Точка Обману, стр. 49

Дельта-Один закінчив набивати снігом горло жінки. Перед тим як зайнятися рештою, він од’єднав від жінки страхувальну мотузку. Згодом він знову приєднає її, а зараз керівник групи не хотів давати тим двом, що ховалися за саньми, надію, що вони зможуть затягнути його жертву до безпечного місця.

Щойно Майкл Толланд став свідком убивства настільки жорстокого, що він і у своїх найкошмарніших видіннях побачити таке не зміг би. Відрізавши линву Нори, троє нападників узялися тепер за Коркі.

Треба щось робити!

Коркі опритомнів і стогнав, намагаючись сісти, але один із військовиків штовхнув його назад, на спину і буквально пришпилив руки Марлінсона до льоду своїми коліньми. Коркі скрикнув од болю, але цей крик негайно потонув у шаленому вітрі.

Ледь тямлячи себе від страху, Толланд знову почав нишпорити в розкиданому приладді. Тут має щось бути! Якась зброя чи знаряддя захисту! Щось та має бути! Але все, що він перед собою бачив, — це потрощене кулями устаткування для діагностики льоду. Позаду нього Рейчел, іще не повністю оговтавшись, намагалася сісти, спираючись на свій льодоруб.

— Тікай... Майку... Тікай!

Толланд поглянув на льодоруб у руці Рейчел. Його можна використати як зброю. Більш-менш. Майкл зважив свої шанси, якщо він нападе на трьох чоловіків з цим льодорубом, — то буде самогубство.

Коли Рейчел перекотилася і все ж таки примудрилася сісти, Толланд помітив позаду неї якийсь предмет. То був чималенький вініловий пакет. Молячи Бога і без надії сподіваючись, що там буде ракетниця або ж радіостанція, він проповз мимо неї і схопив пакет. Усередині Майкл знайшов великий, акуратно складений шматок поліетиленової плівки. Чорт, з неї — ніякого пуття. Толланд мав дещо схоже на своєму судні. То був маленький зонд, призначений для підйому на висоту корисного вантажу — метеорологічного устаткування, не важчого за персональний комп’ютер. Норин зонд буде тут абсолютно марним, особливо без резервуара з гелієм.

Слухаючи зростаючий шум — то Коркі боровся за своє життя, — Толланд відчув абсолютну й повну безпорадність, якої не відчував уже багато років. Повна розгубленість. Як і в кінофільмах, де часто перед очима приреченої на загибель людини швидко прокручується життя, у свідомості Толланда раптом спалахнули давно забуті картини його дитинства. Ось він пливе на яхті поблизу Сан-Педро, навчаючись старовинної забави моряків, яка називається «політ на вітрилі»: ти тримаєшся за вузлувату линву, що висить над океаном, і то занурюєшся у воду, то вистрибуєш із неї, розгойдуючись, немов хлопчик, котрий вчепився за мотузку церковного дзвона. І твоя доля залежить від напнутого вітром трикутного вітрила спінакер та примх океанського бризу.

Толланд миттю повернувся поглядом до зонда, який і досі тримав у руках, і здогадався, що то його розум не примирився з неминучою смертю, а навпаки — знайшов потрібне рішення. Ми полетимо на вітрилі!

Поки Коркі щосили боровся зі своїм убивцею, Толланд хутко зірвав із зонда футляр. Він не мав ілюзій стосовно того, що його план міг спрацювати лише за низки умов, але точно знав, що коли залишитися тут і нічого не робити, то це означатиме приректи всіх на вірну смерть. Толланд міцно стиснув складений зонд. Прикріплена до нього табличка попереджала:

До біса застереження! Міцно тримаючи пакунок, щоб той не розкрився раніше, Толланд підповз до Рейчел, яка сиділа, спершись на руку. Коли він примостився поруч, то помітив у її очах здивування.

— Тримай ось це! — гукнув Толланд.

Віддавши Рейчел зонд, він просунув призначену для корисного вантажу защіпку крізь один із карабінів на своїй «збруї». А потім перекотився на інший бік і просунув защіпку крізь карабін Рейчел.

Тепер вони удвох стали єдиним цілим.

Друзі нерозлийвода. Лише смерть розлучить нас!

А з-поміж них один обвислий край мотузки тягнувся по снігу до Коркі, який і досі боровся за своє життя... а потім — іще на десять ярдів далі, до відстебнутого карабіна Нори Менгор, що валявся поруч із нею.

«Норі — кінець, — подумав Толланд. — їй уже нічим не допоможеш».

