Точка Обману, стр. 66

— Не сказала вона мені і про те, що ви маєте предметний доказ, — додав Пікерінг. — Я скептично поставився до її заяв іще до того, як вийшов з вами на зв’язок, а тепер переконаний, що вона помиляється. Я не сумніваюся у правдивості вашої заяви. Наразі питання стоїть так: що все це означає?

Запанувала тривала тиша.

Вільяма Пікерінга рідко можна було побачити в розгубленому стані, але він і справді розгубився і розпачливо хитав головою.

— Припустімо, що хтось і справді ввів метеорит у кригу. І це тягне за собою цілком очевидне запитання — навіщо? Якщо НАСА має метеорит зі скам’янілими рештками в ньому, то нащо їй — чи комусь іншому — перейматися, де саме його знайшли?

— Схоже, — пояснила Рейчел, — що це здійснили для того, щоб відкриття зробила «Система спостереження за Землею». Щоб цей камінь виглядав як фрагмент якогось відомого метеорита.

— Скажімо, Юнгерсольського, — підказав Коркі.

— А який сенс пов’язувати цей метеорит із якимось відомим падінням? — вимогливо спитав Пікерінг голосом чоловіка, якийсь ось-ось збожеволіє від суперечностей, що на нього навалилися. — Хіба ці скам’янілості вже самі не є вражаючим відкриттям — незалежно від того, де і коли їх знайшли? І незалежно від того, з яким відомим метеоритом їх пов’язали?

Усі троє закивали.

Пікерінг завагався, і на його обличчі з’явився невдоволений вираз.

— Якщо... звичайно...

Рейчел ледь не фізично відчувала, як крутилися і скрипіли коліщатка в мозкові Пікерінга. Він знайшов найпростіше пояснення, чому цей метеорит спробували пов’язати з Юнгерсольським, але це найпростіше пояснення виявилося також і найсуперечливішим.

— Якщо, — продовжив Пікерінг, — таке ретельно підготовлене введення метеорита в кригу не мало наміру надати достовірності абсолютно фальшивій інформації. — Він зітхнув і повернувся до Коркі. — Докторе Марлінсон, яка можливість того, що цей метеорит — фальшивка?

— Фальшивка, сер?

— Так. «Липа». Підробка.

— Фальшивий метеорит? — Коркі ніяково розсміявся. — Абсолютно неможливо! Цей метеорит вивчали професіонали. В тому числі я. Хімічні аналізи, спектрографія, визначення віку за допомогою рубідієво-стронцієвого тесту. Цей камінь не схожий на всі інші, коли-небудь знайдені на землі. Цей метеорит справжній. Це вам підтвердить будь-який астрогеолог.

Пікерінг надовго замислився над почутим, мимоволі погладжуючи свою краватку.

— Однак якщо зважити на негайну величезну вигоду, яку НАСА отримала від цього відкриття, очевидні ознаки маніпулювання доказами, а також те, що на вас було вчинено напад... то перший логічний висновок, який спадає мені на думку: цей метеорит є дуже ретельно сфабрикованою фальшивкою.

— Це неможливо! — крикнув Коркі, ледь стримуючи гнів. — Попри всю повагу до вас, сер, метеорити — це не якісь голівудські спецефекти, які можна виготовити в лабораторії, щоб пошити в дурні наївних астрофізиків. Це об’єкти зі складним хімічним складом, унікальною кристалічною структурою та співвідношенням елементів!

— Я нічого не маю проти вас особисто, докторе Марлінсон. Просто я йду логічним ланцюжком аналізу. З огляду на те, що хтось хотів вас убити, аби ви не видали того факту, що метеорит ввели в лід знизу, я не відкидатиму жодного з можливих сценаріїв. Що конкретно змушує вас думати, що цей камінь — метеорит?

— Конкретно? — затріщав голос Коркі в навушниках. — Бездоганна кора плавлення, присутність хондр, уміст нікелю, аналогічного якому немає ніде на Землі. Якщо ви припускаєте, що хтось пошив нас у дурні, виготовивши цей камінь у лабораторії, то я можу сказати лише одне: цій лабораторії вже сто дев’яносто мільйонів років. — Коркі занурив руку в кишеню, видобув звідти плаский камінець у формі диска і підняв перед камерою. — Вік зразків на кшталт ось цього ми визначали численними методами. А рубідієво-стронцієвий метод — не те, що можна отак запросто сфальшувати!

Пікерінг здивувався.

— У вас є зразок?

Коркі знизав плечима.

— У НАСА їх було багато десятків.

