Київські контури. Вибрані вірші, стр. 13
6. «Це буде містика і дим…»
Це буде містика і дим
важкий і сизий,
що над нами
пливе тягучими ключами
і вічним змієм молодим
А далі буде яв і сон
який усіх їх
заколише
за вежі ввійде тихше й тихше
і переріже гарнізон
А потім буде тінь і сад
і сонця золото
і слава
і в дів — прозорі покривала,
і жодного шляху назад
ПРИГОДА
Цикл
1. «Пішли отари попасом…»
Пішли отари попасом,
вже й не отари, а курява,
а де була курява —
там сніг нині
Пішли коники ступою —
перса твої разкрилися —
два пуп’янки, два човники,
дві лакоминки,
а все ж —
сніг нині
Пішли яструби перевальцем
стала мене туга переймати,
стріли мене твої очі —
два ягнятка голубенькі,
кажуть:
— Сніг нині
2. «Королева-королівна…»
Королева-королівна —
то ласкава, а то — грізна
Ой, Див Ладо —
сніг іде
Королева очки мружить —
її неї груди — наче мури
Ой, Див Ладо —
сніг іде
Хлопці — наче вірні леви
коло тої королеви
Ой, Див Ладо —
сніг іде
А від тої королівни
тільки снігу по коліна
Ой, Див Ладо —
кров піде
3. «Вийду я на гору походжати…»
Вийду я на гору походжати,
вийду собі свистати,
вийду ватагу скликати:
— Тра’ мури високі брати,
тра’ грізне військо розганяти,
тра’ одежі зривати,
щоб солодке яблуко куштувати,
бо пішли вже отари попасом
і пішли коники ступою,
та й пішли яструби перевальцем.
СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
Цикл
1. «Третій стан…»
Третій стан —
в дрободан.
Дощ гуляє,
як гетьман.
Білі вежі й чорні вежі
все патьоками мережить.
Тьмаві склянки
на столах — світ хитається
в очах.
Мокне оксамит мечів,
арбалети й поготів,
а він дзвонить, мов кришталь,
коло малинових мальв.
2. Шибайголови
Над нами —
небо,
під нами —
брук,
наші кроки —
швидкі і ніжні.
І від дотику
наших рук
палає залізо.
Наші губи —
суцільна спрага,
наші серця —
голод,
і анітрохи не важить,
хто — друг,
а хто —
ворог.
Гей, навколо!
Келихи —
вгору
за наші голови.
3. Пейзаж
Ніч
все пливе,
лиш місяць
і білі дими в долинах
(ружі — червоні — тіні)
все мерехтить і тане
синє світіння ліній
і запах лататих лелій
стелиться по долинах
4. Варвари
Тут,
у безмежних,
ворожих просторах,
вперто,
повільно
і поступово
всіх
підкорятимем
нашому слову,
вищим
законом
поклавши його.
Доки гойдає
білява
ріка,
мовчки ми сходимось
груди
у груди,
яреє сонце
жевріти
буде
в наших поблідлих
від люті
очах.
Дощ розмиває
сліди
за ізгоями,
дощ розмиває
дні
і роки —
ми перейдемо
шляхами суворими,
зрушені з місця
велінням
руки.
Випаде сніг,
і випливе
з обріїв
обрисів наших
потужний
стрій —
благословен будь
і будь впокорений,
світе,
блакитний
і золотий.