Юрiй Луценко. Польовий командир, стр. 24
Після перемоги Віктора Ющенка на виборах Майдан залишився.
Всім, і Ющенку в тому числі, треба було докласти зусиль, аби далі забезпечувати мирний характер революції і так само мирну передачу влади з рук у руки. Причому фігуру Януковича на певний час списали з рахунків, а згодом і самі «донецькі» почали потроху затирати його, хоча він формально і залишався публічним політиком і лідером Партії регіонів. На практиці відбувалася зміна пострадянської номенклатури «новою українською». Радикалізм Тимошенко, такий доречний у перші дні на Майдані, сьогодні тільки заважав. І не в останню чергу – через бажання агонізуючої, проте поки що діючої влади провести політреформу. Вона давала Ющенку реальну владу лише до 1 січня 2006 року. Далі влада переходить до парламенту, і президент лишається, як передбачалося, чисто номінальною фігурою з дуже обмеженими повноваженнями.
Ніхто з «помаранчевих» лідерів жодної хвилини не сумнівався: Ющенко піде на це. Йому хочеться швидше згорнути революційну ситуацію, бо будь-яка революційність не відповідала його справді селянській психології. Поки що народ на Майдані розчарованим не буде. Він отримає те, за що стояв, – президента Віктора Ющенка і, ймовірно, прем’єр-міністра Юлію Тимошенко. Решта, всі ці політичні закулісні розборки та перемовини, вже не мали значення. Принаймні на той час.
За всіма цими політичними клопотами, що вже жодним чином не мали відношення до волевиявлення народу, про Майдан якось забули.
– Коли людей залишили після третього туру, стало зрозуміло, що це – гра. Яка ведеться для того, аби тиснути на новообраного президента силами того самого Майдану. Додому поїхали всі, хто хотів. Кожна група забезпечувалася всім необхідним для від`їзду. Залишилися тільки стійкі прихильники Юлії Володимирівни та кілька не менш стійких польових командирів, які приймали рішення самостійно. Я час від часу намагався переконати їх піти, і це вдавалось. Але потім, коли я йшов, до них приходив Шкіль і казав: «Треба залишатися». Під час інаугурації стало зрозуміло, чому. Вони були зразком волевиявлення народу, який підтримував гасло: «Юля – наш прем’єр». Напередодні Нового року я все ж таки зустрівся з мешканцями наметового містечка і сказав усім, хто хотів залишитися: «Тепер ви відповідаєте за себе самі. Залишатися тут – ваше право. Але четвірка польових командирів не має до цього відношення». Потім ми взяли своїх дружин, пішли в ресторан, відзначили нашу перемогу і наступаючий Новий рік. Після чого розійшлися по домівках. Тепер це був уже не Майдан, а використання людей у вузьких, навіть вузькопартійних цілях.
Наметове містечко згорнули лише в кінці січня 2005 року. Потім такі містечка виникатимуть у різних містах України, і в Києві – найчастіше, з будь-якого приводу, з будь-якого бажання заявити будь-який протест. Однак повторити Майдан зразка 2004 року вже ніхто ніколи не зможе. Відповідно, хоч хто б закликав ставити намети, результату від таких закликів не очікуйте.
Для України почалося нове життя. Принаймні всім хотілося в це вірити.
«Міліція перетворюється на пральний порошок для мафії»
Збираючи свої речі з Кабінету міністра МВС України в грудні 2006 року, Юрій Луценко залишив на робочому столі своєму наступнику, соціалістові Василю Цушку, диск із французьким художнім фільмом «Набережна Орфевр, 39».
Якщо давати цьому фільму коротку анотацію, то прозвучить вона так: «Все, що ви хотіли знати про роботу правоохоронних органів, але боялися запитати». Причому не міліції чи поліції, а саме правоохоронних органів. Бо хоча методи боротьби зі злочинністю дещо різняться залежно від специфіки країни, принцип роботи самої Системи лишається однаковим для усіх. Цивільний міністр внутрішніх справ Луценко зрозумів це за двадцять три місяці роботи в абсолютно новій для себе структурі. І таким чином вирішив передати наступнику, такому ж самому цивільному міністрові внутрішніх справ, певний ознайомчий досвід.
Однак новоспечений керівник МВС, очевидно, не подивися ані цього, ані жодних інших таких фільмів. Не приховуючи, що міліція для нього така сама нова сфера діяльності, як і для його попередника, він, одначе, з головою кинувся в бій. Правда, він не продовжив реформи міліції, початі Луценком. Він почав зі звинувачень на адресу самого Луценка.
