Золотий Ра, стр. 83

Побачивши хіосця на витолоченій траві, вої Гістіея кинулися з пагорба в Балку, а хіоські вої почали втікати до розчиненої брами міста, але в браму пощастило вскочити небагатьом.

Так звершився божий суд над хіосцями, які стали причиною багатьох бід для іонійців та еолійців.

Після захоплення острова Гістіей забрав із собою вцілілі після морської поразки хіоські кораблі разом з обслугою й повів усіх на північ, до фракійських берегів. Колись ним же засноване місто Міркін він визволив з-під фракійців ще до походу на Хіос, а тепер настала черга захопити острів Тасос неподалік від гирла річки Стрімону.

Ненависник перського царя

Острів Тасос потрібен був Гістіеєві не тільки через те, що закривав собою Стрімонську затоку, а й тому, що трохи вище від гирла Стрімону було місто Міркін — столиця його нової держави.

З моря Гістіей обложив місто Тасос майже ста двадцятьма кораблями, обрив із суходолу суцільним ровом, перекопав узятий у череп'яні труби схований під землю струмочок, яким ішла в місто гірська питна вода. Колись найталановитішим стратегом у Мілеті був Арістагор, син Молпагора. Тепер же Гістіей з гордістю подумав про те, що навіть сам Арістагор не зумів би краще почати облогу, дарма що за життя свого стратега не вів жодної війни.

— Що доносять твої вистежники? — запитав він у Теодора. — На скільки тижнів вистачить тасосцям хліба?

— Тижнів на три-чотири. Але скорше можемо розраховувати на нестачу води... — Теодор, видимо, думав про щось інше. — Якщо дощу не буде, — додав він.

Коли поряд не лишилось більше нікого, а від недалеких мурів обложеного міста почувся чийсь передсмертний крик, Теодор тихо промовив:

— Від інших вистежників маємо тривожну вість. Перські воєначальники Артафрен, Утана й Гімей збирають проти нас велике військо. Дарій вирішив придушити наше повстання й цим нагнати страху на мешканців ще не повсталих міст.

— Де вони гуртуються? — схвильовано запитав Гістіей, якому здалося, що надійшла рокована божеством хвилина.

Ще перед хіоським походом він надіслав у дельфійський храм Аполлона багаті дари з проханням до оракула відповісти на запитання, чи зуміє він визволити Іонію від перського ярма. Піфія відповіла дуже закрученими й не зовсім ясними словами його священним послам:

Досі Гістіей не знав, коли і як він зможе викликати персів на вирішальний поєдинок, щоб скинути з еллінів рабське ярмо. Він не мав достатньо сили для боротьби з персами в їхньому власному лігві. Та ось перси самі створили йому чудову можливість — обороняючись, потроху висотати кров з ворога, а вже потім і добити його. Адже відомо навіть юному воєві, що для взяття міста потрібна величезна перевага, оборонятися ж може один проти трьох, та й зброї й харчів треба втричі менше.

Щодо людей та зброї Гістіей був спокійний, але, щоб витримати багатомісячну облогу, потрібно було мати вп'ятеро більше продовольства, ніж він мав тепер.

Дуже не хотілося знімати облогу й покидати острів Тасос; якби цей багатий хлібом та корабельним лісом острів був уже в його руках, Гістіей не турбувався б і про Міркін та щедру на срібло Міркінську область. Він спочатку думав лишити тут вірного сподвижника Теодора, а самому пливти до південних іонійських міст, але на допомогу обложеному Тасосові могли прийти фракійці, які й досі не подарували Гістіеєві Міркін.

І колишній тиран Мілета, а тепер правитель досить химерної, проте доволі сильної держави твердо вирішив не дробити своїх сил, рухатись назустріч персам усією потугою.

Але насамперед він мусив забезпечити своє військо харчами бодай на рік.

Виникло безліч усіляких запитань — звідки взяти продовольство й де потім його зберігати, та ще й таємно від персів та перських лакиз, які намагатимуться покласти на нього лапу?

