Війна між псом і вовком, стр. 1
Iван Якович Франко
ВІЙНА МІЖ ПСОМ І ВОВКОМ
Був собі у господаря Пес, що жив у великій дружбі з Вовком. Зійдуться, бувало, на краю лісу під старим дубом та й балакають собі то про се, то про те. Пес розповідає Вовкові, що чувати в селі, а Вовк Псові розповідає лісові новини.
Раз якось говорить Вовк до Пса:
- Слухай, Бровко! Я чув, що у твого господаря Свиня має поросяток.
- Це правда. Дванадцятеро поросят привела. Такі гарні, кругленькі, рожевенькі, аж любо дивитися.
- Ай-ай-ай! - зацмокав Вовк.- У мене аж слина котиться. Дванадцятеро, кажеш? Ах, повинен я цієї ночі навідатися до них.
- Ні, Вовчику,- мовив Пес.- Не роби цього. Пам'ятаєш, яка була умова між нами? Будемо собі приятелювати, я тобі буду розповідати все, що є нового в селі, але ти зате ніколи не повинен ходити до мого господаря. Раз ти йому шкоду зробиш, то й нашій дружбі кінець.
- Е,- каже Вовк,- через таку дурницю не хочеться сваритися. Адже дванадцятеро поросят! Навіть не буде помітно, як я одне або двоє з'їм.
- Ні, Вовчику,- каже Пес.- Не ходи до нас, бо буде біда.
- Яка біда? Не бійся. Я так легесенько залізу до хліва, так обережно там справлюся, що ніхто й не почує.
- Але я почую.
- Ти? Але ж надіюсь, що ти не схочеш видати свого приятеля?
- Добре тобі говорити,- сумно мовив Пес.- Не видавати приятеля. Але ж господар ще більший мій приятель, він дає мені їсти, то як же мені байдуже дивитися на його шкоду? І що він скаже мені потім?
- Роби, як знаєш,- мовив Вовк,- я мушу до твоїх свиней навідатися й раджу тобі сидіти тихо.
Надійшла ніч. Вовк додержав слова, приплівся з лісу та й суне просто до хліва. Побачив це Пес та й міркує собі:
«Що мені робити? Підожду трохи. Коли Вовк справді справиться тихо, то нехай собі робить, що хоче. А як зачую крик у хліві - не буду мовчати».
І справді, тільки Вовк крізь щілину проліз до хліва, почула його Свиня та як закричить! Поросята собі як завищать, а Пес, почувши це, як загавкає, як завиє! Посхоплювалися господарі та до хліва, аж там Вовк. Кинулися на нього, й поки неборак успів назад шмигнути крізь щілину, всипали йому такого бобу, що декілька день нікуди не ходив, тільки лежав у лісі та вилизувався.
Пес не ходив уже на край лісу з Вовком на розмову, але через деякий час Вовк сам увечері прийшов до нього, став за ворітьми та й каже:
- Еге, Бровку! Такий-то ти добрий приятель. Чекай, чекай! Не забуду я тобі цього.
- А хіба я не казав тобі, щоб ти не йшов до мого господаря? - мовив Бровко.
- А хіба я не звелів тобі мовчати? - огризнувся Вовк.
- Але ти казав, що справишся тихо в хліві, пам'ятаєш? Поки було тихо, я мовчав. А чого ж ти посварився з Свинею?
- Та який там біс з нею сварився! - люто крикнув Вовк.- Тільки я до хліва, а вона в крик. Але я їй цього не подарую. Слухай, Бровку, не роби дурниць. Дай мені слово, що будеш мовчати, а я прийду сьогодні вночі до Свині в гості.
- Про мене, приходь,- мовив Бровко.- Тільки пам'ятай, щоб у хліві було тихо. Як тільки там галасу наробиш, я не буду довше мовчати.
З тим Вовк і пішов, а опівночі суне знову до хліва. Але Бровко не дурний був і шепнув Свині, щоб не спала й остерігалася, бо Вовк обіцяв навідатися до неї. Ще Вовк і голови не встиг просунути в щілину, а вже Свиня з поросятами наробила в хліві такого галасу, а Бровко так жалібно почав вити під хатніми вікнами, що Вовк мусив чимдуж утікати до лісу.