— Ви хочете сказати, — спитав Пікерінг, поглянувши на Рейчел, — що НАСА знайшла метеорит, який, на її думку, містить викопні рештки живих організмів, і дозволяє отак цупити зразки?

— Річ у тім, — зауважив Коркі, — що зразок у моїй руці справжній. — Із цими словами він підніс камінець іще ближче до камери. — Дайте його будь-якому знавцеві каменів, геологу чи астроному на всій земній кулі. Він проведе досліди і скаже вам дві речі: по-перше, цьому каменю сто дев’яносто мільйонів років; по-друге, своїм хімічним складом він сильно відрізняється від земних порід.

Пікерінг подався вперед, удивляючись у скам’янілість, вкарбовану в зразок. На якусь мить він застиг непорушно. І нарешті зітхнув.

— Я не науковець. Я тільки можу сказати, що коли цей метеорит і дійсно справжній, а на вигляд так і є, то мені хотілося б знати — чому тоді НАСА не продемонструвала його всьому світові одразу? Чому хтось ретельно підсунув його під лід, щоб переконати нас у його автентичності?

А тим часом у Білому домі співробітник служби безпеки набирав номер Марджорі Тенч.

Старший радник відповіла після першого ж сигналу.

— Слухаю?

— Міс Тенч, — сказав співробітник, — я маю інформацію, яку ви запитували раніше. Про радіотелефонний дзвінок, який вам зробила цього вечора Рейчел Секстон. Ми відстежили його.

— Розкажіть.

— Оперативники спецслужби стверджують, що цей сигнал було послано з борту субмарини ВМС США «Шарлотта».

— Що?!

— Вони не мають координат, пані, але не сумніваються щодо коду цього судна.

— Чорт забирай! — вигукнула Тенч.

Не кажучи більше ні слова, вона гепнула слухавкою об телефон.

72

Від приглушеної акустики в «глухій кімнаті» «Шарлотти» у Рейчел виникла легка нудота. А на екрані стривожений погляд Пікерінга уп’явся в Майкла Толланда.

— А ви чому мовчите, пане Толланд?

Майкл підвів очі, як студент, якого заскочили зненацька несподіваним запитанням.

— Щойно по телевізору показували ваш доволі переконливий документальний фільм, — зазначив директор управління військово-космічної розвідки. — А що ви тепер скажете про метеорит?

— Сер, я вимушений погодитися з доктором Марлінсоном, — відповів Толланд. — На мою думку, скам’янілі рештки та метеорит є справжніми. Я непогано знаюся на способах визначення віку, а вік цього каменя був підтверджений численними тестами. Як і вміст нікелю. Ці дані не можна сфальшувати. Немає жодного сумніву в тому, що цей камінь, утворений сто дев’яносто мільйонів років тому, демонструє не характерний для земних порід вміст нікелю і нашпигований скам’янілостями, вік яких також налічує сто дев’яносто мільйонів років. І я не бачу тут іншого пояснення, крім того що НАСА дійсно знайшла метеорит.

Пікерінг замовк. На його обличчі застиг отетерілий вираз, якого Рейчел раніше не доводилося бачити.

— Що ж нам робити, сер? — спитала вона. — Ми маємо попередити президента, що є проблеми з даними.

Пікерінг нахмурився.

— Сподіваймося, що він про них не знав раніше.

Рейчел відчула, як до її горла підкотився клубок. Натяк Пікерінга був очевидним. Президент Герні може бути причетним.

Рейчел сильно в цьому сумнівалася, але і президент, і НАСА були дуже зацікавлені в такому розвиткові подій.

— На жаль, — сказав Пікерінг, — за винятком роздруківки, що демонструє наявність шахти, через яку метеорит було введено в кригу, уся наукова інформація вказує на справжність відкриття, зробленого НАСА. — Він розпачливо замовк. — А те, що на вас напали... — Він поглянув на Рейчел. — Ви припустили, що то спецназівці.

— Так, сер. — І Рейчел знову розповіла шефу про імпровізовані боєприпаси і тактику, до якої вдалися їх переслідувачі.

Щохвилини тривога на обличчі Пікерінга посилювалася. Рейчел відчула, що її бос зараз подумки перебирає кількох людей, які мали змогу залучити на свій бік цей невеликий підрозділ убивць. Звісно, таку можливість мав президент. Можливо — Марджорі Тенч як старший радник. Цілком можливо — керівник НАСА Лоуренс Екстром, бо він мав зв’язки у Пентагоні. На жаль, Рейчел спали на думку безліч варіантів, коли наслати на них спецназівців міг практично будь-який політик високого рівня з достатнім впливом та потрібними зв’язками.