Історія польсько-українських конфліктів т.1, стр. 68

II. Освітньо-суспільний відділ

Освітньо-суспільна праця на лемківській території у 1937 році була розпочата введенням до шкіл змін програм і плану навчання, в результаті яких власне руська мова з лекційної перейшла в один з предметів навчання. Незалежно від цього проводилась робота в таких напрямках:

1) Усвідомлення вчителів-поляків щодо значення і ролі, яку вони повинні виконувати на лемківському терені, познайомивши їх частково з лемківською проблемою.

2) (…) З метою належної підготовки кандидатів, які мали зайняти посади після вчителів, переведених за межі лемківської території, організовано курс вивчення руської мови у Новому Сончі і Саноку, і протягом року відбувались з'їзди і конференції за участі шкільних інспекторів, на яких обговорювались умови і тактика праці на терені лемківських шкіл.

3) Проведено ліквідацію лемківських шкіл у тих місцевостях, де існували поряд польські і лемківські школи. Одночасно піднесено організаційний рівень польських шкіл на лемківській території (наприклад, зі школи першого рівня утворено школу другого рівня) при одночасному долученні нових польських учителів.

4) 3 метою розширення опікунства над польськими і змішаними родинами, які мешкають серед лемків, запроваджено реєстрацію тих родин і їхніх дітей, які у школах на Лемківщині вчаться тільки польською мовою. Крім цього, забезпечено навчання тих дітей римо-католицької релігії навіть тоді, коли до школи ходила лише одна польська дитина. Незалежно від моральної турботи була проведена також акція харчування найбідніших дітей і надання їм безплатно підручників і польських книг. У деяких місцевостях при школах організовано учнівські світлиці, у яких діти під керівництвом польських учителів отримували опікунство і допомогу у навчанні. (…)

III. Відділ віросповідання

1) Римо-катол. — у 1937 році отримано дотацію на пробощів у Жегістові Здрою і для ректоратів у Лабовій, повіт Новий Сонч, і Висовій, повіт Горліце. Незалежно від цього розпочата підготовча робота для побудови костелів і каплиць на терені всієї Лемківщини. Розуміючи значення римо-католицьких костелів для піднесення національного духу, піклувались про створення римо-католицьких парафій на лемківському терені у Концловій, повіт Новий Сонч, Жегістові, повіт Новий Сонч, Скальнику, повіт Ясло, Команьчи, повіт Санок, і ректоратів у Високій, повіт Горліце, Лабовій, повіт Новий Сонч, Цісній, повіт Леско, Гуті Польській, повіт Кросно, Снітниці, повіт Горліце, Одернем, повіт Горліце, Гладишові, повіт Горліце, Менціні, повіт Горліце, Вєрхомлі Великій, повіт Новий Сонч, Ізбах, повіт Горліце. (…)

V. Суспільно-економічні проблеми

Головне зусилля у минулому і поточному роках було спрямоване на організацію в осередках рільничих гуртків і польських кооперативних магазинів, якими керують поляки. (…)

ПЛАН ПРАЦІ НА ТЕРИТОРІЇ ЛЕМКІВЩИНИ

(Краківське і Львівське воєводства)

Мета і головні завдання пропагандистських акцій на Лемківщині: а) Відділення лемків від ворожих нам впливів ззовні (СРСР, Чехословаччина і лемківська еміграція або совєтофільської тенденції, або великоруської), а також відцентрових впливів зі Львова українських і староруських націоналістів; б) Охоплення лемків впливом польської культури і тісний зв'язок їх з Польською державою (державна асиміляція); в) Полонізація лемків, тобто національна асиміляція. Це завдання розраховане на кілька поколінь, два ж перші можуть і повинні послідовно реалізовуватись на всіх відтинках суспільного і економічного життя вже зараз (…)

