Листи в Україну. Вибране, стр. 21
ТРИ ПОВЕРХИ ВЕРТЕПУ
1. «Перший поверх — володіння Цапа…»
Перший поверх — володіння Цапа.
Це напівкорчма-напівтюрма,
де жага двоспальна, мов канапа,
ярмаркові ярма і юрма.
Побутове сонне солодійство,
де Охрім, Одарка і окрім
них — повсюдне дійство є блудійство
в храмі, де найвищий символ Хрін.
Тут ми бенкетуєм, бешкетуєм,
випиваєм чаші і моря і
супроти Смерті мушкетуєм,
в ус не дуєм, хрипко колядуєм
про якогось Бога і Царя.
2. «Тут же є над ним і другий поверх…»
Тут же є над ним і другий поверх.
Цвинтар для Поетів та Музик —
царство дерев’яне і лялькове,
звалений зужитий реквізит.
В’януть канти і мовчать дишканти,
і лежить пустеля нічия,
мов навік пішли Комедіанти
в рай, де не женуть утришия.
Птах не піє, Віща Книга тліє
між безносих масок та гримас.
Нас ніхто не любить, не жаліє.
Подивись, Маріє, — все маліє,
Тільки Бозя рюмсає за нас.
3. «Тільки ж є нарешті й поверх третій…»
Тільки ж є нарешті й поверх третій:
це поля, що світяться здаля.
Кожен з нас там їздить у кареті
і співає легко: гоц-ля-ля.
Там Петро баламкає ключами,
сторож парку, вертоградний зух.
І летять Архангели з мечами —
чисто, мов комети — так, що ух!
Там почвари, гемони й ґевали
геть запали в гепу — і гаплик!
Тільки мучить видиво зухвале:
Панночки, яких ми цілували,
і Земля, що втнула з нас Музик.
Пошуки вертограду
Ще трохи — і ти збожеволієш
від щастя продиратися крізь оці кущі.
«Суниця, — повторюєш, — малина,
порічка, ожина, ліщина, аґрус!» —
знову, як заклинання — спочатку.
Сполохані птиці, деякий час покружлявши,
сідають тобі на плечі.
Мурахи повзуть угору
стовбурами твоїх ніг.
Ще трохи — і ти затремтиш
від насолоди вмирати у цих кущах,
гладячи теплих лисиць,
які перебігають стежку,
ще трохи — і ти переступиш…
Межа вертограду невидна.
Її, можливо, й немає, хоча
старий Петро стоїть, мов опудало,
відганяючи від саду
всіляку потолоч, охочу поласувати
ябками.
Твоє кружіння колись виявиться
недаремним.
Залишаючи на шпичастих гілках
рештки сорочки і шкіри,
прослизнеш-таки в найгустіші чертоги
кисню і світла!..
Як і колись шепотітимеш,
мов заклинання: «Бузина,
калина, чорниця, шипшина, бузок!»
Впізнаватимеш кожен прожилок
на листках і кожну ягоду, і піщинку,
бо всьому є своя назва —
яко на землі, так і на небі.
вірші з приводів
Піснь про пана Базя
З рекламного відеокліпу матримоніальної фірми «Базилевс»
Всемогутній Базю, боже інформації,
всі ми підлягаємо таємній реєстрації:
біле непороччя квітів конфірмації,
наші струси, пристрасті, стреси і прострації.
Всемогутній Пане! Мерехтиш зорею!
Віруємо в диво ми матримонійне.
Як здобути щастя, а не гонорею,
і гніздечко звити тепле й гармонійне.
Рефрен: Молимось на Тебе,
мліємо від Тебе,
сльози осушаєш наші, мов атрaмент!
(фізичні вади,
духовні потреби,
розмір черевиків, бюст і темперамент).
Кожній собаці — рожеву кістку,
комусь на вічність, комусь на годинку,
стрибучому карлику — баскетболістку,
худому брюнетові — тлусту блондинку.
Все про нас відомо й чітко занотовано,
списки й картотеки мудро застосовано.
І комусь поліпшено, а комусь попсовано,
і когось погублено, а когось врятовано.
Все для самотніх! Базьо ґварантує
райські вольєри з кропу й сельдерею,
рани заслинить, хвости перебинтує —
Ось Він Понад Нами Мерехить Зорею!
Рефрен: Молимось на Тебе,
мліємо під себе,
сльози осушаєш наші, мов атрaмент!
(духовні вади, фізичні потреби,
вага без черевиків, обсяг, темперамент).
Кожне подружжя — в рожеву клітку,
цвіте родинності квітка-химера,
доцентові-педику — неповнолітку,
студентові-медику — вдову мільйонера.
Вінець творіння — вихід на рандку.
Зітхання в гущавині після смерку —
люби квартирантку або лаборантку,
або бригадирку, або інженерку!
Даруєш кохання небесну манку,
і ми потрапляємо в цю приманку:
кастратові-тенору — німфоманку,
глухому сатирові — меломанку,
а неврастеніку типу маніячного —
працівницю заводу коньячного.
Пане Базю! Ти гориш,
ніби прищ.
Пане Базю! Мерехтиш?
Мерехти ж!