Дві Вежі, стр. 40

Мало-помалу вода почала спадати, мабуть, десь під землею знайшовся стік. Якби Саруман визирнув у віконце, то побачив би замість своєї столиці брудний смітник. Ми почувалися дуже самотньо. Енти не з'являлись, ні з ким було поговорити. Ми провели ніч без сну, тремтіли від холоду й вогкості, очікували щомиті нових напастей. Саруман все сидів у своїй башті. Вночі ми чули шум, немов вітер у густому лісі — уорнИ повертались, але куди вони ходили, ми не знаємо. Настав туманний, дощовий ранок, ми спустились, нарешті, униз, але нікого не знайшли. Ну, а більше й розповідати нічого. В Ізенгарді все спокійно, а позаяк Гандальф з нами, то й безпечно, отож можна й подрімати…

Леголас похитав головою. Гімні прочистив люльку, напхав знову і висік кресалом іскру:

— Я дечого не розумію. Ти казав, буцімто Гадючий Язик сидить у Сарумана. Як він туди дістався?

— Ох, забув, — схаменувся Пін. — Він з'явився сьогодні вранці, цей тип. Ми запалили вогонь і щойно поснідали, як приходить Древес:

— Що поробляєте? — питає. — У нас все гаразд. Уорни повернулись, все добре, навіть вельми добре! — і він, сміючись, поплескав себе по боках. — Нема більше в Ізенгарді ані орків, ані сокир. Зате незабаром гості завітають, та ще й які!

Тут ми почули стукіт копит і вискочили, думали, вже ви їдете, а з'явився хтось на старій кобилі. Він їхав сам, з жахом озираючись; як наглянув у тумані розбиту стіну та повалені ворота, натягнув повіддя, став мов укопаний і аж позеленів. А коли підніс голову та помітив нас, відразу. заходивсь завертати свою конячину. Але тут Древес вийшов уперед, простяг руку і зняв цього типа з сідла. Шкапа з переляку стала дибки та втекла, а чоловічок став звиватися й волати: його, мовляв, звуть Грим, він приятель та радник ярла роханського, його надіслали з дорученням до Сарумана та все таке.

— Ніхто інший, — сповіщає, - не відважився їхати степом, де аж кишать орки. Тому я один. Я голодний та втомлений небезпечною поїздкою. Я мусив їхати в обхід, за мною вовки гнались! [156]

Дуже жалісно це було б, якби тільки він не поглядав скоса на Древеса. Я зрозумів: бреше безсоромно. Древес теж придивлявся, як це йому притаманно, довго та пильно, а той під його поглядом звивався, мов вуж… Нарешті ент сказав:

— Хм-хм… Я чекав на тебе, Гадючий Язик (той здригнувся, коли почув своє прізвисько). Гандальф випередив тебе. Відтак я знаю доволі і встиг розсудити, що з тобою вдіяти. «Замкни всіх щурів в одній мишоловці», — порадив Гандальф. Саме це я й зроблю. Ізенгардом тепер правлю я, а Саруман сидить у своїй башті. Можеш іти до нього, я не стану тобі перешкоджати.

— Пусти мене! — рипнувся Гадючий Язик. — Я знаю дорогу.

— Це поза сумнівами. Але тут дещо змінилось. Увійди та впевнись!

Гадючий Язик пошкандибав до воріт, ми пішли за ним. А він тільки глянув на все це руйнування і відразу заскиглив:

— Дозвольте мені піти! Пустіть! Моє посольство тепер позбавлене сенсу…

— Це вірно, — погодився Древес. — Але якщо тебе лякає переправа через болото, тобі залишається тільки чекати тут на прибуття Гандальфа і твого правителя. Що тобі більше до вподоби?

При згадці про його колишнього володаря Гадючий Язик затрусився й ступив у воду, зразу провалившись по коліно.

— Я не вмію плавати! — благально вигукнув він.

— Вода не глибока, — запевнив його Древес. — Брудна, щоправда, але ж тобі бруд не завадить. Ну, лізь!

І поліз той тип у саме багнисько. Скоро твань досягла йому до підборіддя. Потім він поплив, учепившись у якесь барило. Древес теж зайшов у воду і стежив за плаванням.

