Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми, стр. 81

— О ні! — заперечила Марина. — Треба сказати їм ось що: вони хочуть принести теуля в жертву Кецалькоатлю, але ж Кецалькоатль сам був білошкірим [78]. Що, коли цей теуль — один із його дітей? Бог розгнівається, коли його сина принесуть у жертву. Але якщо навіть бог не розгнівається, то Монтесума напевно шаленітиме і помститься і тобі, і жерцям.

Вислухавши Марину, касик зрозумів, що вона таки має рацію, і поспішив піднятися на теокалі. Він прибув саме вчасно. Спочатку верховний жрець і чути нічого не хотів і кричав про святотатство, проте коли касик розтлумачив йому, в чому суть, жрець зміркував, що розумніше буде не накликати на себе гнів Монтесуми. Отак мене звільнили, відвели до святилища, а потім показали натовпу, і жрець оголосив, що бог визнав мене за одного з синів. Цим пояснюється та благоговійна шаноба, з якою відтепер дивилися на мене індіанці.

Розділ XIV

ПОРЯТУНОК КУАУТЕМОКА

Після цього жахливого дня жителі Табаско ставилися до мене чудово і нікому й на думку не спадало, щоб принести теуля, як вони мене називали, в жертву своїм богам. Все змінилося, як за помахом чарівної палички. Тепер я був добре вдягнений, завжди ситий і міг розгулювати де завгодно, хоча й у супроводі воїнів, які у разі моєї втечі поплатилися б головою. Я дізнався, що до великого правителя Монтесуми було послано гінців зі звісткою про мій полон. Монтесума мав передати з ними свою волю. Але до Теночтітлана шлях був неблизький, і поки гінці повернулися/спливло чимало часу.

Щоб не нудитися без діла, я щодня старанно вивчав мову майя [79], а також ацтеків. У цьому мені охоче допомагала Марина. Сама вона була родом не з Табаско, а з Пайналли, розташованої в південно-східній частині країни. Мати продала Марину торговцям, щоб уся спадщина дісталася іншій дитині, що народилася у неї від другого шлюбу, отже, через якийсь час вродлива дівчина опинилася у почті касика Табаско.

Окрім мов, я прагнув дізнатися і вивчити історію і звичаї цієї країни і навчитися читати химерну писемність, якою тут користувалися. Одночасно завдяки своїм знанням медицини я поступово завоював славу великого цілителя, так що жителі Табаско остаточно упевнилися в тому, буцімто я істинний син доброго бога Кецалькоатля. Але що більше я пізнавав цей народ, то менше я його розумів. Багато в чому індіанці стояли нарівні з відомими мені народами Європи. Вони були наймайстернішими ремісниками і будівниками. Небагато наших міст можуть похвалитися такою досконалою архітектурою і небагато країн — такими ж справедливими законами. Окрім того, цей народ терплячий і мужній. Але забобони підточували його зсередини, немов хробак, що руйнує серцевину здорового дерева. Самі по собі вірування індіанців мали навіть дещо спільне з християнською релігією, наприклад, обряд хрещення, проте до чого вони приводили на ділі — про це я вже згадував.

Але я часто й болісно роздумував: що зрештою гірше — приносити людей в жертву богам або катувати їх у підземеллях інквізиції і замуровувати живцем у стінах монастирів? Мабуть, останнє більш жорстоке.

За місяць, проведений у Табаско, я вивчив мову настільки, що вже міг розмовляти з Мариною. Ми стали друзями. Від Марини я отримав чимало відомостей про цю країну, а окрім того, вона наставляла мене, як триматися, щоб не вскочити в халепу. Натомість я розповів їй дещо про нашу релігію і про звичаї європейців. Саме ці знання допомогли їй згодом зробитися незамінною для іспанців і прийняти їхню віру і спосіб життя.

Так я прожив у будинку касика Табаско понад чотири місяці. Касик благоволив до мене і навіть запропонував мені взяти за дружину свою сестру, і був неабияк здивований, коли я якомога шанобливіше відхилив його пропозицію, адже дівчина була дуже вродлива. Попри все, зі мною продовжували поводитися прекрасно, і якби серце не вабило мене до далекої батьківщини і не обурювалося кривавими обрядами, що відбувалися на моїх очах майже щоденно, я б, напевно, цілком віддав його цьому доброму, майстерному і працелюбному народу.

