Багряні жнива Української революції, стр. 101

Бажаючи продовжувати навчання, написав прохання до Української господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина). До листа додав протокол спільного засідання Ради і кваліфікаційної комісії Студентської громади табору Стржалково від 3 липня 1922 року.

Рада характеризувала Глувківського «як людину, яка незвичайно багато сил і енергії віддає на користь студ(ентської) громади і з національного боку цілком бездоганної», як «зразкового старшину, як під час боїв, так і в звичайних обставинах».

Вже як студент УГА написав Андрій Глувківський спогад «Останній день на рідному терені» — про свій відступ до Збруча в складі гарматної частини Армії УНР.

Ось уривок із цього спогаду:

«(Змучені коні, ніби відчуваючи катастрофу), не везли, а несли батарею…

Через декілька годин ми були вже коло переправи через Збруч. Не було між нами тільки одного сотника, що весь час їхав позаду батареї на кулеметній тачанці та відбивався від більшовиків на всі боки.

Потім вже оповідала нам сестра-жалібниця (яка випадково була з ним на тачанці), що, коли большевики були від них кроків на 30, а патронів у стрічці вже не було, він вийняв пістоля й застрілився.

І кожний раз тепер, коли заведемо ми між собою сварку та не бажаємо поступитися своїми переконаннями (частенько переконаннями в лапках), щоб злиться в єдину волю, в єдине бажання, кожний раз згадую я сотника Пругла, який разом із переконаннями віддав своє життя та перейшов до рядів Наливайка й Тараса Трясила.

Й, може, тепер вони «з могили кличуть нас», кличуть з’єднатись на загальне «святеє діло», але ми не чуємо, не хочемо чути…»

Джерела книги та біографічні довідки на авторів спогадів, студентів Української господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина)

1. Народження синьожупанника.

Омельченко Т. Мої спогади про Синіх // Сурмач. — Лондон, 1969. — Ч. 1–4 (42–45). — С. 32, 33.

Особиста справа студента Федора Скрипниченка. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі: ЦДАВО), ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1943, арк. 1 — 92.

Скрипниченко Ф. Як я став свідомим українцем. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 61–63 зв.

2. «Видиш, брате мій…»

МАЦЬКЕВИЧ Семен (11.9.1895, с. Будинин, пов. Сокаль, Галичина — після 18.10.1928). Стрілець Українських січових стрільців (1914–1917), козак Армії УНР (до 1920). Син рільника. Навчався в учительській семінарії (1916 року склав іспити за чотири класи). До УСС зголосився добровільно. Скінчив торговельну школу в Ліберці (1920). Навчався у Високій торговельній школі в Празі та Українській господарській академії в Подєбрадах (далі УГА). З УГА звільнений за неуспішність у навчанні. Емігрував до Канади.

Мацькевич С. Брат на брата. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 664–666.

Особиста справа студента Мацькевича Семена. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1519, арк. 1 — 48.

3. Другий всеукраїнський військовий з’їзд.

Ґалаґан М. З моїх споминів (Світова війна — розвал царату — українська революція). — Львів: Червона Калина, 1930. — II частина. — С. 157, 158.

Млиновецький Р. Нариси з історії Українських визвольних змагань (1917–1918 рр.). — Торонто, 1970. — С. 254, 257, 261, 262, 267, 274, 275.

4. «Зрада!»

Ґалаґан М. З моїх споминів (Світова війна — розвал царату — українська революція). — Львів: Червона Калина, 1930. — II частина. — С. 167, 168.

Млиновецький Р. Нариси з історії Українських визвольних змагань (1917–1918 рр.). — Торонто, 1970. — С. 284, 290–292, 301, 307.

Островершенко І. З Визвольної боротьби // Дороговказ: орган вояцької думки і чину. — Торонто, 1965. — Липень — серпень. — Ч. 7 (26). — С. 6.

5. Виступ полуботківців.

Ґалаґан М. З моїх споминів (Світова війна — розвал царату — українська революція). — Львів: Червона Калина, 1930. — II частина. — С. 172, 173.

