Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми, стр. 64

І тоді один з матросів, уродженець Саутуолда, що знав мого батька, вигукнув: “Присягаюся Богом, я за тебе, Вінгфілде! Якщо їм потрібен ти і твоя кохана, їм доведеться спочатку вбити мене!” Услід за ним і решта матросів закричала: “Якщо вам потрібен хтось із нас, ану, суньтеся сюди! Візьміть його самі! Нумо, кляті мучителі!”

Дивлячись на матросів, і капітан прийшов до тями. Нічого не відповівши іспанцям, він наказав половині команди якнайшвидше підняти вітрила, а решті в цей час бути напоготові, щоб скинути солдатів, якщо ті полізуть на палубу.

Але тим часом підійшли ще два човни і учепилися баграми за борт корабля. Якийсь іспанець майже видерся на палубу, і я упізнав у ньому одного зі священиків інквізиції, який допитував мене під час тортур. Шаленство охопило мене, коли я пригадав, як цей диявол стояв і напучував моїх мучителів як слід постаратися в ім’я Бога. Вихопивши лук у моряка з Саутуолда, я натягнув тятиву і вистрелив. Я не промахнувся, Томасе, бо вмію, як і ти, скористатися луком. Іспанець полетів у море із влучною англійською стрілою в грудях.

Після цього ніхто вже не насмілювався піднятися на борт: іспанці тільки стріляли по нас, і їм удалося поранити одного. Капітан наказав нам сховатися за фальшбортом, бо вітрила вже напнулися. І тоді Хуан де Гарсіа підвівся на повен зріст і обсипав прокляттями мене і мою дружину.

“Ви від мене все одно не втечете! — волав він, пересипаючи свою мову жахливою лайкою. — Навіть якщо мені доведеться чекати бозна-скільки років, я все одно помщуся вам! А ти, Луїсо де Гарсіа, пам’ятай: де б ти не сховалася, я знайду тебе, і коли ми зустрінемося, тобі доведеться піти за мною, бо ця мить стане для тебе останньою!”

Але ми вже пливли до Англії, і човни невдовзі сховалися за кормою.

— Ну от, дітки, — завершив розповідь батько, — тепер ви знаєте, що сталося зі мною змолоду і як я одружився з вашою матір’ю, яку сьогодні поховав. Хуан де Гарсіа дотримав свого слова.

— А все-таки дивно, — промовив Джефрі, — що після стількох років він убив нашу матір. Адже, за вашими словами, він був колись у неї закоханий. Справді, жоден лиходій не зробив би такого!

— Дивуватися тут нічому, — відповів батько. — Ми не знаємо, про що вони говорили, перш ніж він її заколов. Зрозуміло тільки одне: коли він крикнув Томасу, що хотів би дізнатися, скільки правди в прогнозах, він мав на увазі якісь слова вашої матері. І потім — колись де Гарсіа заприсягнувся, що або вона піде за ним, або він її уб’є. Твоя мати була ще дуже вродлива, Джефрі, і, може, він запропонував їй вибір — утекти з ним або померти. Решту ви знаєте…

Батько затулив обличчя руками і вибухнув невтішним риданням.

— Чому ж ви не розповіли нам цього раніше, батьку? — запитав я, коли вже спромігся щось сказати. — Нині на землі було б одним негідником менше і мені б не довелося лаштуватися в далеку путь.

Я тоді навіть не уявляв, яким далеким виявиться цей мій шлях!

Розділ VI

ПРОЩАВАЙ, КОХАНА!

Через дванадцять днів після похорону матері і після того, як батько розповів нам історію свого одруження, я вже був готовий вирушити на пошуки того іспанця. На щастя, в ярмутському порту стояв корабель, що відпливав до Кадіса. Це судно водотоннажністю в сто тонн називалося “Авантюристка”. Воно йшло з вантажем сукна та інших англійських товарів, розраховуючи повернутися з вином і тисовими палицями для луків.

Батько заплатив за мій проїзд і, окрім того, дав мені п’ятдесят фунтів золотом. Узяти з собою більше я не ризикнув, але батько забезпечив мене також рекомендаційними листами від ярмутських купців до їхніх компаньйонів: у листах наказано було видати мені будь-яку потрібну суму в межах ста п’ятдесяти англійських фунтів і надалі виявляти усіляке сприяння.

“Авантюристка” відпливала на початку червня. Увечері я мав виїхати до Ярмута. Всі мої речі відправили напередодні, і я вже попрощався з усіма, окрім тієї, з якою мені якнайбільше хотілося побачитися перед від’їздом. Від дня нашого освідчення в коханні я бачив Лілі тільки на похороні моєї матері, але перекинутися словом нам не вдалося. Схоже було на те, що мені доведеться виїхати, так і не сказавши їй на прощання жодного слова, бо сквайр Бозард попередив, що, коли я посмію наблизитися до його будинку, слуги викинуть мене за ворота, а я не бажав зазнавати такої ганьби.

