В катакомбах, стр. 1

Леся Українка

В катакомбах

Катакомби коло Рима. В крипті, слабо освітленій олійними каганчиками і тонкими восковими свічками, зібралась громадка християн. Єпископ кінчає проповідь слухачам і слухачкам, що стоять побожно, тихо і покірно.

Єпископ

Прославмо ж, браття, Господа Христа, що посадив на небі поруч себе замученого брата Харіклея.

Хор

На небі слава Господу Христу, що визволяє від земних кайданів, з гріховної темниці нас виводить у царство світла вічного.

Диякон

Амінь.

Єпископ

Наш брат був на землі рабом поганським, тепер він раб господній, більш нічий.

Неофіт-раб

Господній раб? Хіба ж і там раби?

А ти ж казав: нема раба, ні пана у Царстві Божому!

Єпископ

Се щира правда: всі рівні перед Богом.

Неофіт-раб

І раби?

Єпископ

Раби Господні, брате, не забудь.

Сказав Христос: ярмо моє солодке, — тягар мій легкий. Розумієш?

Неофіт-раб (після тяжкої задуми)

Ні!..

Не можу. Не збагну я сього слова.

Християнка-рабиня (в раптовому нестямі пророкує)

Уже лежить при дереві сокира!..

«Я посічу його і вергну в пломінь», — сказав Господь!.. Прийди, прийди, прийди,

Ісусе, Сине Божий! Похилилась твоя пшениця, — жде вона серпа… Ох, доки ж, Господи?.. Рахіль ридає, нема її діток…

(Безладна мова переходить в несамовитий лемент, інші жінки й собі починають голосити, дехто з чоловіків теж не витримує.)

Єпископ (владним, дужим голосом)

Геть, сатано!

Твоєї влади тут немає!

(Підходить до пророчиці, що б'ється в корчах, і кладе їй на голову руку.)

Сестро, молитва й віра хай тебе рятують від навождення злого духа.

Жінка помалу затихає під його поглядом і безсило схиляється на руки до товаришок, що піддержують її.

Християнка (одна з тих, що піддержують пророчицю. Озивається несмілим голосом)

Отче, її дитину вчора пан продав якомусь грекові з Коринфа…

Єпископ

Вмовкни!

Великий наш апостол заповідав:

«А жінка серед збору хай мовчить».

Пророчицю тим часом виводять. Мовчання.

Неофіт-раб (підходить до єпископа. Тремтячим від збентеження розпачливо-зважливим голосом)

Прости, але я все ж не розумію, як може буть якесь ярмо солодким, а щось важкеє легким.

Єпископ

Брате мій, коли ти сам по волі шию схилиш в ярмо Христове, солодко се буде твоїй душі; коли ти самохіть на себе хрест візьмеш, невже він буде важким для тебе?

Неофіт-раб

Але нащо маєм ще самохіть у ярма запрягатись та двигати хрести по власній волі, коли вже й так намучила неволя?

Намулили нам ярма та хрести і шию, й душу, аж терпіть несила!

Я не за тим прийшов до вас у церкву, щоб ярем та хрестів нових шукати.

Ні, я прийшов сюди шукати волі, бо сказано ж: ні пана, ні раба.

Єпископ

І сюю волю матимеш ти, брате, як тільки станеш під ярмо Христове.

Раби господні рівні між собою.

Ти під ярмом шлях світовий пройдеш і в Царство Боже ввійдеш, теє царство, де вже немає пана, окрім Бога, а він же нам отець. Твоя гординя була б до сатанинської подібна, якби ти влади Господа-Отця не хтів признати над собою.

Неофіт-раб

Отче!

Яка вже там в раба гординя тая!

Нехай і так, нехай отець єдиний над нами буде, та коли ж настане те Царство Боже? Де його шукати?

Один з братів казав: воно на небі, а другий: на землі…

(Дивиться з запитом і палким сподіванням.)

Єпископ

Обидва праві.

Неофіт-раб

Де ж на землі є Царство Боже?

Єпископ

Тут.

Неофіт-раб

У Римі?!

Єпископ

В нашій церкві.

Неофіт-раб

В катакомбах?

