Київські контури. Вибрані вірші, стр. 18

2. Бездіяльний вечір (В старому Києві)

Сніг, що падає на волосся, на руки,

кружляє навколо ліхтарів,

намітає кучугури

біля під’їздів

і навколо трамвайних колій…

Сніг,

що як іскри багаття вночі

біля озера з жовтими квітами.

І треба мовчати

про нашу неймовірну молодість,

бо сьогодні —

день снігу.

День віршів —

потім.

3. Чекання (В старому Києві)

Кав’ярня в підвальчику.

Якщо захотіти,

то можна побачити з її вікон

весь світ.

(Дівчино, одну каву.

Чому ви сьогодні така сумна?

Київ треба малювати чистими фарбами,

дерева — зелені,

будинки — жовті,

небо — синє.)

Наші печалі

і наші радощі

хто зрозуміє?

В дівчат з кав’ярні

не губи, а квіти. Ходи й зірви.

(Ваша посмішка для мене —

майже нічого.

Просто сонце заходить

і сонце сходить.)

Ця кав’ярня така терпка,

як дітвацькі сльози.

Я пішов би звідси,

та на всіх дорогах —

велике, безмежне небо над головами.

4. Світ (Епічний настрій)

Сотні ниток зв’язало нас.

Голуби,

що туркочуть на площах міста,

очі коханої,

гіркуваті вишні з Олегової гори.

Ти озиваєшся до мене

голосом людей нашого кварталу —

слюсарів,

водіїв,

вантажників.

Я шукаю тебе в кав’ярнях

і бібліотеках,

в рядках віршів,

у барвах картин.

Про тебе я думав,

коли мені було важко.

І задля тебе заводив мову з кожним,

хто траплявся мені на дорозі.

…на світанку земля — в тумані,

наче оголена жінка

під простирадлом.

5. Увечері на вокзалі

Безповоротність несказаних слів

і недописані вірші — як поїзди,

що мають зараз вирушати.

…і нічого,

крім жахливої порожнечі

і найпрекрасніших облич

на пероні,

що відпливає.

6. П'ючи вино

Прозорий келих,

кришталевий, з ниточками сонця,

золота тінь на столі,

як остання згадка

про тих моряків,

що не вернулися з країни орхідей.

Морем пахнуть твої губи.

7. Стрільби

Вдень,

під пекучим сонцем,

у вигорілому, шорсткому хебе

автомат повільно підняти

і з приємністю впізнати щокою

лаковану прохолоду його прикладу,

щоб через мить

тільки стукіт його гарячого серця

тримати в руках.

8. Каяла

3 холодною люттю

кинутий під ноги пожухлий степ з тонкою

смужкою води на сході.

І почорнілі русичі,

що ідуть довгими пружними колонами,

схожі на гору,

яка шукає Магомета.

О земле наша,

уже за шоломами єси.

9. Ностальгія

Розгорнуте віяло дощу

і старозавітне мовчання дахів

образ чорного кота на щоглі

витворити в уяві

разом з посмішкою

на зухвалому обличчі кота

і корсарським бригом

…і слухати легендарне падіння

дощових крапель

10. Музика — дуже складна річ

Прийде фіолетова ящірка

вилізе на підвіконня

дві бурштинові крапки очей

і фіалковий дим

з обрисами ящірки

11. Малий, що йде (В старому Києві)

Він іде брукованим провулком,

перебираючи в кишені скобки від рогатки,

непримиренний ворог цукерок і морозива,

іде і насвистує,

штурхаючи подертими бігавками

бляшанку з-під консервів.

Не знаючи, що назавтра

йому доведеться дивитись на цей світ

і любити його.

Він іде до чогось далекого,

як легенда.

12. Тиша в червоному (В старому Києві)

Залишиться чорна тонка лінія

там, де закінчиться вулиця

і захід сонця випливе, червоний і теплий.

Грубий, нерівний брук

вайлувато хитатиме ваговози,

катаючи в кузовах

порожні залізні діжки.

Залишиться вулиця,

декорована синіми кетягами винограду,

і важкі ваговози,

що повзуть наче закривавлені черепахи.