Знов минуло кілька день. Бровко не виходив до дуба на розмову з Вовком, а Вовк не приходив до Свині навідуватися. Аж одного вечора дивиться Бровко - стоїть Вовк за ворітьми й кличе його. Підійшов ближче.
- А що, Бровку,- мовить Вовк ніби ласкаво,- чому не виходиш під ліс? Забув про старого приятеля? Не кортить побалакати?
- Не кортить,- мовив Бровко.
- Ах ти, зраднику! - крикнув до нього Вовк.- Ти думаєш, що я тобі подарую? Думаєш, я не знаю, що ти попередив Свиню? Чекай, вийдеш ти мені колись за ворота, я не я буду, коли не підстережу тебе. А тоді, будь певен, позбавлю тебе життя.
- Що ж діяти,- мовив Бровко,- раз мати родила, раз і вмирати треба. Але пам'ятай же й ти, Вовче, що я й тебе можу підстерегти.
- Ах ти, собаче покоління,- лютував Вовк за ворітьми.- Ти ще смієш мені загрожувати. Зараз збирайся зі мною на війну. Побачимо, чия візьме. На третій день повинен ти стати зі своїм військом коло дуба на поляні. Розумієш? А як не станеш, то горе тобі! Я зі своїми лицарями прийду сюди, витягнемо тебе за вуха з твоєї собачої будки й розірвемо на шматочки.
З тим Вовк і пішов.
Прибігши до лісу, він подався просто до Ведмежої ями, а ставши перед Ведмедем, поклонився йому чемно та й каже:
- Слухайте, пане Бурмило, я до вас з великим проханням. Зайшла у мене сварка з Псом Бровком, і я оголосив йому війну. Так чи не були б ви ласкаві мені допомогти?
- Розуміється, розуміється, допоможу,- відповів Ведмідь. Радісний побіг Вовк далі і зустрів дикого Кабана.
- Слухайте, дядьку Пориличу! - каже Вовк.- Допоможіть мені. Через три дні у мене велика війна з Псом, то я збираю щонайхоробріше лісове військо.
- Гаразд, гаразд,- мовив Кабан.- Допоможу напевно!
Третього покликав Вовк ще Лиса Микиту. Поміркували разом, що вже досить мають сили, а коли настав умовлений день битви, пішли під дуба, дожидаючи противника.
Тим часом Пес Бровко тяжко зажурився, почувши, що Вовк викликає його на війну.
«Що мені на світі робити? - думав він собі.- І яких мені вояків кликати на ту війну? Ні, мабуть, доведеться-таки пропасти».
Отак думав бідний Бровко день, думав другий і нічого не міг видумати. Вже й їжа йому не йде на ум, звісив голову й ходить, мов сам не свій.
- Ей, Бровку, а що з тобою? - окрикнув його Кіт Мурко, його добрий товариш і приятель.
- Ет, що тобі говорити,- каже Бровко,- нещастя моє та й годі, і ти, мабуть, не поможеш мені.
- Ну, говори, говори,- настоював Мурко.- Поможу не поможу, а хоч розважу твою тугу.
Бровко розповів Муркові про свою пригоду з Вовком.
- Не турбуйся, братику,- говорить Мурко.- Я тобі допоможу. Йди тільки поклич іще Гусака й Качура, то маю надію, що ми не поступимося в цій війні.
Послухав Бровко розумної ради, запросив Качура й Гусака, і вони обіцяли йому свою поміч у війні.
Настав умовлений день. Ще не світ ні зоря вирушив Бровко зі своїм товариством на війну. Спереду йде Гусак, гегекає раз у раз, точнісінько мов у барабан б'є: тра-та-та, тра-та-та! За ним рядом марширують Бровко і Мурко, піднявши вгору хвости, мов рушниці, а ззаду йде Качур та все головою до землі никає і розсудливо приговорює: так-так-так, так-так-так.