Нарешті прибули посланці двору Монтесуми, що затрималися в дорозі через повінь на річках. Імператор так зацікавився звісткою про мене, що надіслав за мною свого рідного племінника принца Куаутемока, доручивши йому доставити мене в столицю під посиленою охороною.

Я ніколи не забуду нашої першої зустрічі з принцом, що став згодом моїм добрим другом і побратимом по зброї. Коли він прибув з ескортом в Табаско, я полював на околицях міста на оленів, вражаючи індіанців майстерною стрільбою з лука. Вони ж не знали, що я довго вправлявся ще на батьківщині, де двічі завойовував перший приз на місцевих змаганнях. Гонець перервав наше полювання, і ми поквапилися до міста, прихопивши з собою впольовану здобич. Наблизившись до будинку касика, я побачив, що весь двір заповнений пишно вдягненими воїнами. З-поміж них особливо виділявся один індіанець. Він був молодий, дуже високий і плечистий, досить вродливий. Його орлиний погляд був сповнений величі. Тіло вождя прикривав золотий панцир, на плечі був накинутий плащ із барвистих пер, майстерно підібраних в різнокольорові смуги. Голову прикрашав золотий шолом, увінчаний царським символом орла, що роздирає золоту змію, інкрустовану коштовним камінням. На руках вище ліктів і на ногах під колінами він мав золоті обручі з самоцвітами, а в руці у нього був довгий спис із мідним наконечником.

Побіля нього товпилося багато інших знатних воїнів, виряджених не менш пишно, з тією лише різницею, що замість золотого панцира вони носили бавовняний — ескаупіль [80], а шоломи їх замість царського символу прикрашали пучки довгих пер, що скріпляли пряжки з камінням. Так з’явився переді мною принц Куаутемок, племінник Монтесуми, а пізніше — останній імператор Анауаку.

Побачивши принца, я вітав його за звичаєм індіанців, — торкнувся правицею землі, а потім підніс її до лоба. Куаутемок пильно роздивлявся мене якийсь час — я стояв перед ним у простому мисливському одязі з луком в руках, — потім посміхнувся відкритою дружньою усмішкою і сказав:

— Справді, теулю, якщо я хоч трохи знаюся на людях, то ми з тобою рівні за походженням і віком, а тому не личить тобі схилятися переді мною, немов рабові перед володарем!

І з цими словами він простяг мені руку. Я потиснув її і з допомогою Марини, що не спускала захоплених очей зі знатного повелителя, відповів:

— Може, й так, принце. У себе на батьківщині я справді був людиною відомою і маєтною, але тут я тільки полонений раб, врятований від смерті на жертовнику.

— Я це знаю, — промовив він хмурячись. — Добре, що тебе встигли врятувати і ніж не обірвав твоє життя. Інакше гнів Монтесуми обрушився б на все місто, і тоді…

Із цими словами він виразно подивився на касика, який затремтів усім тілом, — такий страх вселяло в ті дні грізне ім’я Монтесуми.

Потім Куаутемок запитав мене, чи правда, що я теуль, тобто іспанець. Я відповів, що я з іншого племені білих людей, але в жилах моїх тече половина іспанської крові. Це його здивувало: дотепер він не чув про інших білошкірих. Тоді я дещо розповів йому про себе, переважно про те, як я тут опинився.

Вислухавши мене, Куаутемок промовив:

— Якщо я правильно зрозумів твої слова, теулю, ти не іспанець, хоча в тобі є іспанська кров і ти прибув сюди на іспанському кораблі. Усе це незрозуміло. Проте хай у цьому розбирається сам Монтесума, а зараз давай поговоримо про інше. Покажи мені, як ти стріляєш зі свого лука. Ти привіз його з собою чи зробив тут? Мені сказали, що серед місцевих жителів ти найкращий стрілець!

Я показав йому виготовлений мною лук, що посилав стріли кроків на шістдесят далі за будь-який індіанський лук, і ми заговорили з ним про битви і про полювання. Марина допомагала нам, доповнюючи бідність моєї мови, і до вечора ми з принцом були вже друзями.