Цифрова Фортеця, стр. 72

«Він у пастці! Девід Бекер скоро помре!» Ідучи вгору по спіралі, Гулогот тримав наготові свій револьвер і пересувався уздовж зовнішньої стіни на той випадок, якщо Бекер спробує на нього напасти згори. Залізні канделябри, що стояли на кожній сходовій площадці, могли б стати в пригоді, якби професор зважився на такий напад. Але, тримаючись зовнішньої стіни й забезпечуючи собі широкий кут огляду, Гулогот зміг би вчасно помітити нападника. А його пістолет мав незрівнянно більший радіус дії, аніж канделябр п’ять футів завдовжки.

Кілер рухався швидко, але обережно. Сходи були круті; тут інколи на смерть розбивалися туристи. Це ж не Америка — ні тобі попереджувальних знаків, ні поруччя, ні табличок про те, що на цю вежу дія страхового поліса не поширюється. Це Іспанія. Якщо ти виявився настільки дурним, що впав, то це твоя, бовдуре, провина, а не того, хто колись збудував ці сходи.

Гулогот зупинився й визирнув назовні з одного вікна-отвору, нижній край якого був йому на рівні плечей. Він опинився на північному фасаді і, скоріш за все, устиг здолати половину підйому.

За рогом він побачив отвір, що виходив на оглядовий майданчик. Усі сходи — аж до самого верху — були порожні. Девід Бекер не насмілився на нього напасти. Гулогот збагнув, що, можливо, Бекер і не побачив, як він увійшов до вежі. Це означало, що на боці Гулогота був ще й елемент несподіванки — хоча в цьому й не було особливої потреби. Бо всі козирні карти він мав. Навіть конструкція вежі була йому на користь: сходи виходили на оглядовий майданчик у південно-західному кутку, а не посередині, тому Гулогот матиме безперешкодну лінію вогню до кожної точки кам’яної камери, а Бекер не зможе зайти на нього ззаду. А на довершення Гулогот виходитиме з темряви на світло. «Як у тирі», — подумав він.

Кілер зміряв поглядом відстань до отвору. Сім кроків. Він подумки прокрутив убивство. Якщо він триматиметься праворуч, наближаючись до отвору, то зможе бачити лівий дальній кут майданчика ще до того, як на нього вийде. Якщо Бекер тепер у тому кутку, то Гулогот вистрелить. Якщо ні, то він вистрибне всередину й відразу ж рушить на схід, лицем до правого кутка, бо то було єдине місце, яке залишалося Бекеру при такому розкладі. Гулогот усміхнувся.

Час настав. Гулогот перевірив свій револьвер.

І щосили рвонув угору. Перед ним був майданчик. Лівий кут — порожній. Згідно з планом він змістився до внутрішнього боку і, проскочивши крізь отвір, швидко зиркнув праворуч. А потім вистрелив у правий кут. Куля зрикошетила назад від голої кам’яної стіни й мало не влучила в нього. Ошаліло крутнувшись на п’ятах, Гулогот приглушено верескнув. На майданчику безлюдно. Девід Бекер зник.

А трьома прольотами нижче на висоті триста двадцять п’ять футів над апельсиновим садом висів Девід Бекер, чіпляючись за зовнішню стіну Гіральди, немов управляючись у підтягуванні на підвіконні. Коли Гулогот мчав сходами догори, Бекер спустився на три прольоти і звісився з вікна. Він щез із виду саме вчасно: кілер пробіг у футі біля нього. Але Гулогот надто поспішав і тому не помітив побілілих пальців, що трималися за край підвіконня.

Звисаючи з вікна, Бекер дякував Богу, що під час щоденних тренувань у сквош-клубі робив двадцятихвилинні вправи на спеціальному тренажері, що підкачував біцепси спеціально для сильних високих подач. Та, на жаль, сильні руки зраджували, Девідові було важко підтягнутися й залізти назад. Його плечі пеком пекло. А біль у боці був такий, наче його навпіл розривали. За грубе кам’яне підвіконня триматися було вкрай незручно: його шершава поверхня встромлялася в шкіру пальців, як бите скло.

Бекер знав, що за кілька секунд нападник знову заторохтить черевиками, щодуху збігаючи вниз. І цього разу неодмінно побачить на підвіконні пальці.

