Юрiй Луценко. Польовий командир, стр. 16

У зв’язку з цим сталося невеличке непорозуміння. Місцевий ОМОН, якому набридло мокнути, вирішив таки застосувати до якогось гурту силу. Потім, коли розібралися, що до чого, виявилося: хтось пустив інформацію, що на площі зібралася група студентів із антиурядовими гаслами. Не маючи повної інформації, хто з демонстрантів за кого, орієнтуючись лише на гурт з плакатами і не маючи бажання вчитуватися в написи на них, «омонівці» посунули на студентів. Ті нічого не зрозуміли: чому їх тіснять, якщо вони – за владу? Спроба заявити про несправедливість призвела лише до того, що кийки бійців ОМОНу пройшлися по плечах і боках хлопців, не дуже сильно, проте все одно відчутно.

Попри де вимушене, а де – цілком свідоме мовчання вітчизняної преси, іноземні видання все ж таки оцінили сили опозиції. Так, американська газета «New York Times» відзначила надзвичайний розмах акцій протесту в Україні. На думку Майкла Вайнса, автора статті «Натовп виступає проти заплямованого скандалами президента», значення акції «Повстань, Україно!» стане ясним тільки згодом: у залежності від того, чи наберуть протестні виступи силу або зійдуть нанівець, як пророкують деякі експерти. Журналіст відзначає – у Кучми вже були серйозні проблеми на початку 2001 року, однак він їх пережив. І тому, цитата, «сьогодні не ясно, чи зберуться з духом звичайні українці, що звикли до років скандалів, аби відправити у відставку свого президента». Вайнс також звернув увагу на особливу позицію Віктора Ющенка, який, на відміну від інших опозиціонерів, закликав не стільки до відставки президента, скільки до того, що має бути покладений кінець корупції та політичним репресіям, які є примітними характеристиками правління Кучми.

Надзвичайну масовість акції 16 вересня відзначило й Бі-бі-сі. Вказуючи на широту опозиційного руху в Україні, коментатори підкреслюють деяке ослаблення позицій опозиціонерів через нерішучість того самого Віктора Ющенка. Проте саме цього нерішучого екс-прем`єра вже через два роки всі українські революційні сили підтримають як кандидата на посаду голови української держави.

Ющенко, який на той час таки став харизматичним лідером, сприймався не інакше як месія. А Кучма мусив був піти на цілком законних підставах. Всенародна любов до Ющенка протиставлялася всенародній ненависті до Кучми. «Ми ніколи так близько не стояли перед вибором між клановою диктатурою і демократією», – заявив Ющенко на Всеукраїнському надзвичайному з’їзді депутатів від об’єднаної опозиції навесні 2003 року.

Криза назрівала.

«Нашу дільницю спочатку підпалили, потім приїхала ціла бригада юристів від самого Медведчука»

Попри купу кандидатів у президенти, серед яких були найбільш несподівані та одіозні, на кшталт Романа Козака, станом на осінь 2004 року вже ніхто не сумнівався, що основними опонентами на президентських виборах будуть Віктор Ющенко та Віктор Янукович. За діючого прем’єра – Донбас і весь наявний у влади адмінресурс. За лідера опозиції – Захід, Центр і столиця України.

Але в усьому цьому був один момент, на якому почали акцентувати пізніше. Президентські вибори 2004 року в Україні преса назвала частиною операції «Наступник», розроблену оточенням Леоніда Кучми при активній підтримці російських політтехнологів та спецслужб. Кінцевою метою операції була заміна Кучми Януковичем як найбільш зручною для діючої української та російської влади фігурою.

