Серця трьох, стр. 50

— Мовчи, жерче! Ти лише завдяки мені правиш цим людом. Варто мені сказати слово, і… ти сам знаєш, що на тебе чекає. Це буде тяжка смерть. — І вона звернулася до трьох чоловіків: — То хто ж з вас візьме, шлюб зі мною?

Вони зніяковіло і розгублено дивилися один на одного, але ніхто не відповів.

— Адже я жінка! — піддражнила їх Королева. — То невже ніхто не жадає мене? Хіба я не молода? Хіба я не вродлива? Чи маєте такий поганий смак, що жоден не хоче обійняти й поцілувати мене у вуста так, як Френк поцілував мені руку? — Вона поглянула на Леонсію. — Будь ти суддею! Ти жінка, яку кохає багато чоловіків. Хіба я не така, як ти, і хіба я не можу бути теж коханою?

— Ти завжди будеш ласкавішою до чоловіків, аніж до жінок, — відповідала їй Леонсія, і зміст її слів, загадковий для трьох чоловіків, був цілком зрозумілий для жіночого розуму Королеви. — Як жінка, — продовжувала Леонсія, — ти надзвичайно гарна і зваблива. На світі, звичайно, знайдеться чимало чоловіків, радих обійняти тебе. Але застерігаю, Королево: серед чоловіків трапляються досить різні.

Вислухавши Леонсію і поміркувавши над її словами, Королева різко повернулася до жерця:

— Ти все чув, жерче. Сьогодні я маю одружитися. Якщо жоден з чужоземців не повінчається зі мною, усі троє будуть принесені в жертву на твоєму вівтарі. І ця жінка теж! Їй, очевидно, вельми хочеться принизити мене. — Королева говорила це жерцю, але слова її явно призначалися для всіх. — їх тут троє, і одному з них, ще задовго до народження, призначено було стати моїм чоловіком. Отже, жерче, ось що я тобі скажу: поведи їх кудись в інше місце, і нехай вони вирішать між собою, хто з них одружиться зі мною.

— Якщо це було давно визначено, — вирвалося в Леонсії, — то навіщо вирішувати їм самим? Ти знаєш свого обранця! Навіщо ж діяти навмання? Назви його, Королево, назви зараз!

— Я вже сказала, як він буде обраний! — заперечила Королева, розсіяно кидаючи пучку порошку в золотий казан і так само розсіяно дивлячись у нього. — А тепер ідіть і зробіть неминучий вибір! Ні, стійте! — раптом скрикнула вона, коли ті вже виходили з кімнати. — Ходи сюди, Френку. Я бачу те, що стосується тебе. Подивись-но сюди. Поглянь на Свічадо Світу разом зі мною.

Усі зупинилися в чеканні, а Френк, підійшовши до казана, схилився над ним разом з Королевою і почав вдивлятися у поверхню невідомого рідкого металу. Він побачив себе в бібліотеці свого нью-йоркського дому, а поруч із собою — Королеву Мрій, і він обіймав її стан. Вона з цікавістю розглядала біржовий телеграф. Френк заходився пояснювати їй, як він діє, але, глянувши мигцем на стрічку, побачив настільки неприємні звістки, що кинувся до телефону дзвонити своєму маклеру, — і тут видіння зникло.

— Що ви там побачили? — запитала його Леонсія, коли вони вийшли.

І Френк збрехав. Ні словом не прохопившись, що бачив Ту, Що Мріє у бібліотеці свого нью-йоркського дому, він відповів:

— Біржовий телеграф, що повідомляв про різке падіння акцій, яке загрожує викликати паніку на Уолл-стріт. Але звідки їй відомо, що я маю якесь відношення до Уолл-стріт і біржових телеграфів?

РОЗДІЛ XIX

— Хтось має одружитися з цією навіженою, — сказала Леонсія, коли вони всілися на матах у кімнаті, куди привів їх жрець. — І цим геройським учинком він врятує усім нам життя і собі теж. Сеньйоре Торес, вам випадає нагода врятувати усім нам життя, а заодно й собі.

— Брр! — здригнувся Торес. — Я не поберуся з нею і за мільйон доларів. Вона занадто розумна. Вона викликає жах. Вона… як би це сказати?.. вона діє мені на нерви. Я хоробрий, але при ній уся хоробрість кудись зникає. Від страху мене навіть проймає холодний піт. Ні, менше ніж за десять мільйонів я і намагатися не стану долати свій страх. Генрі і Френк сміливіші за мене. Нехай хтось із них і одружується з нею.

