Юрiй Луценко. Польовий командир, стр. 44
Отже, як повідомляли Інтернет-видання, запорізькі міліціонери затримали неповнолітнього, зґвалтували його, а потім, коли історія набула розголосу, місцеве міліцейське керівництво зробило все, аби справу спустили на гальмах. Цікаво, що головною звинувачувальною стороною виступив соратник Юрія Луценка по «помаранчевій» революції Євген Червоненко, на той час – губернатор Запорізької області. Кінцевою метою його боротьби за встановлення законності та покарання винних була зміна керівництва УМВС області і призначення на керівні міліцейські посади людей, близьких до самого Червоненка. Свою мету новопризначений губернатор не особливо приховував. Через те все виглядало так, ніби справу реально «розкручує» сам Євген Альфредович.
– При всьому тому, що Червоненко з «помаранчевої» команди, я йому ніколи не давав можливості зробити міліцію своїм бойовим загоном по виконанню бізнес-інтересів. Чітко дав зрозуміти: цього не буде. Він дуже ображався, коли зрозумів це остаточно. Почав вимагати від міліції, аби вона виконувала різні його розпорядження, які насправді за законом не входять до міліцейської компетенції. Рішення, виконання яких він домагався від міліції, – це функція держвиконавця. Червоненко навіть звертався до прокурора, мовляв, накажіть, – прокуратура ж наглядовий над міліцією орган. У відповідь: «Правильно, міліція не може в такі речі втручатися». «Ну, тоді в мене буде інша міліція!» З цього почалися пошуки бруду. Ця так звана історія з педофілією трапилася за півроку до призначення нового начальника. Ніхто її не приховував, ніхто нікого не прикривав. Була порушена кримінальна справа, яку потім передали в прокуратуру. І прокурор навіть сам звернув увагу на те, що вона не зовсім «свіжа». Від самого факту ймовірного зґвалтування до заяви минуло підозріло багато часу.
Чому ймовірного? Бо, як стало відомо в процесі розслідування, особистість самого потерпілого викликає багато запитань. За оперативними даними, ним виявився неповнолітній, якого вже підозрювали у зайнятті проституцією. Аби не заглиблюватися в нетрі цієї справді неприємної історії, підіб’ю підсумок: можна навести безліч прикладів, коли неповнолітніх дівчат і хлопців з певною репутацією просто підставляли під участь у криміналі, аби скомпрометувати людину або цілу систему. Тому, коли це стало зрозуміло, якось зам’ялась і сама справа.
– Ми з Червоненком цю справу обговорювали на Раді з Нацбезпеки – аж туди докотилося протистояння губернатора та міліції. Він вимагав зняти і прокурора області, і начальника УМВС. Прийняли рішення не робити ні того, ні іншого. Правда, прокурора трохи згодом таки доїли. Мені здається, його здало керівництво, тому він був вимушений написати заяву. Я ж своїх не здавав і не збирався. Сказав тоді Червоненкові: «Женя, ти влада. Міліцію має критикувати опозиція, це її святий обов’язок, і громада – це її святе право. Ти як влада маєш співпрацювати з міліцією, а вона – з тобою». – «Якщо ти не знімеш мента, тобі скажуть: збили цілого Червонця». – «Женя, коли літаєш на нічне бомбометання, хоч спитай, в яку сторону кидати бомби. Міліція тобі служити не буде, і не потрібно бомбити її з власного аеродрому». Це не поодинока історія, про міліцію їх можна розказувати багато. Соціалістам хотілося зам’яти справу про підозру німецьких колег у причетності пана Рудьковського до відмивання десятків мільйонів доларів. БЮТу не подобалася справа про 100 мільйонів збитків «Нафтогазу» від реалізації постанови уряду про закупку імпортного цукру-сирцю. Всі разом депутати вимагали припинити перевірку Тендерної палати. Губернатори дуже хотіли, щоб міліцію призначали за їхнім поданням, особливо їх цікавило, хто буде начальником ДАІ.
«Після спроби реформувати ДАІ преса щодня показувала страшні аварії»
Після відставки Юрія Луценка з посади міністра внутрішніх справ журналісти звернули нашу увагу на одну дуже цікаву обставину: темна смуга у життi українських автоiнспекторiв закiнчилася.