Після довгих роздумів і нарад з помічниками Гістіей наказав знімати облогу Тасоса, на якому були найбагатші в Егейському морі золоті рудники, й прямувати на південний схід.

Найпевніше Гістіей почував себе серед лесбосців, але він гірко шкодував, що свого часу висипав у море стільки скіфської пшениці, якій тепер не було б ціни, бо цього року врожай у Європі й Азії виявився нужденним. Посилати каравани до Скіфії не мало смислу одне — що скіфи й досі мусили пам'ятати той триклятий міст через річку Істр-Дунай, а друге — перси досі захопили Боспор та Геллеспонт і не пропустять сюди жодного каравану з хлібом.

Переправившись із Лесбосу через Мітіленську протоку на азійський материк, судна повстанців увійшли в гирло глибокої, але вузької річки, обабіч якої здіймалися вірні Дарієві Елея та Пергам. Гістіей не мав часу на облогу цих іонійських міст і не дозволив навіть зупинятися. Продовольство він лаштувався дістати в багатій хлібом долині місійської річки Каїк. До річки Герму, по той бік якої гуртувалися полки перських сатрапів Гімея, Утани й Артафрена, було чотири дні дороги. Пропливаючи повз хліборобські та вівчарські місійські села, повстанці де закуповували зерно та солону баранину, а де брали й просто так. Добрий урожай виявився цього року тільки в Місії. Через два тижні деякі важкі бойові судна набрали в свої нутрощі стільки всілякого хліба та м'яса, що, коли вода в річці почала спадати, сіли на мілини й загородили прохід іншим суднам, що теж поверталися навантажені згори.

Потім еллінські боги зглянулися над еллінами й наслали на долину Каїку справжні зливи, вода в річці піднялась, тож трієрархам пощастило підняти свої засілі на мілинах кораблі й спрямувати їх назад до гирла.

— Слава Зевсові й усім Олімпійцям, які подбали про своїх еллінів! — радісно вигукнув Гістіей.

Але боги швидше за все були перські, бо коли кораблі повстанців повернулися до тих двох узбережних міст, усе гирло виявилось тісно заставлене фінікійськими трієрами. Навіть у три ряди.

Трієра Гістіея пливла річкою десь позаду, й коли її нарешті розшукали серед довгої низки повстанських кораблів, Гістіей не повірив трієрархам і вирішив сам пливти до гирла.

— Вашими очима дивився переляк!

Але в гирлі й він побачив те саме. Навіть більше того: на північ і на південь від гирла вся морська затока рябіла сотнями фінікійських, єгипетських та вірних персам еллінських кораблів.

Повстанців підпустили дуже близько, аби вони пересвідчилися, що вирватись у відкрите море неможливо.

— Неможливо, — сказав і Гістіей.

Лишалось або прийняти бій на цій тісній річечці, або всіма кораблями відступити назад, або ж стояти на місці.

— Річка така тісна, що в бій може водночас уступати не більш як по три судна з їхнього й нашого боку, — сказав Теодор. — Нам це невигідно, бо нас набагато менше. Якщо ми навіть розміняємо за кожну нашу трієру по дві їхніх, то в них іще лишиться вдвічі більше, ніж у нас тепер!

— Але ж і відступити нікуди! — сказав Гістіей. — Річечка зовсім коротка...

— То що, стояти на місці, кому першому ввірветься терпець?

— Піднятися вгору й захопити місто Малену! — розвів руками Гістіей. — Якщо маленці не впустять нас полюбовно.

Малена була невеликим містом з доволі тонкими мурами, але в їхньому розпачливому становищі це було краще, ніж ніщо. Гістіей відчував себе ображеним на людей і на небожителів, якесь божество явно поглумилося з нього. Ще сьогодні вранці він думав захопити Мілет. Маючи стільки продовольства, міг би сидіти за товстими мурами рідного міста й поволі перемелювати перську силу, щоб згодом геть знищити її і вирубати з корінням у Європі й Азії. А Мілет би він обов'язково захопив. Тепер, коли перси виселили з Мілета всіх еллінів, напевно ж ніхто не знав про існування того таємного ходу в мурі з боку болота!