1. Галузь освіти: а) Остаточний відбір педагогічного персоналу загальних публічних шкіл на Лемківщині, направлений на усунення вчителів-русинів і заміщення їх поляками-чоловіками, які відбули військову службу, для того щоб серед учительок-польок на Лемківщині залишились дружини офіцерів і підофіцерів прикордонної служби, функціонерів державної поліції та інших державних і самоврядних чиновників і функціонерів; б) Систематичне проведення у канікулярний період курсів для вчителів-поляків і відповідне перенавчання їх до праці на цьому терені; в) Поступове обмеження у публічних загальних школах лемківської мови на користь польської (аж до повного усунення лемківської мови на кінцевому етапі) з тим, щоб протягом найближчих років руська мова (лемківська) лишилась би як мова навчання тільки у 1 відділенні, тоді як у II, III і IV відділеннях — як предмет і допоміжна мова навчання, при цьому в І класі польська мова викладалась би від 1. II кожного року. Як загальний принцип належить встановити переважання польської мови у загальних публічних школах на Лемківщині або за формальною ознакою, або через відсутність реагування. (…); г) Безплатне надання незаможним дітям польських букварів і підручників історії та географії Польщі;

ґ) Через вичерпання попереднього накладу видати перед 1938/39 шкільним роком букварі і читанки лемківською мовою, але виключно з латинським алфавітом, а не кирилицею для перших трьох відділів загальної школи, після попереднього усунення з тих підручників русизмів і можливого запровадження замість них полонізмів. Але не змушувати дітей до придбання підручників лемківською мовою. (…); д) Надання допомоги вчителям, які працюють на Лемківщині, у зв'язку з важкими умовами праці.

2. Позашкільна освіта

(…) в) Організація світлиць і встановлення радіоприймачів з метою поступової радіофікації села, але за умови, що слухачі не зможуть приймати передачі з Чехословаччини і СРСР. У громадах, віддалених від костелів, серйозне значення можуть мати Служби Божі, трансльовані по радіо;

(…) д) Продовження передплати для загальних шкіл на Лемківщині часопису для молоді «Пломик»; е) Організація і спрямування на Лемківщину всякого роду екскурсій, таборів і напівтаборів польських громадських організацій для проведення ними продержавницької акції на місцевості і розповсюдження польської культури. (…).

3. Акції серед молоді а) Підтримка шкільної молоді і тих, хто вже покинув школу, шляхом утворення відділів польського харцерства і осередків колишніх вихованців загальних шкіл; б) Забезпечення за кошти Державної Скарбниці незаможним дітям поляків з Лемківщини і дітям лемків у польських інтернатах повного утримання і навчання в гімназіях і ліцеях, а можливо, і у вищих навчальних закладах, з метою виховання з них лояльних громадян держави і заповнення ними потім посад учителів, греко-католицьких священиків і т. п. Зазначено, щоб молодь, за винятком кандидатів у греко-католицькі священики, переходила на римо-католицький обряд. З огляду на те настає необхідність ліквідації Руської Бурси у Горліцах як такої, що русифікує населення і створює шкідливий сепаратизм. (…)

Зміцнення польськості

Поразка української визвольної боротьби 1918–1921 років не означала кінця — вона перейшла у підпілля, щоб надалі продовжуватись у структурі УВО, а пізніше ОУН. Проти молоді, об'єднаної гаслом «Здобудеш Українську державу або загинеш у боротьбі за неї», став державний апарат — безпека, поліція, в'язниці, Береза Картузька і велика кількість суспільних організацій ендецького забарвлення з керівниками Генерального Штабу на чолі. І коли стало зрозуміло, що весь цей апарат не тільки не справляється з підпіллям, а навіть з полонізацією населення, маршал Ридз-Смігли пішов на генеральний штурм українських позицій.

Та й час підганяв. Гітлер різьбив у Європі нові кордони, щоб старі незабаром без винятку змінити. Польща рушила на Заользя, а на східному краю Словаччини виникло ефемерне утворення — Карпатська Україна, Ліліпутія, але незалежна. Достатня для збудження ейфорії у Галичині і ненависті у Москві, Києві і… Варшаві. Коли Польща вимагала негайної ліквідації Карпатської України як держави і утворення спільного польсько-угорського кордону, ОУН відповіла посиленням терору. А для КОПу додалось роботи: виловлювання і транспортування з гірських перевалів до найближчих в'язниць десятків і сотень молоді, яка йшла на допомогу наймолодшій державі [52].