Точка Обману, стр. 76
Щось збуджено обговорюючи, до ліфтів йшла група молодих людей. У всіх на шиї висіли картки. Габріель швидко схилилася над фонтанчиком, позираючи назад. Прищавий чоловік вставив у щілину картку, і двері ліфта відчинилися. Чоловік сміявся, у захваті хитаючи головою.
— Ці типи з відділу пошуку позаземних цивілізацій, певно, з глузду з’їхали, — сказав він, коли всі увійшли до ліфта. — Шукали своїми рогатими радіотелескопами дрейфові поля, а тим часом предметний доказ увесь час перебував у товщі криги на Землі!
Двері зачинилися, і компанія зникла.
Габріель випросталася, витираючи губи і роздумуючи, що робити. Озирнулася у пошуках внутрішнього телефону. Нічого схожого. Вкрасти картку? Але внутрішній голос підказав, що робити цього не варто. Хоч би там як, а діяти треба оперативно і якомога швидше. Раптом вона побачила ту саму жінку, яка її упізнала. Вона йшла через натовп з охоронцем НАСА.
З-за рогу з’явився лисий чоловік, що поспішав до ліфта. Габріель знову нагнулася над фонтанчиком. Здавалося, чоловік не звертає на неї жодної уваги. Вона мовчки спостерігала, як він вставив у шпарину картку. Двері ліфта розчинилися, і чоловік увійшов.
«До біса все! — вирішила Габріель. — Зараз або ніколи!»
Вона відскочила від фонтанчика і кинулася до ліфта, виставивши вперед руку, щоб затримати двері. Вони знову роз’їхалися, і Габріель заскочила всередину. Обличчя її пашіло від збудження.
— Бачили коли-небудь щось подібне? — збуджено заторохтіла вона, звертаючись до здивованого власника лисини. — Боже! Це неймовірно!
Чоловік кинув на неї підозрілий погляд.
— Ці хлопці з відділу позаземних цивілізацій з глузду з’їхали, однозначно. Шукали своїми рогатими радіотелескопами дрейфові поля, а предметний доказ увесь час перебував на Землі у товщі криги!
Чоловік здивовано поглянув на неї.
— Ну... так... — Він поглянув на її шию, спантеличений тим, що не бачить посвідчення. — Вибачте, але ви...
— Четвертий поверх, будь ласка. Приїхала в такому поспіху, що мало ліфчик не забула начепити!
Габріель розсміялася, крадькома поглянувши на посвідчення чоловіка. Джеймс Тейзен. Фінансове управління.
— Ви працюєте тут? — Чоловік зніяковів. — Міс...
Габріель ображено скривилася.
— Джиме! Ви мене кривдите! Для жінки бути непомітною — це найгірша кара. Ви що, мене не пам’ятаєте?
Джеймс Тейзен на мить зблід, збентежився і розгублено провів рукою по голові.
— Вибачте. Усе це збудження, гармидер... Дійсно, ми, здається, знайомі. У якій програмі ви працюєте?
От зараза! Габріель зблиснула впевненою усмішкою:
— «Система спостереження за Землею».
Чоловік натиснув кнопку з цифрою чотири.
— Це зрозуміло. Я маю на увазі — у якому конкретно проекті?
Габріель відчула, як пришвидшився пульс. На думку спадало лише одне.
— Супутник-сканер щільності.
— Невже? А мені здавалося, я знаю всю команду доктора Гарпера.
Вона збентежено кивнула.
— Кріс мене ховає. Я якраз та сама ідіотка-програмістка, яка ввела хибний просторовий індекс у програму виявлення аномалій.
Лисий фінансист аж рота роззявив від здивування:
— То це ви?..
Габріель спохмурніла, немов згадавши про неприємну подію.
— Я кілька тижнів після цього не спала.
— Але доктор Гарпер узяв усю провину на себе!
— Знаю. Кріс — саме такий хлопець... В усякому разі, саме йому довелося все виправляти. Але які новини сьогодні! Метеорит! Просто вражаюче!
Ліфт зупинився на четвертому поверсі. Габріель хутко вискочила з нього.
— Чудово, що ми зустрілися, Джиме. Передавайте привіт усім хлопцям у бюджетному відділі!
— Аякже, — промимрив ошелешений Тейзен, коли двері зачинялися. — Приємно буде знову вас побачити.
