Декамерон, стр. 46

Упіймавши такого облизня, аж тепер урозумів мессер Річчардо, яку він учинив дурницю, що оженився з молодою, бувши сам нездолящим. Сумний та невеселий вийшов він із кімнати і наговорив багато всячини тому Паганінові, та все пусто-дурно. Так нічого й не добившися, повернувся він до Пізи без жінки та й збожеволів з великого жалю; було, хто з ним не привітається, хто його про що не спитає, він усім одно каже: «Паскудна діра свят не розбира». По недовгім часі він і вмер. Як почув про те Паганіно, то, знаючи, як вірно кохає його Бартоломея, став із нею до шлюбу, та й зажили вони собі вдвох до любої вподоби, жодних свят не святкуючи і постів не постуючи, у тім обом приємній праці рук і ніг не покладаючи. Тим-то, любії мої пані, здається мені, що не в ті взувся Бернабо, коли ото сперечався з Амброджуолом.

Ся оповідка так розсмішила чесне товариство, що з реготу у всіх аж щоки боліли, а всі дами в один голос визнали, що Діоней правду каже і що Бернабо був великий дурень. Як Діоней скінчив свою історію і всі вже пересміялися, королева побачила, що вже нерано, усяк розказав уже своє і володарювання її дійшло кінця; тож ізнявши заведеним порядком вінця з голови своєї, поклала його на голову Неїфілі і сказала веселенько:

? Тепер, люба моя подруго, випадає тобі над сим малим народом поцарювати.

По сім слові колишня королева сіла; Неїфіла трохи аж почервоніла од тої шани, що їй отеє дано; личко їй пашіло, мов свіжа троянда квітнева чи майова на схід сонця, а очі хороші, трохи опущені, блищали, неначе тая вранішня зоря. Як тільки вщух приязний гомін, яким усі присутні ясували своє благовоління до нової королеви, вона підбадьорилась, сіла на вищий стілець і промовила:

? Раз уже я стала над вами королевою, то, не ламаючи порядків, заведених моїми попередницями і схвалених вашою покірністю, хочу ознаймити вам короткими словами мою думку, що нам слід далі чинити, якщо ви її спільною радою ухвалите. Як вам відомо, завтра в нас п'ятниця, а по завтрьому субота, дні не вельми приємні багатьом людям задля пісної їжі, що годиться вживати. Проте п'ятницю мусимо шанувати, бо в сей день прийняв муку той, хто розп'явся ради спасіння нашого; тим-то справедливо буде, я вважаю, і почесно завтра для хвали Божої радше молитвами, аніж оповідками пробавлятися. У суботу ж, ізнов, жінки миють своїм звичаєм голову, щоб вимити з волосся весь порох і бруд, що за цілий тиждень назбирався; багато хто постує в сей день на славу Пречистої Діви-Богородиці, а потім опочиває од усіх трудів на честь неділі, що заходить. Тим і в суботу, я вважаю, ми не можемо йти заведеним трибом і гаразд учинимо, як і в сей день оповідати не будемо. І ще одно: в неділю буде вже чотири дні, як ми тут живемо, і, коли ми не хочемо, щоб нас тут заскочили якісь чужі люди, мусимо, на мою думку, перемінити місце свого пробутку й перейти куди-інде, а куди, про те вже я подумала й потурбувалась. Коли ми зійдемося там до гурту після полуденного спанку, то домовмося зарані, що на відміну від сьогоднішнього дня, коли ми надто широко гуляли думкою по нашому словесному полю, слід обмежити трохи оповідацьку сваволю; кожне матиме досить часу для надуми і зможе розказати що-небудь про одну якусь фортунину примху ? приміром кажучи, про те, як люди завдяки своїй кмітливості добували собі бажане або вертали втрачене. Нехай же подумає про се кожне із вас та й розповість на пожиток чи хоч на потіху всьому товариству. Ясна річ, за Діонеєм лишається його привілей, як і перше.

Всі схвалили королевину промову і пристали на її думку. Вона ж покликала перед себе каштеляна і розказала йому докладно, де він має поставити ввечері столи і що йому потім робити за весь час її королювання; потім того вона встала разом з усім товариством і дозволила робити, що кому хотя. Дами й кавалери пішли в садок, погуляли там трохи, а як наспіла вечеря, поїли усмак; як же повставали з-за столу, то Емілія, по загаду королевиному, завела танок, а Пампінея (їй приспівували всі інші) ось яку пісню:

Після сієї пісні співалося ще багато всяких, танцювалося того й сього, гралося на різних струментах. Та як сказала королева, що пора вже на спочинок іти, розійшлися всі при світлі смолоскипів по своїх кімнатах, а два наступні дні присвятили тим справам, про які говорила королева, і з нетерпливістю дожидалися неділі.

ДЕНЬ ТРЕТІЙ

Інтродукція

Уже зоря з наближенням сонця почала з пурпуру в золото перецвітатися, як уставши королева в неділю рано, усе своє товариство позбуджала, а каштелян ще й того раніше в те місце, куди малося йти, послав усякої потребизни чимало і людей, щоб усьому лад дати; побачивши ж тепера, що королева в дорогу побралася, велів повантажити все до решти і рушив з обозом та з позосталою челяддю, знявшися, мовляв, із старого таборища. Королева йшла тихою ходою в супроводі дам та кавалерів під веселий щебет соловейків та іншого птаства (а було їх там, либонь, із двадцять голосів), прямуючи на захід сонця незаходженою стежкою, порослою зеленою травою та квітами, що проти ранку розкривалися; жартуючи та сміючися зі своїми супутниками, не пройшла вона й двох тисяч ступнів, як привела їх іще перед дев'ятою годиною до чудового розкішного палацу, що стояв на пригорку ^{124}, вивишаючись над долиною.

Вони увійшли в той палац, оглянули всі приміщення і, побачивши там великі світлиці і чисті та чепурні покої з усіма вигодами, вельми похваляли і саму будівлю, і пишноту пана-господаря. Спустившися потім униз і роздивившися на просторе і світле подвір'я, на льохи з коштовними винами, на фонтани з свіжою холодною водою, ще більше нове своє втечище уподобали. Тоді посідали ? одпочити б то трохи ? на кружґанку, заклечаному віттям і потрушеному всілякими квітами, що цвіли на ту пору; звідси добре було видно всю околицю. Тут обачний каштелян пригостив і пришанував їх виборними солодощами та добрими винами.