Декамерон, стр. 176

29

«...кинуть його у яму, як собаку» — у ями (тобто рови, що оточували браму міста) викидали тіла самогубців, єретиків і відлучених від церкви, а також лихварів. >>>>

30

«Сих ломбардців собачої віри...» — ломбардцями у Франції називали всіх вихідців із Північної Італії, з Тоскани в тому числі. «Ломбардець» було синонімом слова лихвар, яке часто супроводжувалось зневажливим chien — фр. — собака. >>>>

31

Святий Чаппеллетто — звісно, ім'я цього «святого» не фігурує в жодному переліку. Однак, у XIV столітті канонізація святих не була ще передана папській курії і виявлялась досить простим, буденним обрядом, як показує Боккаччо у своїй Новелі. >>>>

32

Хліби духовні — церковні посади і пов'язані з ними прибутки. >>>>

33

Мельхіседек — розповсюджене єврейське ім'я, що означає «цар справедливості». >>>>

34

Саладін — (Салах-ад-дін, він же Юсуф-аль-Малік-ан-Насер) — єгипетський султан (1138—1193), засновник династії Аюбідів. У 1187 році оволодів Єрусалимом, що дало привід до третього хрестового походу. Славився своєю толерантністю в справах віри. В час його правління Єгипет в Європі часом називали Вавілонією. >>>>

35

«Не з-так далеко од наших країв, у Луніджані, був колись монастир...» — автор називає монастир Монтелунго поблизу містечка Понтремолі, що належав Абатству Св. Дзено, але описує події іншого, більш відомого йому самому монастиря Санта Кроче дель Корво (що на горі Капріоне, поруч з містечком Лерічі). Цей заклад, створений у 1176 році і покинутий у 1350—60 роках, належав пізанському Абатству Св. Мікеле. >>>>

36

«...вирішив нагримати на нього добре та й ув'язнити» — кожен монастир мав карцер для ув'язнення монахів, що провинилися. >>>>

37

«...служу в законі святого Бенедикта» — мається на увазі чернечий орден бенедиктинців. >>>>

38

Маркізат Монферрато (іт. Monferrato — залізна гора) — середньовічна держава, що містилась між сучасними областями Італії Лігурія і П'ємонт. Утворилась наприкінці X ст., з 1536 р. — під владою мантуанських герцогів Гонзага, у 1631 частково, а у 1713 повністю приєднана до герцогства Савойї і П'ємонту. >>>>

39

«...обачна женщина стережеться полюбити мужчину, вищого за неї станом» — канони середньовічної куртуазної поведінки,  повністю викладені у трактаті Андреа Каппеллано «Про кохання». Цікаво, що чоловікам навпаки «радилось» закохуватись у шляхетніших жінок. >>>>

40

«Маркіз Монферратський, муж доблесний...» — постать історична, це був Коррадо дельї Алерамічі, відомий захисник Константинополя і Тіру. Один з найактивніших учасників III хрестового походу, незадовго до смерті (1192) тримав почесне звання короля Єрусалиму. Однак Коррадо не полишав дружину вдома у Монферрато: на час свого перебування у Константинополі (1187) він удівець. Тут Коррадо одружується з Теодорою, сестрою імператора Олексія, яку потім залишає, одружуючись у 1190 році з Ізабеллою, принцесою Єрусалима. Отже, і в цій новелі Боккаччо вдається до улюбленого ним прийому поєднання історичних подій і бувальщини з вигадкою. >>>>

41

Храмовий хорунжий (гонфалоньєр) — прапороносець духовно-лицарського ордену, згодом просто почесний титул. >>>>

42

Філіпп Кривоокий — французький король Філіпп Август (1165— 1223), що очолив III хрестовий похід разом з німецьким імператором Фрідріхом Барбароссою і англійським королем Річардом Левове Серце. >>>>

43

Чернець-мінорит — член францисканського ордену жебруючих монахів. У даній новелі Боккаччо, ймовірно, мав на увазі конкретну особу — ченця Міно із Сан Квіріко, інквізитора у Флоренції з 1332, якого за жадібність та негідну поведінку було розжалувано у 1334 році. >>>>

44

«...огонь, яким йому загрожували, замінено було ласкаво на хреста...» — тобто спалення на вогнищі було замінено покаянням. Приречені до покаяння мали нашивати на свій одяг полотняного хреста. >>>>

45

Храм Чесного Хреста — мається на увазі церква Санта Кроче У Флоренції — головний осередок францисканців. >>>>

46

Бергаміно — можливо, мався на увазі Ніколо на прізвисько Пергаміно, майстерний оповідач, автор твору «Dialogus Creaturarum». >>>>

47

Примас — у першій половині XIII століття дуже популярним є Примас Кельнський, автор численних «пісень голіардів» j кількох невеликих поем, написаних латинською мовою, блискучий імпровізатор. >>>>

48

Клюнійський абат — згадки про бенедиктинське абатство Клюні на південному сході Франції і про щедрість його настоятелів часто зустрічаються у середньовічній літературі. >>>>

49

Кане делла Скала — Мессер Кангранде делла Скала (1291— 1329) — володар Верони, також відомий своєю щедрістю, гостинністю і прихильністю до людей науки і мистецтва. Свого часу прихистив при своєму дворі вигнанця Данте. >>>>

50

Імператор Фрідерік — Фрідерік II (1194—1250), король Сицилії. Здобув славу заступника і покровителя поетів. Провадив боротьбу з напою та північноіталійськими містами за владу в Італії. Його прихильники звались гібелінами, а прихильники папи — гвельфами. >>>>

51

«Намислив він якось справити в Вероні пишну та розкішну учту...» — серед можновладців було прийнято давати банкети на честь урочистих подій. Відомим був привід перемоги Верони над Падуєю (1328). До двору запрошувалось звично багато усякого люду на потіху володарю — від блазнів до вчених і поетів. >>>>