Точка Обману, стр. 97

Габріель тихенько сіла за стіл сенатора. Глибоко увібравши в легені повітря, вона поглянула на комп’ютер. Якщо сенатор бере хабарі від фонду «Космічний кордон», то докази мають бути тут.

На екрані безперервно змінювався калейдоскоп слайдів з видами Білого дому та прилеглих ділянок. Цю заставку створила для сенатора одна з його ревних прихильниць, що вирізнялася аж надто розвинутою уявою та творчим мисленням. Під зображеннями плавали гасла «Президент Сполучених Штатів Седжвік Секстон», «Наш президент — Седжвік Секстон!» і так далі.

Габріель смикнула мишкою, і на екрані з’явилося вікно захищеного входу.

Так вона й знала! Але це не проблема. Минулого тижня вона якось увійшла до офісу, коли сенатор сидів за комп’ютером, вводячи пароль швидким натисканням кількох клавіш.

— Це що, пароль? — спитала вона.

Секстон відірвав погляд від екрана.

— Що?

— А я думала, ви приділяєте безпеці більше уваги, — пожартувала Габріель. — Невже ваш пароль складається лише з трьох знаків? Мені здавалося, що комп’ютерні специ радили нам вводити принаймні шість.

— Ці специ — зелені хлоп’ята. Нехай спробують запам’ятати шість випадкових літер, коли їм буде вже за сорок. До того ж двері оснащені сигналізацією. Сюди ніхто не зможе проникнути.

Габріель, посміхаючись, підійшла до нього.

— А що, як хтось прослизне сюди, коли ви будете в туалеті?

— І почне похапцем перебирати можливі комбінації? — скептично посміхнувся сенатор. — Зазвичай я подовгу засиджуюся в клозеті, але не настільки.

— Б’юся об заклад на обід у «Девіді», що я вгадаю ваш пароль за десять секунд.

Секстон поглянув на неї з веселим здивуванням.

— Обід у «Девіді» сильно вдарить по твоїй кишені, Габріель.

— Ви злякалися?

І сенатор прийняв виклик, хоча з виразу його обличчя було видно, що йому вже наперед шкода свою асистентку.

— Кажеш, за десять секунд? — Він скасував свій пароль і кивнув Габріель, щоб та сіла і спробувала. — Ти ж знаєш, що в «Девіді» я замовляю лише сальтимбоку. А вона недешева.

Габріель знизала плечима, вмощуючись за стіл:

— Все одно вам платити.

— Десять секунд, — нагадав Секстон.

Габріель не витримала й розсміялася. їй знадобилося лише дві. Навіть з дверей офісу було видно, що сенатор швидко клацнув по клавіатурі тричі своїм вказівним пальцем. Вочевидь, по тій самій клавіші. Необачно. Вона також встигла помітити, де саме на клавіатурі Секстон натиснув клавішу, і це значно обмежило вибір. Знайти потрібну було неважко: Габріель завжди подобалося буквосполучення ССС — Сенатор Седжвік Секстон.

Треба завжди зважати на величезне его політиків.

Вона набрала ССС — і екранна заставка зникла.

У сенатора аж щелепа відвисла.

Це було на тому тижні. І тепер, коли Габріель сиділа за комп’ютером, вона не сумнівалася, що сенатор не мав ані часу, ані бажання поміняти свій пароль. А навіщо? Він же мені начебто довіряє.

І вона набрала ССС.

Габріель шоковано витріщилася на екран.

Вочевидь, вона переоцінила довіру сенатора до себе.

110

Атака почалася без попередження. У південно-західній частині неба низько над водою з’явився зловісний силует штурмового гелікоптера. Наче гігантська оса, він накинувся на «Гою». Рейчел ані миті не сумнівалася, що це таке і чому воно тут.

У темряві ночі пролунала черга — то з носа вертушки вирвалася злива куль і вгризлася в палубу «Гої», прокресливши лінію на кормі. Рейчел пірнула під укриття, але надто пізно — руку пронизав пекучий біль: куля чиркнула її, не зачепивши кістку. Рейчел сильно ударилася об палубу, покотилася й опинилася за прозорою бульбашкою носової частини батискафа «Тритон».

Над судном, оглушливо гуркочучи лопатями, промайнув вертоліт. Шум поволі вщух і перетворився на зловісне шипіння — машина пронеслася над поверхнею океану і, заклавши віраж, почала робити розворот на другий наліт.

