Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми, стр. 101
У міру нашого просування краєвид ставав усе дикіший і прекрасніший. Тепер ми рухалися крізь соснові ліси з острівцями дубових гаїв, чагарників і заростей папороті. Раз у раз нам доводилося долати повноводі бурхливі гірські потоки або пробиратися вузькими ущелинами, підіймаючись все вище і вище. Тут у горах природа нагадувала мені Англію, тільки сонця було набагато більше.
Нарешті, ми заглибилися в ущелину серед червоних скель. Вона тяглася майже милю і була часом такою вузькою, що тут не змогли б проїхати поряд троє вершників. Прямовисні кручі здіймалися обабіч на висоту до двох тисяч футів. Це була єдина дорога, що вела до Міста Сосен, якщо не брати до уваги кількох потайних гірських стежок.
— Поглянь-но, — сказав я Отомі, — тут сотня воїнів зможе затримати цілу армію!
Тоді я навіть не думав, що колись це доведеться зробити мені самому.
Але ущелина завернула, і я аж остовпів: переді мною у всій своїй красі розкинулося Місто Сосен. Воно лежало в округлій долині, оточеній кільцем гір, схили яких були поспіль вкриті дубовими і кедровими лісами. Тільки одна вершина в самому центрі цього гірського пасма була не зеленою, а чорною від лави. Над її сніговою шапкою вдень здіймався стовп диму, що його вночі осявало палахке полум’я. Це був вулкан Хака, або “Королева”. Він не такий високий, як вулкани Орісаба, Попокатепетль та Істаксиуатль, але мені здається, Хака перевершує їх усіх досконалістю форми і красою то синього, то пурпурового вогню, який здіймається догори ночами або коли його надра потривожені. Племена отомі поклоняються вулкану, як богу, приносячи йому людські жертви, і в цьому немає нічого дивного, бо колись потоки лави вирвалися з кратера і проклали собі шлях через усе Місто Сосен. Вони вважають, що на священній вершині живуть духи, а тому ніхто не насмілюється переступити межу снігів.
Отже, Місто Сосен хоча і не таке велике, як інші міста Анауаку (в ньому жило всього тисяч тридцять п’ять горян-отомі), зате воно красивіше за всі інші індіанські міста. Прямі вулиці сходилися до центрального майдану. Уздовж них у зелені садів ховалися будинки з лави з дахами, вибіленими вапном. Посеред майдану священна піраміда з храмами, прикрашеними рядами черепів, а навпроти стояв палац предків Отомі — довга, низька і дуже стара будівля з безліччю дворів і незліченними статуями змій і богів, що посміхаються. Палац і теокалі були оздоблені прекрасним білим камінням, що виблискувало на сонці, як срібло, отож обидві будівлі різко виділялися на тлі темних будинків з лави.
Таким я побачив Місто Сосен вперше. Коли я його бачив востаннє, воно було купою руїн, а сьогодні ті руїни, напевно, слугують притулком лише кажанам та шакалам.
Вибравшись із ущелини, ми їхали ще близько милі долиною, де кожен клаптик був оброблений і засаджений маїсом, агавою та іншими рослинами, поки не опинилися перед одними з чотирьох воріт міста. На вулиці я побачив, що всі дахи будинків обабіч заповнені юрмиськом. Діти і жінки обсипали нас квітами і кричали:
— Привіт тобі, Отомі, принцесо отомі!
Нарешті ми досягли центрального майдану. Здавалося, тут зібралося все чоловіче населення гір. Воїни зустріли Отомі такими оглушливими криками, що, здавалося, від них обрушаться скелі. Мене теж вітали, торкаючись правою рукою до землі, а потім піднімаючи її до лоба, але я вважаю, що ці почесті стосувалися більше мого коня. Майже ніхто з отомі ніколи не бачив коней, яких вони вважали якимись чудовиськами.
Так ми просувалися крізь лемент юрми, оточені сотнями воїнів. Воїни розчищали нам шлях, поки ми не опинилися в палаці. Тільки тут у дивній кімнаті із зображеними на стінах вишкіреними демонами ми змогли, нарешті, відпочити.
Наступного дня у великий зал палацу на раду вождів і старійшин племен отомі зійшлося близько ста людей. Я з’явився перед ними в одежі знатного ацтека з найвищого роду. Разом зі мною ввійшла Отомі. У своїх пишних шатах вона була того дня дивовижно гарна.