На початку березня 2007 року новопризначений керiвник Державного департаменту ДАI Олексiй Калинський оголосив про збiльшення кiлькостi працiвникiв на чотири тисячі. Його заступник Василь Зайченко пояснив: цю кiлькiсть пiсля вiдповiдних пiдрахункiв визнано оптимальною. Пiд час скорочення, яке почалося влітку 2005 року, з лав ДАI звiльнили сiм тисяч осiб. «Як ми всi знаємо, нічим добрим це не закінчилося, – сказав пан Зайченко. – Лише за минулий (2006) рiк на дорогах України загинуло 7,5 тисяч чоловiк, а 60 тисяч водiїв потрапили у лiкарнi. Аби не допустити бiльше такого, кiлькiсть працівників вирішено збільшити».
Серед нововведень – відмова від мiжрайонних вiддiлiв ДАI та знову створення районних вiддiлень. Саме скасуванням райвідділів ДАІ свого часу дуже переймався Юрій Луценко, коли МВС із благословення президента Віктора Ющенка почала кардинальну реформу Державтоінспекції. «Коли були райвідділи ДАІ, кожен начальник райвідділу, бідний, як церковна миша, вимагав од «даішників» заробити на ремонт приміщення, на комп’ютери тощо. А тепер міжрайонний відділ підпорядкований трьом районам, отже, такі накази стали неможливими», – пояснював він.
Правда, пан Зайченко, коментуючи чергові зміни в ДАІ, обмовляється: тепер «даішні» райвідділи не пiдпорядкову-ватимуться райвiддiлам мiліцiї, а дiятимуть як самостiйнi одиницi у складi ДАI мiста та областi. Таким чином, патрульнi пiдроздiли райвiддiлiв виконуватимуть свої функцiї, а дорожній патруль – свої. «Дбатимемо про безпеку дорожнього руху i займатимемося порушниками, – пояснює пан Зайченко. – Звичайно, у разi повiдомлення про будь-якi злочини наш працiвники реагуватимуть на них i дiятимуть, як i належить правоохоронцям. Нинi усi – i пересiчнi громадяни, i урядовцi – зрозумiли, що без ДАI навести лад на дорогах неможливо. Ми чекаємо, що вже найближчим часом парламент ухвалить рiшення, що розширять права наших працiвникiв i встановлять жорстку вiдповiдальнiсть за порушення правил дорожнього руху. Сказане стосується i механiзмiв покарання порушникiв. Отодi ми зможемо реально вплинути на дорожньо-транспортну ситуацiю та належним чином виконувати свої функції».
Такий коментар – камінець у город Луценка. Хоч як би він заявляв про те, що МВС улітку 2005 року почала робити рішучі кроки в напрямку кардинальної реформи ДАІ, громадяни сприймали це однозначно – як ліквідацію Державної автомобільної інспекції в Україні. До речі, сам міністр назвав ДАІ «станцією машинного доїння». Бо навіть люди, які не вміють водити машину і ніколи не мріяли навчитися та кататися на власному авто, усвідомлювали масштаби здирництва та хабарництва, що процвітають в системі ДАІ. А преса періодично підливала масла у вогонь, причому про свавілля «даішників» говорили та писали за будь-якої влади і за будь-якого режиму.
– Мене не цікавило, скільки протоколів складено на дорогах. До речі, з них тільки мізер доходить до державної скарбниці. Мене цікавило насамперед, скільки автомобілів реєструється і скільки вони платять за розмитнення. Коли ми за це взялися, то за рік, при тій же кількості розмитнених автомобілів, до бюджету за розмитнення надійшло на півтора мільярда гривень більше, ніж раніше, коли процедура розмитнення відбувалася через суд без сплати належних коштів державі. Так само – аварійність: мені все одно, скільки там стоїть постів на дорогах. Аварійність в області росте – начальника ДАІ буде змінено. Спочатку це сприймалося як слова. Потім зняли десять начальників ДАІ областей, де фіксувався найгірший стан аварійності на дорогах. Коли стало зрозуміло, що це не жарти, почали вирішувати проблему. Результат – за 2006 рік дали мінус 10 % ДТП.
Звичайно, радикальна ініціатива ліквідувати ДАІ належала не вчорашньому польовому командирові Майдану, а, як уже зазначалося, главі нашої держави.