Дудко Ф. День 5-го липня 1917 р. в Києві (Про виступ полку ім. Гетьмана П. Полуботка) // Історичний калєндар-альманах «Червоної калини» на 1937 рік. — Львів: Червона Калина, 1936/1937. — Річник XVI. — С. 58–60.

Мірчук П. Микола Міхновський — апостол української державності. — Філадельфія, 1960.

Міхновський М. Самостійна Україна. — Київ: Діокор, 202. — С. 42, 43.

Млиновецький Р. Нариси з історії Українських визвольних змагань (1917–1918 рр.). — Торонто, 1970. — С. 308, 317–319, 327–329, 333–335, 347.

Островершенко І. З Визвольної боротьби (Спогади) // Дороговказ: орган вояцької думки і чину. — Торонто, 1965. — Вересень — грудень. — Ч. 8 (27). — С. 6, 7.

Тютюнник Ю. Революційна стихія // Дзвін. — № 8. — Львів, 1991. — С. 96, 97.

6. Київ. 26 липня 1917 року.

Ґалаґан М. З моїх споминів (Світова війна — розвал царату — українська революція). — Львів: Червона Калина, 1930. — II частина. — С. 172.

Лазуренко С. Розстріл «богданівців» // Млиновецький Р. Нариси з історії українських визвольних змагань (1917–1918 рр.). — Чужина, 1970. — С. 476–479, 482.

Мірчук П. Українська державність. 1917–1920. — Філадельфія, 1967. — С. 111–116.

Млиновецький Р. Нариси з історії українських визвольних змагань (1917–1918 рр.). — Чужина, 1970. — С. 334–339.

Островершенко І. З Визвольної боротьби (Спогади) // Дороговказ: орган вояцької думки і чину. — Торонто, 1965. — Липень — серпень. — Ч. 7 (26). — С. 7, 8.

7. Так творилася українська революція.

Ґалаґан М. З моїх споминів (III Військовий з’їзд — делегація на Кубань — більшовицька навала — прихід німців — дипломатична місія в Румунії). — Львів: Червона Калина, 1930. — III частина. — С. 9, 11, 13.

Мірчук П. Українська державність. 1917–1920. — Філадельфія, 1967. — С. 135, 136.

8. Сам на сам із «братнім народом».

ГОРДІЄНКО Григорій Петрович (23.1.1891, с. Пироги Кременчуцького пов. Полтавської губ. — після 11.7.1927). Громадсько-політичний діяч, учитель, військовий урядовець, інженер-економіст; діловод інспекційного відділу, помічник начальника інспекторського відділу Генерального військового комітету, комісар Центральної Ради при інтендантстві Київської військової округи (23.10.1917 — 25.1.1918), начальник канцелярії Головного штабу, помічник начальника адміністративного управління Головного штабу Дієвої Армії УНР (з 20.12.1918), в. о. начальника адміністративного управління (28.12.1918 — 23.5.1919), в. о. начальника загального відділу штабу Дієвої армії УНР (6.6.1919 — 12.1919).

Закінчив Новомосковську учительську семінарію (1910), Катеринославський учительський інститут (1914). Працював учителем початкової школи (1911) та 4-класної школи біля Катеринослава. Навчався на другому курсі історико-філологічного факультету Київського державного університету. Організатор українізації 228-го пішого запасного полку Катеринославської залоги. Делегат Всеукраїнського з’їзду військових у Києві (1917). Учасник протигетьманського повстання у складі Чорноморського коша (20.11.1918 — 20.12.1918). 6 грудня 1919 р. під час Любарської катастрофи вирушив у Зимовий похід Армії УНР, але захворів на тиф і залишився в запіллі ворога на Поділлі. Вилікувавшись, працював учителем в Уланівській приватній змішаній гімназії (лютий — квітень 1920). 5 травня знову зголосився до українського війська. Тема дипломної роботи — «Характеристика чеського сільського господарства».

25 червня 1927 р. професор Федір Щербина написав на неї реферат. Професор оцінив її «дуже добре» — як «цінну працю». Назвав її «вельми зразковою». Водночас звернув увагу, що Г. Гордієнко «має нахил до дзвінких виразів», що трохи ослабляє враження. «Спогад» написав 5 лютого 1923 року. УГА закінчив 11 липня 1927 року.