Буремні дев'яності, стр. 42

Невдовзі після чергової втечі Марітани Фріско поїхав на кілька днів у Кулгарді. Він повернувся у візку, запряженому парою австралійських коней, — все це йому продав один старатель, що, розбагатівши, поїхав з приїсків. Та Фріско мав при собі ще й інше. Зіскочивши на землю й не розпрягаючи потомлених коней, він урочисто передав місіс Гауг два листи, а з-під сидіння витяг пляшку вина, яку послала їй місіс Фогарті.

Саллі радісно скрикнула й, зовсім забувши про те, що вона не схвалює поведінки містера Мерфі, палко подякувала йому, а потім сіла читати листи. Один був від Лори, другий від Марі. Лорин лист містив найдокладніший опис будинку, що його поставий для неї Олф поблизу рудника. Не дуже великий, але цілком комфортабельний, з гратчастою верандою і сіткою на вікнах від мух. Там була прохолодна комора, кухня з плитою, лінолеум на підлозі, білі мереживні завіси і справжня спальня з усім потрібним. Крім того, була ще ванна кімната й два великих баки для води, які зараз повнісінькі вщерть. Саллі обов’язково повинна приїхати до них у гості на кілька днів, писала Лора, хоча б заради того, щоб поніжитись у ванні.

Поки Саллі, примостившись на ящику, читала листи, Фріско розмовляв з Моррісом. Вона подивилась краєчком ока на його гінку молодецьку постать і прислухалась до його жвавої розповіді:

— Я збігав глянути на їхню «Леді Лору». А потім Олф повів мене додому перепустити чарчину. Ах, біс йому в ребра, ото утнув домок — є на що глянути, Моррі! А який сад — повсюди квіти, овочі! Олф каже, що на цій землі досить краплини води — і все буяє. А місіс Олф — ну просто лялечка! Коли сидиш у них у вітальні, забуваєш, що ти на приїсках. Тільки Дінні щось непокоїть «Леді Лора». Він вважає, що рудник вичерпався і що Олф надаремно вкладає в нього гроші. Дінні ходив на приїск Дана, приніс звідти триста сімдесят унцій і продав свою ділянку лорду Седлі. Дільце покропили у Фогарті.

Морріса більше цікавило нове родовище за дванадцять миль на північ від приїску Дана, про яке повідомили Джіммі Томпсон та Карбін Сміт.

Фріско зареготав, ніби то був веселий жарт.

— На приїску Дана було лише кілька пристойних ділянок — поруч з Багатством, — сказав він. — І будьте певні, одну з них Педді Пекар прибрав собі до рук. Він їздив у Мельбурн та Сідней розтринькувати золото, здобуте в Курналпі. Каже, повернувся голий мов бубон — один лише перстень вцілів на руці — і знову почав гребтися в землі. За три-чотири дні знайшов жменю самородків і продав ділянку за три тисячі. Та загалом земля там бідна, розповідають хлопці. Справжніх покладів золота немає. Багато старателів покидали свої ділянки і пішли звідти — серед них і Джіммі Томпсон та Карбін Сміт.

Фріско запалив товсту сигару — він дуже любив їх, але не часто міг дозволятй собі таку розкіш — і вів далі:

— Джіммі й Карбін подалися на північ, та от біда: чорношкірі пограбували їхній табір. Довелось повертатися в Кулгарді за харчами. Дорогою Джіммі не припиняв розвідки, цюкав по скелі то тут, то там. Знайшов невеличкий виступ породи, почав нишпорити довкола, коли бачить — вомбатова [16] нора під кущами. Нахилився, щоб подивитись, чи там малий халамидник, і трохи не впав непритомний: вірите — всі стіни тієї нори всуціль золоті! Певне, й звіряті подобалось, щоб все навколо нього сяяло. Воно гарненько почистило стіни й почувало себе чудово у золотій хатці.

Морріс жадливо слухав товариша; його очі волого блищали.

— Джіммі зойкнув, і його напарники кинулись до нього, — Фріско посміхався, смакуючи свою розповідь. — Вони нав’ючили верблюдів зразками — все кварц у золотих прожилках — і поїхали до контори інспектора. Продали ці зразки за десять тисяч фунтів. Слово честі, Моррі, не брешу: золота в зразках було більше, ніж породи, принаймні в деяких з них. Потім їх виставили в банку. Джіммі хизується, що з такими зразками й таким напарником він побив світовий рекорд. Отож він і назвав свою шахту «Карбін», але вона в бідній місцевості. Я так гадаю, що то просто один з випадкових покладів, як ото Лондондеррі чи Багатство.

