Усі кути трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди, стр. 52
Володимир Єшкілєв безкомпромісно ділить людей теперішнього світу, як і сучасників Сковороди, на втаємничених, причетних до гностичних секретів минувшини, та незрячих профанів. Персонаж роману Павло Вигилярний, який не з власної волі стає «спадкоємцем» Сковороди, проходить — знову-таки не самовільно — шлях від профана до повноважного містика. Цією пригодою автор прозоро натякає на те, що непосвяченим не зрозуміти «справжнього Сковороду» — посвяченого гностика, тільки з іншої епохи.
Упродовж багатьох років В. Єшкілєв пише щось на кшталт «метароману» — пов'язаного певною ідеєю «ланцюга текстів» (есеїв, оповідань, романів, статей), де намагається вибудувати не лише альтернативне бачення окремих постатей української історії, а напевне щось більше: альтернативне бачення історії України — від найдавніших часів аж до наших днів. Ця альтернативна історія обумовлена, серед іншого, модною у всі часи конспірологією. Вона спирається на переконаність автора роману у тому, що видиму історію України безупинно рухають невидимі сили, яким завжди вдається залишатись за межами підручників з історії. Ці невидимі сили, що виразно прочитується в текстах Єшкілєва, кожної епохи виступають під інакшими іменами, проте сутність у них завжди одна: вони прагнуть контролю над течіями історії, всезнання і всевладдя. Ключові постаті українського минулого (ймовірно, й сьогодення) в інтерпретації автора «Усіх кутів Трикутника» якось стикалися з цими невидимими силами та займали певні позиції на «шаховій дошці», де століттями не припиняється конспірологічна гра.
Інна Корнелюк
Примітки (до електронної версії)
Перелік помилок друкованого оригіналу, помічених та виправлених верстальником електронної версії
Стор. 21: Серед трактирів-гербергів, які, немов поганки, обсіли Краківський шлях, заїжджий двір «Під кляштором» вважався (одим =>) одним з найчистіших і найдорожчих.
Стор. 37: Дешеве сукно, знане у східних краях як «тузинка», легко розійшлось по (ниткам =>) нитках.
Стор. 37: А щодо ваших справ, то не відаю, добрий пане, чи по (силам =>) силах мені…
Стор. 42: Він присів на краєчок смугастого барочного диванчика, але не наважився покласти руку на сяючий золочений (підлікотник =>) підлокітник.
Стор. 44: Так само, як (і =>) із цим вином.
Стор. 44: Йому здалось, що він прокинувся від (запамарочення =>) запаморочення — світ почав крутитись ще уві сні, а після пробудження безжальна карусель набрала обертів.
Стор. 44: (Звідкісь =>) Звідкись згори до нього долинули звуки.
Стор. 44: (Йог =>) Його очі тим часом призвичаїлись до напівтемряви і побачили те, чого їм, напевне, краще було б не бачити.
Стор. 57: Підведені догори почорнілі руки ідола замість (долоней =>) долонь закінчувалися потовщеннями, подібними до маленьких чашок.
Стор. 68: Амалія відчула увагу, почала посміхатися шандарові й (розчепила=>) розщепила два верхні ґудзики на сукманці.
Стор. 71: — Чекай, чоловіче, — акробат вибив (попел =>) попіл зі згаслої люльки.
Стор. 76: — Я довго (придивляляся =>) придивлялася до тебе, Гріго, а потім побачила, як ти під час грози ховаєшся під возами.
Стор. 81:— Що ти таке верзеш, братело? — старший раптом зачервонівся, (розчепнув =>) розщепив верхній ґудзик на сорочці.
Стор. 81: Багато хто, від (нічніх =>) нічних гультяїв до найманих вбивць і таємних агентів поліції, використовував їх після заходу сонця.
Стор. 116: А ще вона відчувала, що цілісна натура Сковороди не сприйме тої метафізичної ідеї, покладеної у (фундамет =>) фундамент придуманого нею «випробування».