Рейчел, трясучись від страху на палубі, затиснула руку й обернулася до Коркі та Толланда. Сховавшись від куль за господарською надбудовою, вони тепер спиналися, похитуючись і з жахом вдивляючись у небо. Рейчел насилу стала навколішки. Здавалося, що раптом увесь світ почав рухатися в уповільненому темпі, як у кіно.

Скоцюрбившись за носовою частиною батискафа, Рейчел з жахом поглянула на єдиний засіб порятунку—гелікоптер берегової охорони. Ксавія вже сіла в кабіну, несамовито махаючи іншим теж сідати в машину. Рейчел побачила також, як пілот кинувся до кабіни і почав шалено смикати важелі. Лопаті почали обертатися... Але якось повільно-повільно...

Надто повільно.

Швидше!

Рейчел відчула, що вже звелася на ноги, приготувалася бігти, на мить завагавшись — чи встигне перебігти через палубу, поки ворожий гелікоптер не зробить другий захід на ціль. Вона почула, як ззаду Коркі та Толланд теж кинулися за нею до вертольота. Нумо, мерщій!

Але тут вона побачила дещо.

За сотню ярдів від них з порожнечі неба з’явився тонкий, як олівець, скісний промінь яскраво-червоного світла і занишпорив по палубі «Гої». А потім, знайшовши собі мішень, зупинився на борту вертольота берегової охорони.

Ця картина промайнула в її свідомості буквально за якусь мить. І в ту страшну мить Рейчел здалося, наче всі рухи на палубі розпалися на окремі блоки. Он Толланд і Коркі. Вони чимдуж біжать до неї. Он Ксавія — вона несамовито махає їм рукою. І чіткий лазерний промінь, що ножем розпанахує нічну темряву.

Надто пізно.

Рейчел крутнулася, обернувшись до Толланда й Коркі, які щосили бігли до вертольота. Розпростерши руки, вона кинулася їм назустріч, щоб не пустити їх до гелікоптера. Коли вона зіштовхнулася з ними, їй здалося, що на неї налетіла електричка, — вони впали на палубу безладним плетивом рук та ніг.

На відстані зблиснув сліпучий білий вогонь. З жахом дивилася Рейчел, як струмінь вихлопних газів пішов слід у слід за лазерним променем — просто до вертольота берегової охорони.

Коли ракета «хелфаєр» влучила у вертоліт, той розлетівся на шматки, наче дитяча іграшка. Над палубою пронеслася гаряча вибухова хвиля, і дощем посипалися палаючі уламки. Охоплений полум’ям скелет вертольота впав назад на хвіст, гойднувся — і гепнувся в море, вибухнувши хмарою пари.

Рейчел заплющила очі. У неї перехопило подих. Вона чула, як закричав Толланд, як сичали і булькотіли уламки гелікоптера, занурюючись у воду, де їх швидко підхопила сильна течія і понесла геть від судна. А потім відчула, як сильні чоловічі руки намагаються підняти її. Але вона не могла.

Загинули пілот і Ксавія.

Тепер настала їх черга.

111

Негода на льодовиковому шельфі Мілна вгамувалася, і в житло-сфері стало тихо. Але навіть за таких умов директор НАСА Лоуренс Екстром і не думав спати. Він провів наодинці кілька годин, ходячи туди-сюди, зазираючи в наповнену водою шахту і погладжуючи борозенки на гігантському обвугленому валуні.

Нарешті він зважився.

І зараз він сидів за відеофоном у пункті зв’язку, вдивляючись у стомлені очі президента Сполучених Штатів. Зак Герні був у халаті і вигляд мав не дуже радісний. Екстром знав: після того, що він скаже президентові, настрій голови держави не покращиться.

Коли Екстром закінчив свою розповідь, у президента було якесь розгублене обличчя — наче він і досі не прокинувся і погано розумів, про що йдеться.

— Стривайте, — мовив Герні. — Мабуть, зв’язок поганий. Ви тільки-но сказали мені, що НАСА перехопила термінову радіопередачу з координатами метеорита, а потім підлаштувала все так, наче його виявив супутник-сканер?

Екстром, сидячи сам-один у темному залізному контейнері, страшенно хотів, щоб усе це виявилося жахливим кошмаром, від якого він ось-ось має прокинутися.