— Але я заручений з Леонсією! — швидко заперечив Генрі. — Як же я можу побратися з Королевою?

Погляди усіх звернулися на Френка, проте Леонсія озвалася першою.

— Це несправедливо, — сказала вона. — Оскільки ніхто з вас не хоче одружуватися з нею, то єдиний вихід — тягти жереб. — З цими словами вона висмикнула три соломини з циновки, на якій сиділа, і обломила одну. — Той, хто витягне коротку соломину, буде жертвою. Сеньйоре Торес, тягніть першим.

— І перший, хто витягне коротеньку, — піде під вінець, — посміхнувся Генрі.

Тремтячи, Торес перехрестився і потягнув. Соломина виявилася довгою, він навіть затанцював і проспівав:

Потім жереб тягнув Френк, і йому теж дісталася довга соломина. Таким чином, для Генрі вже не було вибору. Фатальна соломина, що залишилася в руці Леонсії, вирішувала його долю. Він подивився на Леонсію, і на його обличчі відбилася пекельна мука. Вона помітила його погляд і відчула безмірний жаль до нього, а це, у свою чергу, помітив Френк і швидко прийняв рішення. Є вихід. І все відразу стане просто. Яким би не було великим його кохання до Леонсії, але відданість Генрі — взяла гору. Чого вагатися? Френк весело поплескав Генрі по плечу і мовив:

— Отже, перед вами вільний козак, який не боїться шлюбу. Я одружуся з нею.

Генрі зітхнув з таким полегшенням, ніби його врятували від неминучої смерті. Він схопив руку Френка, і вони обмінялися міцним потиском, дивлячись один одному в очі, як можуть дивитися тільки чесні, порядні люди. І жоден з них не помітив, яке сум’яття проступило на обличчі Леонсії за такої несподіваної розв’язки. Та, Що Мріє мала рацію: Леонсія як жінка чинила не по справедливості — вона кохала двох чоловіків і тим позбавляла Королеву її законної частки щастя.

Подальшим суперечкам поклала край дівчинка з Великого Дому, що разом з жінками принесла чужинцям обід. Зіркий погляд Тореса відразу помітив на шиї в дівчинки намисто з коштовних каменів: це були рубіни, і до того ж прегарні.

— Мені подарувала їх Королева Мрій, — сказала дівчинка, радіючи, що чужоземцям подобається її нова прикраса.

— А в неї є ще такі камені? — запитав Торес.

— Авжеж! Вона тільки-но показувала мені цілу скриню з такими каменями. У неї там є всякі, є навіть значно більші ніж ці, тільки вони не нанизані. Вони лежать там купою, як кукурудзяні зерна.

Поки всі їли і розмовляли, Торес нервово палив, потім звівся і заявив, що їсти він не хоче, йому нездужається.

— Ось що, — поважно почав він. — Я говорю іспанською краще за вас обох, Моргани. Крім того, я певен, що ліпше знаю вдачу іспанських жінок. І, щоб довести вам своє дружнє ставлення, я зараз піду до цієї дами і спробую перекопати її відмовитися від шлюбу.

Один зі списників заступив дорогу Торесу і пішов доповісти про нього, та незабаром повернувся і жестом запросив його зайти. Королева, напівлежачи на дивані, люб’язно кивнула Торесу і дозволила наблизитися.

— Ти нічого не їв? — турботливо запитала вона, а коли Торес заявив, що не мав апетиту, запропонувала: — Може, ти хочеш нити?

Очі Тореса зблиснули. Він відчув, що йому необхідно підкріпитися: за останні дні він досить натерпівся, а тут ще нова авантюра, у якій він вирішив будь-що домогтися успіху. Королева плеснула в долоні і наказала служникові, що з’явився на її поклик, принести й відкоркувати невелике дерев’яне барильце.

— Це вельми давнє вино, воно зберігається вже кілька століть, — сказала Королева. — Та, врешті, ти ж да Васко і, мабуть, пам’ятаєш, що сам привіз його сюди чотири століття тому.

Що барильце це давнє, не могло бути ніяких сумнівів, і Торес. відчув, як від спраги в нього пересохло в горлі: подумати тільки, цілих дванадцять поколінь народися і вмерло відтоді, як це барило перетнуло Атлантичний океан! Служниця налила великий келих, і Торес, винивши його, був вражений м’якістю напою. Та незабаром усе його тіло і мозок відчули чаклунську силу чотирьохсотрічного вина.