Стор. 118: Я довго молився, а потім почав збирати у торбу начиння для медитації, зняв зі стін (арендованої =>) орендованої кімнати зображення сонця і місяця.
Стор. 118: Її не можна було сполучати з (дирявими =>) дірявими речами (дирявого =>) дірявого сущого.
Стор. 130: За свідченнями античних авторів, учні філософа і математика Піфагора у перші десять років навчання (повині =>) повинні були перебувати в повній німоті.
Стор. 130: Лише під наглядом досвідченого старця можна одного дня осягнути через (осяяня =>) осяяння (саме осягнути, а не відчути, не зрозуміти!), як увійти до стану священного мовчання.
Стор. 133: «Це ж так виганяв мене зі (Львову =>) Львова демон, що сидів у тілі юнака!» — згадав він. Григорій відважив розлюченій жінці низький (поклон =>) поклін і твердим кроком залишив апартаменти подружжя Тома.
Стор. 138: В мене ще немає ані рекомендаційних листів, ані масонських (паролей =>) паролів.
Стор. 148: Йому (привидилось =>) привиділось, що шахові фігури наче мавпують розклад європейської політики.
Стор. 148: А за вигнутою спиною чорного коня ((польского =>) польського короля Августа) причаївся чорний ферзь (московська цариця).
Стор. 150: А змішана з її потом кров молодої вовчиці (зтікає =>) стікає зі струнких стегон, як вода скелею, обкрапуючи корені правічних дубів і буків.
Стор. 151: Олександр Петрович примружився, (оглядаючі =>) оглядаючи навколишні, порослі соснами і високими кущами, гори.
Стор. 151: (Скоштуй =>) Скуштуй, Павляне, віднови свій водяно-сольовий баланс…
Стор. 157: Ця його риса прислужилася для остаточного вироку помісного собору сільських кумась: якщо, з Божою допомогою, сума з (тюрьмою =>) тюрмою й проминуть сина Сави Сковороди, то вже жодного сумніву бути не може у тому, що закінчить він яким-небудь зачуханим дяком, що пропадатиме у клопотах без рятівної старшинської протекції.
Стор. 162: Прибуде начальство, розбереться і належний наряд нам (даси =>) дасть.
Стор. 163: Не сумуй, (Грице =>) Грицю, не сумуй.
Стор. 170: Він не повернувся до Палацу Дожів, а наказав відвезти його через браму Святого Фоми до заміської (віли =>) вілли, розташованої на Фельтринській дорозі.
Стор. 170: До бібліотеки вів таємний хід, який починався далеко за мурами (віли =>) вілли, серед виноградників, у непримітному гроті.
Стор. 171: Потім засунув на місце шафу і перевірив, чи не підслуховує хтось із боку внутрішніх приміщень (віли =>) вілли.
Стор. 178: Григорію воно здалося круглим циферблатом, на якому, показуючи за чверть третю, застигли стрілки (напомажених =>) гвардійських вусів.
Стор. 183: Та відповіла йому довгим (пристрастним =>) пристрасний поцілунком.
Стор. 186: Усі (сбірі =>) сбіри і поліційні агенти підкуплені.
Стор. 191: Якщо будеш верещати, (заклеємо =>) заклеїмо тобі рота.
Стор. 192: Ми коритимемось її волі, як корились би волі (Той =>) Тої, на плечах Якої ти подолав мовчання часу і мовчання смерті.
Стор. 204: Тепер сину капітана здалось, що він лине (звідкісь =>) звідкись здалеку, з-за меж того темного гірського громаддя, що оточувало освітлений вогнищем майданчик Відьминого лазу.
Стор. 227: Тобі ще (придеться =>) прийдеться зрозуміти, що для служіння рідній землі не треба нікуди нізвідки переходити.
Стор. 233: Накресливши такі небуденні плани, Клементина (випорхнула =>) випурхнула з кімнати, а за нею рушили служниці із залишками бульйону.
Стор. 235: Її вродливе (обличя =>) обличчя зблідло, а очі палали передчуттям уранічої насолоди, межової для дітей Єви.