Але перед цим швидко провів кадрову перестановку в міліцейському керівництві. Нова мітла, як водиться, наново мете. Луценко так само займався кадровими питаннями. Проте Цушко повернув у МВС старих, перевірених ще за часів Кучми, керівних працівників. Більшість із них писала заяви про звільнення ще в перші дні призначення на цю посаду вчорашнього польового командира Луценка. Тепер складалося враження, що поверталися не лише старі люди, а й старі часи.
Наступним кроком після тотального звільнення «людей Термінатора» (саме так прозвали Юрія Луценка його недоброзичливці, оцінивши результати перших ста днів його роботи на посаді керівника МВС) Василь Цушко взявся і за самого свого колишнього однопартійця. У своїй скандальній доповіді 23 лютого 2007 року він звинуватив попередника буквально в усіх смертних гріхах. Цей виступ головного силовика України хіба що не викликав овацій у «антикризової коаліції», що давало зрозуміти: наступ на Юрія Луценка відбувався з мовчазного схвалення «біло-блакитного» уряду і навряд чи без його непрямої, а то й прямої санкції.
Насамперед Цушко заявив, що майно міністерства розкрадене, фонди використовувалися не за цільовим призначенням, посади давалися за хабарі, сам Луценко не раз зловживав своїм службовим становищем і займався політичними репресіями під виглядом боротьби з організованою злочинністю. Зокрема, оприлюднив хибні дані про перебування деяких колишніх українських посадових осіб у міжнародному розшуку. До того ж, за його словами, КРУ вже виявила зловживань на суму 560 мільйонів гривень.
Так само говорив новий міністр про неправильну статистику розкриття злочинів, яка мала місце при Луценкові. Виявляється, ця статистика не враховує дрібних крадіжок, за які передбачена лише адміністративна відповідальність. І заодно нагадав: колись за ґрати саджали навіть крадіїв гусей. Отримали своє і Департамент ДАІ, і Департамент внутрішньої безпеки, і Національне бюро Інтерполу. Перепало навіть начальнику одного з райвідділів на Волині – виявляється, він за освітою «фізрук», а керує міліцією. Хоча сам Цушко свого часу керував радгоспом, та цього йому ніхто не пригадав. Нарешті, Цушко публічно назвав Луценка підозрюваним у крадіжці восьми систем «прослушки» і створенні при МВС сумнівних комерційних структур. Забувши чи не уточнивши, що саме ці структури виникли ще при міністрі Білоконі, [7] а деякі з них – при Смирнові [8] і Кравченку.
Конкретних фактів, які звинуватили б самого Луценка, Цушко однак не називав. Його заступник Віктор Суслов, у недалекому минулому – керівник Держкомфінпослуг, підтвердив: стосовно нецільового використання бюджетних коштів та інших порушень у системі МВС уже заведено 26 кримінальних справ. Правда, колишній заступник Юрія Луценка Лідія Порєчкіна тут же заявила – всі ці справи відкриті ще при колишньому міністрі.
Викривальний виступ Цушка все одно став найбільш резонансною політичною подією зими 2007 року. У тому, що за цим виступом немає жодного криміналу – чиста політика, ніхто не мав сумніву. Атаку керівника МВС на свого попередника легко можна пояснити політичною активністю самого Юрія Луценка. Якщо Цушко і приховував це, то не дуже вдало, бо обмовився, вимагаючи від уряду дати політичну оцінку поїздкам по країні Луценка в якості лідера «Народної самооборони». Наслідки, до яких може привести ця активність, уже бентежать Кабмін, незалежно від того, якими вони будуть. Популярність екс-міністра росте з дня на день, а його сторону (коли приховано, а почасти – відверто) прийняли деякі впливові ЗМІ. Тому наступ керівника української міліції на головного революціонера країни сприйнявся не інакше як спроба зупинити його.
7
Микола Білоконь – міністр внутрішніх справ України (2003–2004 рр.). Час його перебування на цій посаді характеризується як час найбільшої політизації міліції та піку корупції в органах внутрішніх справ на всіх рівнях.
8
Юрій Смирнов – міністр внутрішніх справ України (2001–2003 рр.). Змінив на цій посаді Юрія Кравченка. За оцінками політологів та журналістів, таким чином президент Кучма вирішив частково зняти соціальну напругу, забравши з цієї посади людину, прізвище якої фігурує на плівках Мельниченка у зв’язку з убивством Гонгадзе.