Отаман Зелений, стр. 43

Того дня я зі здивуванням виявив, що існує така традиція у Трипіллі: молодята, зареєструвавши шлюб, кладуть квіти до пам’ятника тим, хто вбивав їхніх прадідів, ґвалтував їхніх бабусь, палив їхнє містечко. Ми з Валерієм Войтовичем багатозначно переглянулися.

Молодята були щасливі — пили шампанське, дурнувато реготали…

Ну і ну…

Це вже навіть не страшно, це смішно, адже не соромляться демонструвати свою нікчемність тільки блазні. А оскільки смішним ніхто не хоче бути, то ця дурнувата традиція невдовзі урветься. Хіба духовні нащадки “московсько-жидівської комуни” осміляться уквітчати пам’ятник “козомольцям”. Але й цієї нагоди їх скоро позбавлять, адже пам’ятник невдовзі буде демонтовано — на виконання Указу Президента — або зірвано добрими людьми. На його ж місці постане пам’ятник борцям за волю України — славним трипільцям та їхньому батьку-отаману Зеленому.

І кругом святого Трипілля “сторожа стане з того світу”.

Чекати лишилося недовго, зберуться всі — Зелений і його товариші — Самозванець, Завзятий, Підкова, Дуб, Григорій Косинка, Петро Стрілець, Олефір Лозовий з Гудимівки, Мусій Таценко та інші добродії, принаймні їхні славні нащадки. Тоді й проголосимо знову Трипілля столицею українського лицарства та непоборного духу!

Так писав я у лютому 2008 року.

За час, що минув, пам’ятник “козомольцям” не раз плюндрували невідомі українські патріоти, зокрема зняли бронзові плити з текстом на пошану паліям та обписали його білою та червоною фарбами (“Слава Україні!”, “Слава ОУН!” тощо), а на День Незалежності 2008 р. неподалік цього пам’ятника, з якого вже збито чекістську пиху, на самому березі Дніпра поставлено пам’ятник отаманові Зеленому. Недоброзичливці “відомстили”: розбили меморіальну плиту, заляпали пам’ятник фарбою… Отже, боротьба продовжується.

Молодята до пам’ятника паліям уже не приїжджають із дурнуватими посмішками, шампанським і квітами — якийсь неоковирний він став, закопчений, обдертий, не урочистий.

А головне, що все більше людей до свого серця впустили трипільців та їхнього отамана. На екрани вийшов фільм “Отаман Зелений”, створені радіопередачі про нього, написано книгу для дітей “Таємниця отамана Зеленого”, з’явилися десятки публікацій про нього в газетах, журналах та Інтернеті. В Обухівському краєзнавчому музеї Юрій Домотенко відкрив чудову експозицію, присвячену зеленівському рухові. Проведено низку' презентацій книг та вечорів пам’яті отамана Дніпровської повстанської дивізії — у Києві, Трипіллі, Обухові, Кагарлику. У Трипільській школі з нагоди його 120-ліття проведено науково-практичну конференцію. Про отамана Зеленого складено прекрасні пісні. Їх співають Тарас Силенко, Сергій Василюк та їхні послідовники. Образ отамана увічнив на полотні Кий Данилейко. Планує відновити спалене у вогні погруддя славного земляка щербанівець Михайло Горловий. Молодий скульптор Дмитро Бур’ян уже накреслив образ “свого Зеленого” та його побратимів, яких хоче виліпити 2012 року.

До 125-ліття Данила Терпила Історичний клуб “Холодний Яр” ініціював відновлення зруйнованої вандалами меморіальної плити у Трипіллі. Втілив ідею Андрій Жованик — власним коштом і власними руками. На дошці написано:

І ось нова подія — вихід 2-го, розширеного, видання книги про славу наших дідів, про міць їхньої зброї. Найбільша заслуга у поверненні заслуженої слави трипільцям та їхньому отаманові, звичайно, належить Історичному клубові “Холодний Яр”.

Дай Боже нам ще щось зробити для своєї Батьківщини!

Спасибі батькові Зеленому та його козацтву за те, що нам є ким пишатися!

Джерела

1. Авраменко Н. Спомини запорожця. — Київ: Темпора, 2007.

2. Авторські польові дослідження Романа Коваля. — Записано від Андрія Олексійовича Воловенка (1911 р. н.) в с. Халеп’я Обухівського району Київської області влітку 2008 р.