— Він вже у Ортханку, — сповістив ент, повернувшись до нас. — Я бачив, як він виповз на ґанок, немов мокрий щур. Із дверей висунулась рука і втягла його усередину. Ну що ж, сподіваюсь, в Ортханку його приймуть люб'язно. А мені зараз треба змити бруд. Якщо хто буде мене шукати, я на північному боці. Тут нема води, підходящої для миття та питва. А вас попрошу посторожити ворота, діждатися гостей. Серед них буде правитель Рохану. Ви повинні зустріти його якомога чемніше. Пам'ятайте, його військо одержало велику перемогу над орками. Я вважаю, [157] що вам краще, ніж ентам, відомо, як ушанувати такого достойного правителя. З того часу, як я оселився тут, багато змінилось правителів на зелених лугах цієї країни, але я все ще не навчився їхньої мови й імен не запам'ятав, їх треба буде почастувати їжею, яка личить людям, а на цьому ви теж знаєтесь краще за мене. Постарайтесь підготувати справжній королівське частування.

— Ось тепер вже точно все! Може, зараз ви поясните, хто такий цей Гадючий Язик? Він і справді радник Теодена?

— Був, — сказав Арагорн. — А заразом служив і Саруманові. Доля суворо повелася з ним, та й по заслузі. Побачити зруйнованою твердиню, яку він вважав непереможною — для нього досить тяжке покарання. Але, боюсь, на нього чекають ще гірші дні…

- І я думаю, Древес відправив його до Ортханка не заради милосердя, — зауважив Меррі. — Мені здалося, що при цьому він відчув якесь задоволення, бо коли йшов, посміювався собі у бороду. Ну, а потім у нас було по саме горло роботи — виловлювати з води харч, досліджувати різні закутки. Тут неподалік знайшли дві комори, які не зіпсувала вода, але Древес зразу прислав ентів, і вони винесли багато всілякого добра: треба, казали, людської їжі на двадцять п'ять осіб. Виходить, вони всіх точно перелічили ще по дорозі. Вас, видно, збирались пригощати разом з усіма. Але за нашим столом можете не жалкувати, що туди не пішли. Ми про всякий випадок половину запасів залишили. Навіть кращу половину, тому що вина енти не взяли. В Ізені досить води і для ентів, і для людей, ось як вони сказали. Ну, якщо вони цю воду приправлять на свій лад, вона припаде до смаку гостям. У Гандальфа борода стане буйна, кучерява… Енти пішли, а ми сіли відпочивати, бо дуже втомились. Але не дарма витрачали сили: якби не шукали продуктів, не знайшли б барильця з куривом! Пін сказав: курити натще шкідливо. Отож ми й заморили черв'ячка, як ви могли бачити. Тепер усе вам зрозуміло?

— Окрім одної дрібниці, - нагадав Арагорн. — Як гобітанський тютюн з Південної чверті потрапив до Ізенгарда? Чим більше я про це думаю, тим більше дивуюсь. Правда, у самому Ізенгарді я не бував, але всі землі поміж Гобітанією та Роханом знаю добре. Вже багато років ніхто не ходить, не їздить цим шляхом, і товарів не возять, хіба що тільки потай. Як би не вийшло, що у Сарумана в Гобітанії є потайні [158] прихильники. Гадючі Язики бувають не тільки при дворі Теодена! А чи були на барилах проставлені дати?

— Були, — відповів Меррі. — Листя збору 1417 року нашого літочислення, тобто зовсім свіже… — Гей, та що ж я кажу! Це ж минулий рік! В нас тоді тютюн рясно уродився.

— Гаразд, — зітхнув Арагорн. — Якщо тут і ховається якась підлість, вона вже належить минулому, та й все одно поки ми тут, нічого виправити не можна. На всяк випадок, я скажу Гандальфові. Може, порівняно з іншими справами це дрібничка, а все ж таки…

— До речі, чому він так довго не ще? — здивувавя Меррі. — Вже вечоріє. Ходімо розім'яти ноги, га? Якщо ти ще не бував тут, Блукачу, чи не хочеш помилуватись Ізенгардом? Хоча веселого тут мало…

Розділ 10 ГОЛОС САРУМАНА

Друзі пройшли крізь розбитий тунель до міста; Орт-ханк чорщв, мов скеля, над зруйнованим Ізенгардом, його неживі вікна дихали загрозою. Вода вже майже спала. Де-не-де ще стояли каламутні калюжі, але більша частина широкого кола оголилась, слизька від мулу, засмічена, вся у темних проваллях; колони, стовпи та залізні балки лежали покотом, як колоди після повені. На північному краю — улоговини можна було помітити групу вершників.

— Це Гандальф і Теоден з почтом, — сказав Леголас. — Ідуть до Ортханка. Ходімо й ми туди!

— Тільки обережно! — попередив Меррі. — Тут чимало розбитих плит та всіляких дір. Дивіться собі під ноги!

Вершники теж помітили їх і притримали коней, а Гандальф виїхав назустріч. Друзі попрямували по бруківці, яка ще вчора була справною, але тріщини та в'язкий мул не дозволяли прискорити ходу. Гандальф під'їхав до них перший.