїм.
37 Серце бо їх не статкувало перед ним, завіту його вірно вони не сповняли.
38 Але він змилосердився, він простив неправоту, і не запропастив їх; і часто одвертав гнїв свій, не дав попусту яростї своїй.
39 І спогадав, що вони тїло, вітер, що проходить, і не вертає.
40 Скілько то разів сердили вони його в пустинї, приводили в степах до смутку.
41 І знов, скушаючи Бога, завдали жалю сьвятому Ізраїля.
42 Не спогадали вони руки його, дня того, як вислобонив їх від гнобителя.
43 Як явив знаки свої в Египтї і чудеса свої на полях Зоан:
44 Він перемінив у кров ріки їх, так що не змогли пити води текучої.
45 Допустив на них собачі мухи, щоб кусали їх, і жаби, щоб губили їх.
46 Плоди їх віддав гусеницям, і працю їх саранї.
47 Виногради їх побив градом, а садовину-морву ожеледдю.
48 І віддав скотину їх градові, а отарі їх блискавкам.
49 Післав на них жар гнїву свого, лютість і ярість і горе, юрбу ангелів нещастя.
50 Дав попуст гнїву свому, не зберіг душі їх від смертї, і життя їх віддав чумі.
51 І побив всїх первороднїв в Египтї, первенцїв сили у Хамових шатрах.
52 І велїв народові свому, як вівцї, пускатись в дорогу, і вів їх, як стадо, в пустинї.
53 І провадив їх безпечно, нїчого було їм боятись; а ворогів їх море покрило.
54 І привів їх до гряницї сьвятинї своєї, до гори тої, котру здобула правиця його.
55 І порозганяв народи перед ними, жеребом розпаював наслїддє, і поселив у шатрах їх поколїння Ізраїлеві.
56 Але вони скушали і сердили Бога всевишнього, і сьвідчень його не додержували.
57 Відступили і спроневірились, як батьки їх, вивернулись, як лук зрадливий.
58 Розсердили його горбищами своїми, образами своїми вразили його.
59 Бог почув і розлютився, і зовсїм відкинув Ізраїля.
60 І покинув домівку Силомську, намет, що між людьми поставив його.
61 І віддав в неволю силу свою, і славу свою в руки напасників.
62 І віддав під меча нарід свій, і розлютився на наслїддє своє.
63 Огонь пожер молодцїв їх, а дївчатам їх не сьпівали весїльних;
64 Сьвященники їх полягли під мечем, а вдовицям їх нїколи було заплакати.
65 Тодї пробудився Господь, мов би спячий, як лицарь, що вином покріпившись, гукає.
66 І побив ворогів своїх на стрімголов, завдав їм вічний сором.
67 І погордував шатром Йосифа, і не вибрав поколїння Ефремового;
68 Тілько вибрав Юдин рід, гору Сион, що полюбив її.
69 І збудував він сьвятиню, як гора високу, як земля, що на віки утвердив її.
70 І вибрав Давида, слугу свого, і взяв його від отар овечих;
71 Із за кормлящих овець покликав його, пасти Якова, свій народ, і Ізраїля, наслїддє своє.
72 І він пас їх в чистотї серця свого, і розумними руками провадив їх.
Псалтир 78
1 Псальма Асафова. Б оже, погани увійшли в наслїддє твоє, осквернили сьвятий храм твій, обернули Єрусалим в руїну.
2 Трупом слуг твоїх птаство небесне годували, тїло праведних твоїх зьвірам земним кидали.
3 Як воду, кров їх кругом Єрусалима розливали, і не було кому ховати їх.
4 Ми стали посьміховиском для сусїдів наших, наругою і соромом для всїх, що кругом нас осїлись.
5 Доки, Господи, буде гнїв твій тревати, і серце твоє поломям палати?
6 Вилий гнїв твій на народи, що тебе не знають, і на царства, що не призивають імені твого!
7 Вони бо зажерли Якова, і зруйнували домівку його.
8 Не памятай нам несправедливостї давні! Пошли нам скоро на зустріч милосердє твоє, ми бо дуже нужденні стали!