Ох і тяжко було мені вирушати в такі далекі краї, звідки я міг і не повернутися, навіть не сказавши коханій останнього “прощавай”.

Не знаючи, як мені вчинити, я звернувся зі своїм горем до батька, розповів йому про все і попросив сприяння.

— Я їду, щоб помститися за наше спільне горе, — сказав я. — Може, мені доведеться накласти життям заради честі. Допоможіть же мені, батьку!

— Мій сусід Бозард, — відповів батько, — намірився віддати дочку за твого брата, а не за тебе, Томасе. Своїм добром кожен розпоряджається як хоче. Проте сьогодні я тобі допоможу, якщо зумію. Сподіваюся, що мене-то вже він не виставить за поріг! Накажи осідлати коней: поїдемо до Бозарда разом.

Не минуло й півгодини, як ми вже були перед будинком Лілі. Батько сказав, що хоче поговорити зі сквайром. Слуга, пам’ятаючи наказ свого господаря, подивився на мене неприязно, проте впустив нас до передпокою, де сидів, попиваючи ель, сам сквайр Бозард.

— Добридень, сусіде! — пробурчав сквайр. — Радий тебе бачити. Проте ти привів із собою того, кому тут зовсім не раді, хоч це й твій син.

— Я привів його сюди востаннє, Бозарде, — відповів батько. — Вислухай його прохання. Ти можеш сказати йому так чи ні — діло твоє, проте якщо ти йому відмовиш, наша дружба від цього міцнішою не стане, адже хлопець сьогодні вночі виїжджає, щоб сісти на корабель і відплисти до Іспанії. Він їде на пошуки вбивці, і їде зі своєї доброї волі, бо, сам того не бажаючи, дозволив убивці втекти, і я гадаю, що він робить правильно.

— Щеня він іще! — зневажливо процідив сквайр Бозард. — Молодий він для таких ловів, до того ж у чужих краях! Проте мені його сміливість подобається, і я бажаю йому удачі. Чого ж він від мене хоче?

— Дозволь попрощатися з твоєю дочкою. Я знаю, що його залицяння тобі не до шмиги, і не дивуюся. Я і сам вважаю, що він іще дуже молодий, щоб мріяти про шлюб. Але якщо він іще раз побачиться з дівчиною, то поганого в цьому не буде. Але останнє слово — за тобою!

Подумавши трохи, сквайр Бозард відповів:

— Хлопець-то він хвацький, хоча йому й не світить бути зятем. І їде світ за очі. Хтозна — може, й зовсім не повернеться. Не хочу, щоб він згадував мене лихим словом! Іди он під той бук, Томасе, і чекай. Я пришлю туди Лілі. Можеш поговорити з нею півгодини. Тільки не більше! Та не ховайтеся нікуди, щоб вас було видно з вікон. І не дякуй мені, біжи, поки я не передумав!

Я вибіг із дому, серце моє калатало шалено перед зустріччю з коханою. А коли вона наблизилася, я подумав: воістину, навіть ангел не може бути прекрасніший і ніжніший.

— О Томасе! — прошепотіла вона, схиливши голівку до мого плеча. — Невже це правда, що ти відпливаєш за море на пошуки вбивці?

— Так, я відпливаю, щоб знайти його і вбити! Тоді я залишив його, щоб догнати тебе, а нині я мушу залишити тебе, щоб знайти його. Тільки не плач! Я присягнувся це зробити, і якщо не дотримаю клятви, ганьба впаде на мою голову.

— А я через твою клятву повинна овдовіти, навіть не ставши дружиною? Ох Томасе, якщо ти мене покинеш, я тебе вже ніколи не побачу!

— Звідки знати, мила? Мій батько побував за морями, зазнав усіх поневірянь і повернувся благополучно.

— Звичайно, він-то повернувся, та ще й не один! Ти молодий, Томасе, а в далеких краях стільки прекрасних і знатних дам! Хіба я зможу сподіватися, що лишуся в твоєму серці, коли буду так далеко?

— Присягаюся тобі, Лілі…

— Ні, Томасе, не присягайся: навіщо брати зайвий гріх на душу, якщо ти раптом порушиш клятву? Просто пам’ятай про мене, коханий, а я тебе ніколи не забуду! Адже може бути, — о, серце моє розривається, коли подумаю! — може так статися, що це наша остання зустріч. Але якщо це так, сподіватимемося на зустріч на небесах. Але в одному будь певен: я буду вірна тобі, поки жива, і що б не робив батько, я швидше помру, аніж порушу свою обіцянку. Я звичайно молода, щоб говорити так твердо, але так воно й буде! О Боже, ця розлука гірша за смерть! А може, й насправді краще тобі виїхати… Адже якщо ти залишишся, як то нам з тобою буде тут, поки живий батько, а я йому бажаю довгого життя!