3. Авторські польові дослідження Романа Коваля. — Записано від Василя Олексійовича Олександренка (1937 р. н.) в с. Трипілля Обухівського району Київської області 20 січня 2008 р.

4. Авторські польові дослідження Романа Коваля. — Записано від двоюрідної онуки отамана Зеленого (онуки сестри отамана Софії) Катерини Іллівни Булавин (1922 р. н.) в с. Трипілля Обухівського району Київської області 16 листопада 2002 р.

5. Авторські польові дослідження Романа Коваля. — Записано від двоюрідної онуки отамана Зеленого (онуки сестри отамана Софії) Катерини Іллівни Булавин (1922 р. н.) в с. Трипілля Обухівського району Київської області 20 січня 2008 р.

6. Авторські польові дослідження Леоніда Васильовича Череватенка. — Записано від Івана Пилиповича Кравченка (1919 р. н.) в с. Новосілки Кагарлицького району Київської області 1989 р.

7. Акты Леонтовича II, № 525 // Клепатский П. Очерки по истории Киевской Земли. Литовский период. — Біла Церква: видавець Олександр Пшонківський, 2007.

8. Антоненко-Давидович Б. Розповідь про отамана Зеленого і “трипільську трагедію” // Визвольний шлях (Лондон). — 1985. — Жовтень. — Кн. 10 (451).

9. Антонов-Овсеенко В. Записки о гражданской войне. — Москва — Ленинград: 1933. — Т. 4.

10. Архів С. Цапа (СГД). — Спр. 3. — Б/н. Машинописна копія // Штендера Я. Засуджений до розстрілу. — Львів: Червона калина, 1995.

11. Валійський А Повстанський рух в Україні в роках 1917 — 1922 // Вісті комбатанта. Квартальний — Нью-Йорк, 1961. — Ч. 4.

12. Великий Жовтень і громадянська війна на Україні. — Київ: УРЕ, 1987.

13. Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. Бібліографічний довідник. — Київ, 1998.

14. Винниченко В. Відродження нації. — Нью-Йорк, 1968. — Т. 3.

15. Вишнівський О. Повстанський рух і отаманія. — Детройт, 1973.

16. Войнаренко О. “Самостійник” Петлюра // Батьківщина. — Торонто. — Ч. 14. — 17. — 1971. — 31 липня.

17. Гальчевський-Войнаровсъкий Я. Проти червоних окупантів. — Краків — Львів: Українське видавництво, 1942. —Т. 2.

18. Гражданская война на Украине. Том 1. Книга 1. — Киев: Наукова думка, 1967.

19. Гришин А. Листопад… На думку приходить Щербак //Дороговказ. — Торонто, 1964. — № 3 (22). — Листопад — грудень.

20. Ґалаган М. З моїх споминів (Світова війна — розвал царату — українська революція). — II частина. — Львів: Червона Калина, 1930.

21. Ґалаіан М. З моїх споминів. 1888-ті — 1920-ті. — Київ: Темпора, 2005.

22. ДАКО. — Ф. 403. — Оп. 9657. ^ Спр. 74. — Арк. 423.

23. Домотенко Ю. За Стугною, за рікою. Нариси з історії села Перше Травня на Обухівщині. — Київ: Задруга, 2007.

24. Домотенко Ю. Преславне містечко Трипілля на Київщині. — Київ: Задруга, 2006.

25. Донцов Д. Рік 1918. — Київ: Темпора, 2002.

26. Донченко П. День 14 грудня 1918 р. // ЦДАВО України. — Ф. 3795. —Оп. 5. — Спр. 78.

27. Дороговказ (Торонто). — 1967. — № 14 — 15 (33 — 34). — Січень — квітень. — С. 17.

28. Драбатий І. Перший український військовий з’їзд у Києві (5 – 12 травня 1917 року) //Дороговказ. Орган вояцької думки і чину. — Торонто, 1969. — Квітень — червень. — Ч. 24 (43).

29. Євтимович В. Поручник Микола Міхновський, творець новітнього українського війська // Історичний калєндар-альманах Червоної Калини на 1937 р. — Львів: накладом видавничої кооперативи “Червона Калина”, 1936.

30. Жуковський А. На еміграції // Петлюра С. В. Вибрані твори та документи. — Київ: Довіра, 1994.