Заплющивши очі, Бекер став підтягуватися. Він розумів, що від смерті його може врятувати лише диво. Його пальці насилу справлялися з дедалі більшим навантаженням. Він поглянув униз повз свої ноги, що теліпалися в повітрі. Висота падіння з довжину футбольного поля. Шансів вижити не було. Біль у рані обпікав усе сильніше. Ось угорі загупали кроки — гучні кроки людини, що стрибками мчала сходами вниз. Бекер заплющив очі. Тепер або ніколи. Стиснувши зуби, він смикнувся вгору.

Коли він різко підтягнувся на руках, шорсткий камінь боляче шкрябонув йому зап’ястя. Кроки швидко наближалися. Бекер відчайдушно вхопився за підвіконня зсередини, намагаючись надійніше обхопити кам’яну плиту, і відштовхнувся ногами. Тіло наче свинцем налилося, немов хтось смикав знизу за мотузку, прив’язану до його ніг. Відчайдушно опираючись вазі, що тягнула його донизу, Бекер допомагав собі ліктями. Тепер його добре було видно у вікно: він встромив у його отвір голову, як людина на гільйотині. Ось його тулуб звісився в прохід. Кроки наближалися. Бекер вхопився за край отвору — й одним ривком пропхнув у нього своє тіло, важко вдарившись при падінні об сходи.

Гулогот відчув, як тіло Бекера впало на підлогу просто під ним. І стрибонув уперед, націливши пістолет. Збоку в поле зору випливло вікно. «Він — тут!» Кинувшись до зовнішньої стіни, Гулогот націлив пістолет на сходи. Ноги Бекера щойно зникли за поворотом. Гулогот спересердя вистрілив, і куля зрикошетила вниз по сходовому колодязю.

Убивця кинувся навздогін за своєю жертвою, тримаючись зовнішньої стіни, щоб мати найширший кут обзору. Сходи випливали йому назустріч по кривій лінії, і Бекер увесь час примудрявся триматися за поворотом, на відстані сто вісімдесят градусів, щоб його не було видно. Бекер біг під внутрішньою стіною, зрізуючи кут і одним стрибком долаючи по чотири-п’ять сходинок. Та Гулогот не відставав. Для ліквідації Бекера потрібен лише один постріл. Ось він уже наздоганяє його. Гулогот знав, що навіть коли Бекеру вдасться добігти до підніжжя сходів, тікати буде нікуди: він вистрелить втікачеві у спину, коли той бігтиме через відкритий дворик.

Відчайдушна гонитва гуркотіла по спіралі вниз.

Щоб підвищити швидкість, Гулогот змістився під внутрішню стіну. Він відчув, що наздоганяє. Щоразу, коли вони пробігали повз вікно, він бачив Бекерову тінь. Нижче. Іще нижче. По спіралі. Здавалося, Бекеру вже ледь-ледь вдавалося зникнути за поворотом. Одним оком Гулогот слідкував за його тінню, а другим — за сходами. Гулогот по тіні Бекера побачив, як той спотикнувся. Зробивши несамовитий кидок ліворуч, він немов обернувся в повітрі й полетів назад — до центру сходового колодязя. Гулогот стрибонув уперед.

«Попався!»

Раптом на сходах перед Гулоготом блиснула сталь. Щось різко вистромилося з-за рогу, мов шпага на рівні його щиколоток. Гулогот спробував зміститися ліворуч, та було надто пізно. Предмет опинився поміж його щиколотками. Ступня, що рухалася ззаду, перечепилася через той сталевий предмет, завдавши удару Гулоготу по гомілці. Руки кілера інстинктивно злетіли догори, шукаючи опори, але знайшли тільки порожнечу. Він злетів у повітря, на льоту перевертаючись на бік. Про-літаючи вниз, він побачив Бекера: той лежав на животі, простягнувши вперед руки, у яких тримав довгий канделябр. Саме через нього й перечепився кілер.

Перед тим як із хряскотом впасти на сходи, Гулогот ударився об зовнішню стіну. Приземлившись на сходи, він полетів шкереберть униз. Його пістолет заторохтів по сходах, а тіло сторчма покотилося сходами й зупинилося тільки тоді, коли зробило п’ять повних обертів навколо вежі. До виходу він не дотягнув лише дванадцять сходинок.

РОЗДІЛ 101

Девід Бекер ще ніколи в житті не тримав у руках пістолет, але тепер довелося. Скрючене й спотворене тіло Гулогота лежало перед ним у темряві на сходах Гіральди. Девід притиснув ствол револьвера до скроні нападника й обережно став біля нього навколішки. Найменший порух — і він вистрелить. Та поруху не трапилося: Гулогот був мертвий.