Члени ради підвелися, вітаючи нас. Отомі попрохала всіх сісти і заговорила:
— Слухайте мене, вожді і воєначальники народу моєї матері! З вами говорю я, остання з роду ваших великих правителів, дочка Монтесуми, імператора Анауаку, нині мертвого, але вічно живого в Житлі Сонця. Ось мій чоловік, теуль! Я була віддана йому за дружину, коли в нього втілився дух бога Тескатліпоки, і знову вийшла за нього заміж за нашим земним звичаєм, коли він неушкодженим зійшов з жертовного вівтаря і приєднався до нашого народу, щоб допомагати нам у битвах з ворогом. Така була воля небес і моїх царствених братів. Знайте, вожді і воєначальники, — чоловік мій не з наших людей і не зовсім з племені теулів, з якими ми воюємо. Він з роду справжніх дітей Кецалькоатля, що мешкають на берегах північних морів. Діти Кецалькоатля — вороги теулів, а тому і мій повелитель ворогує з ними. Ви вже, звичайно, чули, що він перший дізнався про втечу непроханих прибульців і був першим воїном у ніч помсти.
Вожді і воєначальники великого і стародавнього народу отомі! Я, ваша принцеса, прибула до вас разом з моїм чоловіком з волі Куїтлауака, мого і вашого імператора. Він доручив мені говорити з вами про справу. Наш імператор чув, і я теж із прикрістю дізналася, що багато воїнів нашого племені прилучилися до тласкаланців, пов’язані підлою змовою з теулями, ворогами ацтеків. Зараз білі люди розбиті і вигнані, але вони вже відчули смак золота, вони знову повернуться, як повертаються бджоли до недопитої квітки. Одним теулям ніколи не здолати могутній Теночтітлан. Але що буде, коли разом з ними підуть тисячі і десятки тисяч воїнів нашої землі? Я знаю, в ці смутні часи, коли держави гинуть, коли небо повниться знаменнями і самі боги здаються безсилими, багато хто хоче скористатися смутою для своєї вигоди. Але прошу вас подумати про інше. Якщо ви допоможете теулям начепити ярмо на шию Теночтітлана, владики всіх міст, це ж саме ярмо ляже і на вашу шию. Жителі Анауаку будуть перебиті, міста зрівняні із землею, багатства розграбовані, а наші діти їстимуть рабський хліб і питимуть воду з долоні ворога. Вибирай же, народе отомі! За кого ти стоятимеш: за своїх колишніх ворогів, але людей близьких тобі по крові і за звичаями, чи за проклятих чужоземців? Але пам’ятайте: від вашого вибору і від вибору інших племен Анауаку залежить доля всієї нашої землі. Отомі замовкла. Схвальний шепіт пробіг по залу. На жаль, я безсилий передати весь запал її слів і тим більше не можу описати її благородство і красу. Скажу тільки, що слова Отомі проникли в суворі душі вождів. Багато хто з них зневажав ацтеків, вважаючи їх торгашами і селюками, здатними лише бабратися в твані своїх полів; багато хто протягом поколінь зводив з ними рахунки кровної помсти, але всі вони розуміли, що їхня принцеса мала рацію. Перемога теулів над Теночтітланом означала б перемогу над усіма містами Анауаку. І, знаючи це, вони не стали вагатися у виборі, хоча потім багато хто і відступився від свого слова в дні поразки, як це властиво людям.
— Отомі! — вигукнув глашатай ради, коли всі висловили своє рішення. — Отомі, ми вибрали! Твої слова переконали нас, принцесо! Ми підемо проти теулів разом з ацтеками і битимемося до останнього за нашу свободу!
— Тепер я бачу, що ви воістину мій народ, і я воістину ваша правителька, — відповіла Отомі. — Сподіваюся, ви ніколи не розкаєтеся в своєму виборі, брати мої, люди отомі!
Отже, ми отримали в Місті Сосен обіцянку виставити за першою вимогою Куїтлауака армію в двадцять тисяч воїнів, готових стояти на смерть.
Розділ XXVI
ІМПЕРАТОР КУАУТЕМОК
Завершивши переговори з народом отомі, ми вирушили в зворотний шлях і благополучно прибули до Теночтітлана. Ця справа зайняла у нас всього лише місяць, проте за такий короткий строк на багатостраждальне місто обрушилося нове нещастя: іспанці привезли з Європи страшні невідомі хвороби. Країну спустошувала віспа.
День у день гинули тисячі людей. Незнайомі з жахливою хворобою, індіанці намагалися лікувати нещасних, поливаючи тіла хворих холодною водою, але на другий день майже всі нещасні вмирали. Сотні трупів лежали на базарних площах, чекаючи поховання, смерть збирала жнива в усіх сім’ях. Жерці падали перед вівтарями, на яких приносили в жертви дітей, намагаючись вмилостивити богів. Віспа вразила навіть імператора Куїтлауака. Коли ми прибули в місто, він помирав, але, дізнавшись про наш приїзд, побажав нас бачити. Марно я благав Отомі не ходити до хворого; вона не знала страху.