Нападники схилилися над Коркі, трамбуючи сніг, щоб потім запхати йому до рота. Астрофізик відчайдушно пручався. Толланд збагнув, що ще трохи — і вони можуть спізнитися.

Він вихопив з рук Рейчел складений зонд, зроблений з матеріалу легкого, як цигарковий папір, але надзвичайно міцного. Що ж — будь, що буде!

— Тримайся!

— Майку? — гукнула Рейчел. — Що ти...

Толланд підкинув складений зонд угору, просто над їхніми головами. Лютий вітер підхопив його, і пакет, гучно ляснувши, умить наповнився повітрям і розкрився, як парашут.

Толланда аж зігнуло, смикнувши за «збрую», і він умить здогадався, що недооцінив силу катабатичного вітру. За якусь дещицю секунди вони з Рейчел підлетіли і понеслися над льодовиком. А за мить Толланд відчув поштовх — то линва натягнулася від ваги Коркі Марлінсона. На відстані двадцяти ярдів їхнього друга висмикнуло з рук нападників, причому один з них гепнувся спиною на лід. З несамовитим криком Коркі теж понісся по льоду, ледь не зачепивши перекинуті сани. За ним потягнулася мотузка, до якої колись була прикріплена Нора Менгор.

«Ми нічим не можемо їй допомогти», — знову запевнив себе Толланд.

Безладною купою ганчір’яних ляльок троє людей понеслися вниз по льодовику. їм навздогін полетіли крижані кулі, але Толланд знав, що нападники вже змарнували свій шанс. Їхні постаті залишилися позаду. Вони поступово зблякли і перетворилися на маленькі цятки на фоні світіння сигнальних ракет.

Толланд почув, як скрегоче лід під його надутим комбінезоном від немилосердного прискорення, і радість утечі швидко змінилася тривогою. Попереду, менш ніж за дві милі від них, льодовиковий шельф Мілна різко і круто обривався, а внизу на глибині ста футів гуркотіли смертельні хвилі Північного Льодовитого океану.

52

Марджорі Тенч посміхалася, йдучи сходами униз, до відділу зв’язку Білого дому — комп’ютеризованого передавального пункту, звідки розсилалися прес-релізи, сформульовані угорі, у відділі інформації. Зустріч із Габріель Еш минула успішно. Достатньо наляканою була секретарка сенатора, щоб дати письмове свідчення про їхній зв’язок, чи недостатньо, але сумнівів не залишалося: цю спробу варто було зробити.

«Габріель надто розумна, аби намагатися врятувати його», — подумала Тенч. Бідолашна дівчина навіть не уявляє, з яким тріском закінчиться політична кар’єра Секстона. За кілька годин відбудеться прес-конференція президента, присвячена метеориту, і вона стане для сенатора нищівним ударом нижче пояса. У цьому вже можна було не сумніватися. А якщо Габріель Еш піде їм назустріч, це стане для Секстона останнім смертельним ударом, після якого він уже не зможе оговтатися і поповзе, осоромлений, геть. Уранці Тенч зробить письмове свідчення Габріель надбанням преси разом із репортажем про заперечення, з яким неодмінно виступить сенатор.

Як подвійний удар у боксі.

Зрештою, політика — це не лише вміння виграти вибори, це вміння виграти їх упевнено і сильно, так, щоб чітко донести свої переконання та своє бачення майбутнього країни до виборця. Якщо поглянути на історію Сполучених Штатів, то президент, який ледь протискувався до Білого дому з маленькою перевагою, спромагався зробити для країни вкрай мало — він був послабленим від самого початку, і конгрес ніколи не забував йому про це нагадати.

В ідеалі руйнація кампанії сенатора Секстона мала бути всеосяжною: атака двома напрямками — як на його політику, так і на його мораль. Ця стратегія, відома у Вашингтоні як «угорі і внизу», була запозичена у військових: змушуй супротивника воювати на два фронти. Коли якийсь кандидат роздобував негативну інформацію про свого опонента, він чекав, поки не з’явиться ще одна, а потім оприлюднював обидві. Така подвійна атака завжди бувала ефективнішою за поодинокий постріл, особливо якщо зачіпала окремі аспекти кампанії суперника: перша націлювалася на його політику, а друга — на особистість і вдачу. Відбиття політичної атаки потребувало логіки, атаки на особистість — пристрасті й емоцій; відбиття обох одночасно вимагало ретельного балансу між логікою та емоціями, а це було майже нереально.