84
Зак Герні, як і більшість його попередників, мав у розпорядженні чотири або п’ять годин сну на добу. Однак упродовж останніх тижнів йому довелося задовольнятися набагато меншою кількістю часу, відведеного на сон. Коли збудження та ентузіазм останніх подій вечора почали поволі вщухати, Герні відчув, як пізня година немилосердно тисне на його тіло.
Разом з декількома високопосадовцями він сидів у Кімнаті Рузвельта з келихом шампанського в руці, стежачи по кабельному телебаченню за нескінченними повторами коментарів минулої прес-конференції, епізодами з документального фільму Толланда та розумуваннями знавців. Зараз на екрані енергійна журналістка стояла напроти Білого дому, стискаючи в руці мікрофон.
— Окрім приголомшливих перспектив для людства в цілому, — віщала вона, — відкриття НАСА потягне за собою декотрі серйозні наслідки тут, у Вашингтоні. Знахідка скам’янілостей у метеориті виявилася вельми доречною для президента, який програє виборчу гонку. — Раптом її тон посуворішав. — Але дуже недоречною для сенатора Секстона.
Тут пряме включення перервалося, і глядачі побачили повтор сьогоднішніх злощасних дебатів на Сі-ен-ен.
— Після тридцяти п’яти років безуспішних спроб, — заявив сенатор, — нам навряд чи вже вдасться виявити позаземне життя.
— А якщо ви помиляєтеся? — запитала Марджорі Тенч.
Секстон театрально закотив очі:
— Заради Бога, міс Тенч, якщо раптом виявиться, що я помиляюся, я готовий з’їсти власного капелюха!
Усі присутні в Кімнаті Рузвельта розсміялися. Тепер спосіб, яким Тенч загнала сенатора в кут, міг показатися жорстоким і грубим, проте глядачі начебто цього не помічали. Зарозумілий, самовпевнений тон сенатора видавався зараз настільки кумедним, що всі просто вирішили, що йому заслужено перепало на горіхи.
Президент озирнувся, шукаючи поглядом старшого радника. Він не бачив Тенч уже давно, відтоді як вона кудись зникла на початку прес-конференції. Дивно, зараз її теж не було. Президентові це здалося підозрілим: адже це був і її тріумф.
Телевізійний випуск новин продовжувався; репортери інформували слухачів про гігантський політичний ривок Білого дому і катастрофічне падіння сенатора Секстона.
«Як багато може змінити один-єдиний день, — подумав президент. — А в політиці увесь твій світ може невпізнанно змінитися буквально за мить».
До світанку йому належало ще глибше усвідомити істинність цієї думки.
85
Пікерінг може стати великою проблемою, сказала Тенч.
Екстром, надто поглинутий цією новою інформацією, не помічав, як шторм за стінами житлосфери скаженів дедалі більше. Бриніння тросів змінилося на вищання, і співробітники НАСА знервовано вешталися туди-сюди і теревенили, але спати не лягали. Думки Екстрома загубилися в зовсім іншому штормі — в тому, що назрівав у Вашингтоні й міг призвести до політичного вибуху. За останні кілька годин виникло багато проблем, і всі ці проблеми Екстром намагався розв’язати. Проте одна з них непокоїла набагато більше, аніж решта разом узяті.
Пікерінг може стати великою проблемою.
Не було на світі іншої людини, з якою Екстрому так не хотілося б мірятися силою та кмітливістю, як з Пікерінгом. Уже багато років директор Національного управління військово-космічної розвідки тероризував НАСА, намагаючись чинити тиск на політику секретності, обстоюючи пріоритет окремих місій і різко критикуючи дедалі зростаючу кількість невдач і відвертих провалів.
Екстром чудово знав, що відраза Пікерінга до космічної агенції має куди глибше коріння, аніж нещодавня історія із втратою супутника вартістю мільярд доларів на стартовому майданчику, витік секретних відомостей чи то боротьба за кваліфікованих співробітників. Претензії Пікерінга до НАСА були нескінченною драмою розчарування та огиди.
Космічний корабель НАСА Х-33, яким передбачалося замінити нинішній корабель багаторазового використання, запізнився на цілих п’ять років. Це означало, що десятки програм з обслуговування та запуску супутників було або скасовано, або покладено на полицю. А недавно лють Пікерінга у зв’язку з Х-33 досягла точки кипіння — після того як він дізнався, що НАСА повністю скасувала цей проект. Фінансові втрати склали дев’ятсот мільйонів доларів.