— Господи, Фріско, — схвильовано вигукнув Морріс, — якого ж біса нам тут гибіти?! Хеннану капець — це ясно. А скрізь довкола раз по раз знаходять справжні скарби!

— Один знаходить, а тисяча ні, — спокійно і твердо сказав Фріско, хоч голос його все ще звучав безтурботно і весело. — Не варто ганятись за привидами, Моррі, у нас тут хороша ділянка, і треба триматись за неї. Ти й незчуєшся, як ми її продамо. Англійські вкладники — мов дурна риба, хапають усе, що трапиться під руку.

— Тільки не в Хеннані, — заперечив Морріс. — їм за грошики покажи землю, де блищить золото, а ми його зараз бачимо дуже не густо.

Він хлюпнув води з гасового бідона в старий таз для промивання і пішов за намет сполоснути обличчя та руки після цілоденної праці.

Фріско спроквола підійшов до Саллі, яка сиділа задумавшись над одержаними листами і водночас прислухалась до розмови між Фріско та чоловіком.

В листі Марі не було того захоплення, що в Лоринім. Нічим радісним вона не могла похвалитись. Від своєї ділянки, писала Марі, їм довелося відмовитись. Містер Белл тепер працює двірником у Фогарті, а Жан найнявся на рудник Бейлі. Марі холоне від жаху щораз, коли він спускається під землю, але він обіцяв їй, що недовго працюватиме рудокопом. Тільки поки зіб’є грошей, щоб знову піти на розвідку. А тоді, каже Жан, він гайне до Білого Пера або ж кудись за Хеннан. Коли це збудеться, вона, можливо, знову побачить свою кохану Саллі; та поки що все це непевно, а жити зараз в Кулгарді ой як невесело, хоч вона тепер і має біля рудника власний будиночок з гофрованого заліза. Жити там, звісно, приємніше, коли йдуть дощі, та дощу вже хтозна-відколи не було, а в спеку в цьому залізному ящику почуваєш, себе, мов у розжареній печі.

Саллі зітхнула: коли ж нарешті Морріс збудує ту хижку, що він їй обіцяв з дня її приїзду? А якщо він розчарований у Хеннані, то що він збирається робити далі? І куди вони подадуться?

— Якщо ви маєте бажання прокататися до місіс Брайрлі, мем, — сказав Фріско із звичною для нього глузливою галантністю, — моя карета й рисаки до ваших послуг.

— Дякую вам, містер Мерфі! — Саллі сміливо зустріла зухвалий виклик його пронизливих очей і враз відкинула всяку думку про поїздку до Лори. — Я не збираюся їхати.

— У мене й на думці не було, щоб така недостойна особа, як я, стала вам супровідником, — докинув Фріско, зухвало посміхаючись. — Може, ми умовимо вашого Моррі. А то, будь ласка, їдьте й самі.

Він крутнувся і пішов геть, але озирнувся ще раз. Піймавши погляд Саллі, спроквола промовив:

— До речі, вам низенько кланялася ще одна ваша приятелька — мадам Марсель.

Саллі спалахнула, очі її потемніли від гніву. Як він сміє їй таке говорити?! Як він сміє натякати на те, що…

Та Фріско, видно, лише потішало її замішання. Він пішов розпрягати й напувати своїх коней, усміхаючись, ніби почув дотепний жарт, що викликав у нього чудовий настрій.

РОЗДІЛ XXIII

Фріско ще раз прийшов того вечора — віддати Моррісу його частку грошей за золото, продане в Кулгарді. До них підсів Янкі Набрида, а згодом пришвендяли й Сем Маллет та Тупе Кайло послухати новини про старий табір. Не встигли вони зручно вмоститися, як вихором примчав Педді Кеван; очі в нього дико горіли, волосся стояло дибом.

— Гей, Фріско, — безладно заторохтів він, — а знаєте, що в Бардоці вбито людину? Хлопці розповідали в матінки Баггінс. Вони провадили розвідку вздовж дороги на Сор-Фут. Та бачать — діло пусте: поживитися зовсім нічим. Повернули назад і йдуть; вирішили пошукати в чагарях за вісім миль від Бардока і раптом бачать — якийсь тип прикипів до землі, мов божевільний. Вони подумали: мабуть, знайшов щось путяще, а другого ранку пішли подивитись. А там мертвяк, ще й засунутий головою у яму, яку він сам же й викопав!

Навколо вогнища загомоніли, почулася лайка. Правду сказав Педді Кеван чи збрехав? І скільки доплів від себе?

вернуться

16

Невеличка австралійська тварина, схожа на ведмедя.