Єпископ

Не говори: «ось тут» чи «там воно». Воно є скрізь, де Бог є в людських душах.

Неофіт-раб

Коли ж він буде в душах всіх людей?

Єпископ

Тоді, коли Христос удруге прийде на землю з неба.

Неофіт-раб (смутно)

Брат один казав, що літ аж тисяча минути мусить від першого до другого пришестя…

Єпископ

Се ересь, брате, бо ніхто не знає ні дня, ні часу…

Неофіт-раб (впадає йому в річ і з радісною надією)

Значить, Царство Боже настати може в кожен день і час?

Єпископ

Запевне так.

Неофіт-раб замислюється і знов смутніє.

Про що гадаєш, брате?

Неофіт-раб

Я думаю… ось ти казав, що тут у нас є Царство Боже… А чому ж у нас тут є патриції, плебеї, ну, і раби?

(Оглядає все зібрання, декотрі спускають очі в землю.)

Християнин-патрицій (виступає трохи наперед)

Душа твоя, мій брате, бентежиться даремне. Я — патрицій, а він — мій раб,

(показує на старого чоловіка) але се так для світу, а перед Богом ми брати обоє.

Неофіт-раб (до старого раба)

Ти раб йому про людське око тільки?

Старий раб

Ні, я служу своєму пану вірно, не тільки зо страху, а й по сумлінню, як наказав Господь.

Неофіт-раб

Коли ви рівні, то нащо маєш ти йому служити?

Старий раб

То Божа воля, що вродивсь він паном, а я — рабом.

Неофіт-раб

То, значить, в Царстві Божім є раб і пан?

Старий раб мовчить.

Патрицій

Він тут мені не раб, тут я йому готов умити ноги, — ми зажили святого тіла й крові укупі, при однім столі.

Неофіт-раб (до старого раба)

І дома так само при однім столі їсте?

Старий раб

Ні, брате, се б зовсім не випадало.

Неофіт-раб

Чому?

Старий раб

Бо так не личить… не подоба…

Єпископ (до неофіта-раба)

Не спокушай його. Він простий духом, а Царство Боже для таких найближче.

Хто терпить все в покорі, той щасливий, тому однаково, чи пан, чи раб він буде тут у світі.

Неофіт-раб

Ні, мій, отче, ні, не однаково…

(З поривом.)

Коли б ти бачив, як плакала моя дитина вчора, — воно ж покірне, тихе немовлятко, — до вечора без покорму зоставшись: на оргії прислужувала жінка і ніколи було забігти в хату погодувать дитину. А тепер дитина наша хвора, тільки жінка не сміє плакати, бо пан не любить очей заплаканих в рабинь вродливих.

Єпископ

Не треба плакати, хоч би померла дитина ваша, — їй велике щастя на небі приготоване.

Неофіт-раб

А панській малій дитині менше щастя буде, коли помре невинним немовлятком?

Єпископ (трохи збентежений)

Невинні всі однакові у Бога.

Неофіт-раб (понуро)

То паненяті вдвоє щастя буде, раз на землі, а вдруге ще й на небі…

Старий раб

Не заздри, брате, не губи душі, святої чистоти їй не плями.

Нехай знущається твій пан-поганин (бо християнин так би не знущався) — він чистоти в твоїй сім'ї не знищить, поки у тебе й в жінки душі ясні.

Неофіт-раб

Ой, не печи мене словами, діду!..

Пробач, не знаєш ти… сказати сором… Е, що там сором для раба!.. Скажу!

Яка там «чистота» і «ясні душі»? Моя душа гниє, коли я бачу, як жінка з оргії приходить часом вином розпалена, з огнем в очах від сороміцьких співів. Квіти в косах ще не зов'яли і такі яскраві супроти бруду в хаті видаються… Одежу панську жінка поспішає зміняти на верету рабську швидше, щоб не каляти в нашій «чистій» хаті, і я не раз у жінки бачив сльози в такі хвилини… Звичка до розкошів уїлась їй у серце, мов іржа, — без них їй тяжко… Діду, я не міг, не міг не бить її за тії сльози, хоч знав, що тим спротивлю їй ще гірше огидну хату нашу…