Як писала преса, підготовка до операції «Наступник» почалася в той самий момент, коли в кінці листопада 2002 року представник потужного донецького клану став прем’єр-міністром України. Тривалий час, ще в СРСР, Віктор Янукович обіймав, не зважаючи на свої судимості, різні номенклатурні посади. Що само по собі досить дивно: адже чистота анкети в Радянському Союзі при прийомі на роботу, тим більше – на керівну партійну посаду, була головним визначальним фактором. Є кілька припущень, у який спосіб двічі судимому Януковичу вдалося пробитися в верхи. Проте нині озвучувати їх усі і докопуватися до істини немає смислу. Бо неозброєне око помічало – навіть не знайомі з особливостями національної політики громадяни розуміли: за Януковичем стоять більш могутні сили, що воліють залишатися в тіні. Отже, сам він до певної міри підставна фігура. І прийняті ним рішення в більшості випадків будуть залежати від волі тих, чиїм ставлеником Янукович є.

Єдиний кандидат від влади на посаду Президента України ще з часів губернаторства прославився як прихильник сильної руки та авторитарних методів керівництва. Практика, а особливо – новітня російська, свідчить: такий стиль не викликає особливих заперечень серед виборців на пострадянському просторі. Після передачі влади з рук Кучми до рук Януковича в країні не зміниться нічого. Залишиться та сама сіра та похмура, проте така звична стабільність, плюс забезпечена старість колишньому президенту та його найближчому оточенню буде гарантована.

Кандидатуру наступника українського престолу схвалили в Москві. За версією газети «Комерсант Україна», Януковичем у цій якості замінили Анатолія Кінаха. До листопада 2002 року, пише газета, на президентське крісло цілком міг претендувати не менш стабільний Кінах. Та він не виправдав очікувань Москви, зокрема – в питаннях, пов’язаних зі створенням газового консорціуму. Тому цю фігуру вирішили замінити іншою, більш керованою.

Уже через рік після призначення Віктора Янковича на цю посаду саме після його візиту до Москви, було розв’язано проблему, що виникла довкола острова Коса Тузла і мало не спричинила великий міжнародний скандал. Таким чином, залагодивши цю справу, Янукович повернувся додому переможцем і заробив собі додаткові бали.

На додачу до всього 31 жовтня 2003 року, коли координатор пропрезидентських фракцій Степан Гавриш оголосив про рішення висунути Януковича єдиним кандидатом від влади на посаду президента, додав: «Програмною установкою для цього кандидата буде завершення політичної реформи в Україні і внесення змін до конституції». Йшлося в цьому разі про розширення прем’єрських повноважень. І ніхто не давав гарантій, що Леонід Кучма не повернеться, тепер уже – в якості голови українського уряду.

Тим часом команда Кучми запустила механізм консолідації влади, створивши трикутник «президент – парламентська більшість – уряд». Якщо прогнози справдяться і Кучма таки стане прем’єром незабаром після обрання Януковича президентом, цей трикутник остаточно замкнеться. Але навіть тепер ніхто ззовні не може вплинути на будь-яке рішення влади, отже – адмінресурсом сміливо можна керувати.

Сам Віктор Янукович усе більше відчував себе главою держави і заочно вже святкував перемогу. Особливо це було помітно, коли пожвавились україно-російські взаємини. Президент Російської Федерації Володимир Путін навідує Україну без особливого приводу і досить часто. Принаймні так виглядає збоку. Частенько приймає він у себе і Кучму з Януковичем. А 9 жовтня, за три тижні до першого туру виборів, перед навалою телекамер Путіну в його підмосковній резиденції Ново-Огарьово практично офіційно представили Януковича як спадкоємця кучмівського престолу.

Виглядало все досить нелогічно. Для преси українські високопосадовці приїхали, аби привітати російського лідера з днем народження. Якщо це справді так, то вони запізнилися більш як на тиждень: Путін народився 1 жовтня. Коли учасники зустрічі розмістилися перед телекамерами, Янукович опинився поруч із Путіним. Кількома тижнями пізніше російський президент робить візит у відповідь до Києва – спільно святкувати 60-річчя визволення Києва від німецької окупації. І хоча офіційно це відбулося 6 листопада, колеги вирішили почати публічні святкування раніше – до 31 жовтня, першого туру голосування.