Жлобологія, стр. 61

Остерігаючись зіткнень із прямими проявами жлобства, я дуже ретельно підходжу до вибору кола своїх друзів і знайомих, і навіть людей, з якими мені доводиться вкрай рідко і мало спілкуватися.

Про якості жлобів

Серед якостей жлобів, які викликають у мене вкрай негативну оцінку, в першому ряду стоїть первинна нелюбов людей до власної роботи. Для прикладу, ви заходите в ресторан або кафе, а там за стійкою бачите похмурих, невдоволених життям дівчат або втомлених юнаків-офіціантів, які спершу вам не раді. Адже їхня нелюбов до роботи в результаті переростає в нелюбов до себе й оточення. Світ переповнений цією нелюбов’ю через те, що люди знаходяться не на своєму місці. А людина, яка перебуває не на своєму місці, плодить брехню, нудьгу і зневіру. Усе це й породжує жлобство, суть якого — брехня, нудьга, зневіра, смуток.

Навколишній світ для жлоба обмежений територією його власної квартири або маєтку. Все, що лежить поза цим полем, є для жлоба чужим, таким, що заслуговує хамського ставлення. Звідси — гори сміття навкруги і тотальне відчуття екологічної катастрофи. Реальність сучасного українця — життя на сміттєзвалищі.

Жлобство в мистецтві

Про жлобство в мистецтві можна говорити радше в аспекті жлобства у стосунку до мистецтва. Ось тут спектр прикладів величезний. Час від часу мені доводиться перетинатися з такими людьми, які при зіткненні з матеріями, для них незрозумілими, одразу ж відштовхують їх через публічний викривальний акт.

І ось тут доречним буде зауважити, що ще однією характерною рисою жлоба є дивовижна зосередженість на важливості своєї персони.

Нещодавно на виставку до мене зайшов невисокий чоловік міцної статури і попросив «швиденько», саме «швиденько» пояснити йому, чим я тут займаюся, яке мистецтво представляю і що все це означає. І хоч на стіні висіла анотація до виставки, він пояснював своє небажання знайомитися з нею відсутністю часу, окулярів та й, взагалі, не мав особливого бажання заглиблюватися в нетрі сучасного мистецтва. Чоловік був дуже заклопотаний своїми справами, і я, спостерігаючи за ним, дозволила собі дещицю художньої вигадки, умоглядно представивши цю людину, яка прибиває до стіни власноручно виготовлену поличку. Ось це для нього справді важливо. А творчість художниці, яка займається мистецтвом декілька десятків років, потрапляє в категорію «обьясните по-быстрячку».

Гомо жлобалікус, або масова людина

Масове мистецтво сприяє формуванню в суспільстві героїзації моделі жлоба поведінки. Якщо раніше кінематографічним героєм у більшості випадків був красивий, інтелектуально розвинений чоловік з аристократичною моделлю поведінки, і для досягнення умовної схожості з таким героєм звичайній людині з натовпу необхідно було в реальному житті докласти зусиль, то сьогодні ситуація змінилася. Якщо телевізійним героєм може стати хто завгодно, а в більшості випадків це звичайна людина з вулиці, неосвічена, і яка водночас не соромиться своїх тваринних звичок та інстинктів, то у людини масової через це пропадає стимул/ мотивація до самовдосконалення і розвитку.

Завдяки пропаганді людини масової жлоб отримує додатковий «заряд» колосальної впевненості в собі. Його побут, манери, звички героїзуються, а це означає, що він має право не лише на життя, але й на нав’язування своєї жлобської культури та ідеології іншим.

Жлоб — це продукт масової культури, з її телевізійною освітою і вихованням.

Небажання робити зусилля — ще одна зі знакових характеристик жлоба. Для того, щоб зрозуміти серйозну літературу або мистецтво людині необхідно докласти зусиль, а людина масова, образно кажучи, звикла постійно носити «спортивки» (спортивні штани), для того ж, щоб відвідати театр, треба їх зняти і одягнути принаймні костюм. А це вже зусилля. Та навіщо воно потрібне, коли є телевізор, який усе одно все покаже і розкаже?

Про моделі блокування жлобства

Для мене дуже важливо не відповідати в тій же тональності або не ставати на той же рівень спілкування, з якого мене атакує жлоб. Сповідуючи таку модель поведінки, я чітко усвідомлюю, що іноді дуже багато втрачаю, не поступаючись своїми принципами і виставляючи морально-етичну блокаду проти жлобства, яке мене атакує. Але я надаю перевагу саме цьому методу — не протидіяти жлобству жлобством. І вірю, що, можливо, не з першого разу і не з десятого, але все-таки він дасть свої позитивні результати. Вважаю, що єдиним дієвим методом боротьби зі жлобством можуть стати масові культурно-просвітницькі програми.

Тобто якщо людині масовій за допомогою телевізора розповідатимуть, що театр — це добре, живопис, література, музика — це добре, і при цьому пояснюватимуть, чому це добре, то таким чином можна досягнути яких-небудь видимих зрушень. Локальними зусиллями окремих творців цього не зробиш.

Гумор, іронія, сатира, на мою думку, дуже дієві методи культурної блокади жлобства. Хоча, знову ж таки, через відсутність освіти, культури, дуже багато адептів жлобства не розуміють, що з них сміються, думаючи, що все навпаки — їх спосіб життя і мислення популяризують. Очевидно, часи і звичаї, в яких вони існують, настільки ущільнили їм шкіру, що комарині укуси гумору і сатири не пробивають дюймовий панцер їхньої віри у власну винятковість.

Про збірний образ жлоба

Напрочуд точний антропоморфний портрет жлоба колись описав мій друг, на жаль, уже покійний, Валентин Реунов. Він описав його як людину з грушоподібним черепом, що звужується догори, великим широким лицем і дуже дрібними рисами. Де очка, ротик, носик — усе це зібрано посередині, а рот саме такого розміру, в який поміщається шийка пляшки.

Хоча саме ці описані антропоморфні ознаки ніяк не можуть стовідсотково вказувати на жлобську сутність їхнього хазяїна. Адже іноді ні інакша конституція тіла людини, ні вища освіта, ні фінансовий добробут не захищають її від вродженої схильності до жлобства, що й підтверджує наявність дуже великої кількості жлобів серед зовні привабливої так званої сучасної еліти українського суспільства.

До речі, про еліту

На недавньому антикварному салоні в Українському домі, де були виставлені роботи Далі, Родена, Екстер, одна пані з вищого світу перед телевізійними камерами цілком серйозно заявила, що їй «не підходить» такий стан речей, коли «якісь статуї затьмарюють і пригнічують мій зоряний статус». Прагнення вчорашніх плебеїв, повсталих з бруду, здаватися князями-патриціями, обвішувати себе геральдичними гербами, присуджувати титули і відтворювати відсутні генеалогічні дерева — це настільки смішно, наскільки і страшно.

Ось де жлоб лютує — в прагненні виправдати свою важливість! Не хоче бути просто Шаріковим, хоче бути Поліграфом Поліграфовичем! Гроші і влада — це надзвичайно серйозне випробування для етичних якостей людини: не всі з гідністю його долають.

Підбиваємо підсумки

Жлоб — це людина, яка йде шляхом найменшого опору, домінантними якостями в характері якої є душевна лінь, гіпертрофоване почуття власної винятковості, агресивність і безвідповідальність, що породжують брехню, нудьгу і зневіру.

Андрій Єрмоленко. «Кольщік», 2013 р.

Арсен Савадов

Фото з особистого архіву

Арсен Савадов — художник-концептуаліст та фотограф. Народився 1962 р. у м. Києві (в родині Володимира Савадова, художника-графіка). Закінчив Республіканську художню школу ім. Т. Шевченка (1982), Київський державний художній інститут (1986). Представляв Україну на Венеційському бієнале в 2001 р. Перший з українських художників, чия робота була представлена на аукціоні Sotheby’s. Групові виставки: Всесоюзна виставка «Молодість країни» (Манеж, Москва, 1987), «Manifesta-І», Європейське бієнале (Роттердам, Нідерланди, 1996), «RESTART» (Інститут проблем сучасного мистецтва, Київ, 2010) та ін. Персональні виставки: «Різдвяна акція» (з Ю. Сенченком, галерея Марата Гельмана, Москва, 1994), «Kokto» (галерея Марата Гельмана, Київ, 2002), «Донбас-Шоколад» (галерея Orel Art, Париж, 2003), «Paintings», (DaniyalMahmoodGallery, Нью-Йорк, 2007) та ін.