Декамерон, стр. 162

Оповідка дев'ята

Уже Філомена довела до краю свою оповідку і всі односердне похвалили Тита за його великодушну вдячність, коли король, лишаючи за Діонеєм останнє слово, так почав говорити:

? Чарівні мої пані, Філомена тут вірно говорила про дружбу і справедливо нарікала наприкінці, що вона в наші дні межи людьми упосліджена. Якби ми зібралися сюди для того, щоб виправляти людські хиби або хоча б картати їх, я чимало міг би ще додати до того, що вона сказала, але у нас із вами інша мета, і я надумав розповісти вам довгеньку, може, але цікаву історію про один великодушний учинок Саладіна; хто її уважно вислухає, той, хоч і не знайде, може, через свої вади щирого собі друга, то принаймні буде радий услужити комусь у надії дістати за те колись винагороду.

Так от, за цісарювання Фрідеріка Першого ^{334}, повідають люди, спорядили християни загальний похід хрестовий, щоб Святу землю од невірних визволити. Прочувши про те заздалегідь, Саладін, славутній володар і султан під той час вавилонський, задумав подивитись на власні очі, як потентати [80] християнські до того походу риштуються, щоб і собі добре до війни підготуватись. От дав він лад у себе в Єгипті і, зібравшись нібито на прощу, рушив у дорогу в купецькому перевдязі, з собою взявши тільки двох своїх визначніших і мудріших двораків та троє слуг. Уже проїхав він чимало земель християнських і мандрував по Ломбардії, щоб через гори далі побратися, коли се надвечір між Міланом і Павією здибались вони з одним шляхтичем із Павії, на ймення мессер Торелло д'Істрія ^{335}, котрий їхав саме з своєю челяддю, хортами та соколами до прегарного свого маєтку, що лежав над річкою Течіне. Як загледів їх мессер Торелло, зразу зрозумів, що се люди неабиякого роду і чужоземці, та й вирішив пришанувати їх у себе. Коли Саладін спитався в одного челядника, чи далеко до Павії і чи поспіють вони туди завидна, Торелло одказав замість свого слуги сам:

? Панове, сьогодні ви вже не поспієте до Павії.

? Тоді, коли ласка ваша, ? каже Саладін, ? скажіть нам, де ми можемо на нічліг стати, бо ми люди чужосторонні.

? З дорогою душею, ? одказав йому мессер Торелло. ? Я хотів оце саме послати свого чоловіка в одне місце за орудкою, от він і запровадить вас туди, де ви зможете догідно переночувати.

Тоді приступив до свого слуги, котрий був самий тямущий, розпорядився, що і як, і послав його з ними, а сам попрямував швидше до свого маєтку і велів зготувати розкішну вечерю, яку тільки зміг, і накрити столи у себе в саду. Коли все те налаштували, він вийшов за ворота виглядати гостей.

Слуга, розмовляючи з подорожніми про те, про се, провів їх манівцями до панового маєтку, так, що вони того й не постерегли. Скоро мессер Торелло їх забачив, вийшов їм назустріч і сказав сміючись:

? Вітаю вас, мої панове!

Саладін, чоловік дуже догадливий, зміркував, що шляхтич не був певен, чи вони приймуть його запросини отак на дорозі, і привів їх до своєї господи хитрощами, щоб їм уже ніяк було відмовитись від вечері. Оддавши господареві чолом, він сказав:

? Добродію, якби взагалі можна було скаржитись на людей увічливих, то ми могли б поскаржитись на вас, ? не за те, що ви нас трохи в дорозі загаяли, а за те, що примусили нас прийняти од вас таку високу ласку, якої ми нічим не заслужили, хіба що одним поклоном.

Розумний і проречистий на красне слово шляхтич одповів:

? Панове, та шана, яку я вам можу оддати, безперечно, надто мізерна задля таких осіб, якими ви є, судячи з вашого вигляду, але запевняю вас, що в околицях Павії ви не могли б ніде знайти зручнішого місця для нічлігу, тим уже вибачайте, що довелось вам трохи з шляху збочити заради такої-сякої вигоди.

Під час сієї розмови вийшли слуги, взяли у подорожніх коней і повели їх до стайні, а мессер Торелло повів трьох знакомитих гостей до покоїв, що були вже для них приготовані: там їх роззули, принесли їм вина холодного ? душу обавити, а господар увесь час до вечері провадив із ними любу розмову. Саладін, його супутники і всі слуги добре знали по-латинськи, тим їм не важко було порозумітись; усім їм здавалось, що вони ще зроду не бачили ніде такого приємного, ввічливого і красномовного шляхтича. Торелло з свого боку гадав, що сі люди значніші й славніші, ніж він подумав був на них із самого початку, і йому було аж досадно, що він не може вшанувати їх сей вечір великою і велелюдною учтою, тож вирішив надолужити завтра рано. Розповівши одному служебнику про свій намір, він послав його в Павію до дружини своєї, розумної і щедрої панії, а до міста було звідти зовсім близько, і одна брама на ніч не замикалась. Тоді господар повів гостей своїх у садок і спитав їх увічливо, хто вони такі.

? Ми купці з Кіпру, ? одказав на те Саладін, ? звідти ми оце і їдемо у наших справах аж до Парижа.

? Дай боже, ? каже тоді мессер Торелло, ? щоб у нашій країні були такі шляхтичі, як у вас на Кіпрі купці.

Поговорили вони отак якусь часину про всяку всячину, аж тут і вечеря наспіла, і господар запросив їх ласкаво до столу. Хоч вечерю готували наспіх, проте гостей прекрасно обслужили і добре вконтентували. Як прибрали з столу, мессер Торелло помітив, що гості втомились, і, поклавши їх спати у розкішні постелі, пішов і сам на спочинок.

Слуга тим часом з'їздив до Павії і переказав, що треба, своїй панії; вона ж, діючи радше по-царському, аніж по-жіноцькому, поскликала, не гаючись, друзів і численних служителів мессера Торелла, веліла приготувати все потрібне для великої урочистості, запросити на бенкет при світлі смолоскипів іменитих городян, придбати досить сукна, єдвабу і хутер, ? одне слово, зробила все так, як переказав їй чоловік.

Коли настав день і гості повставали, мессер Торелло сів разом із ними на коня, велів принести своїх мисливських соколів і, повівши гостей до поблизького броду, показав їм, як вони в нього літають. Коли Саладін спитав, хто б міг провести їх до Павії, до найкращого заїзду, мессер Торелло сказав:

? Я проведу вас сам, бо й мені якраз треба туди з'їздити.

Вони повірили йому і радо рушили разом із ним у дорогу.

По дев'ятій годині доїхали вже й до міста; гадаючи, що їдуть до найліпшої гостиниці, вони прибули разом із мессером Тореллом до його дому, де їх привітало щонайменше п'ять десятків найвизначніших городян, які миттю схопились за поводи й стремена. Побачивши сеє, Саладін і його супровідники зразу зрозуміли, в чім річ, і сказали:

? Мессере Торелло, не сього ми в вас просили: ви й так уже зробили занадто багато для нас минулої ночі, більше, ніж ми того хотіли. З вашого дозволу ми поїдемо собі далі своєю дорогою.

? Панове, ? одповів на те мессер Торелло, ? те, що я зробив для вас учора ввечері, завдячую я більше фортуні, аніж вам, бо вона захопила вас у дорозі в таку годину, що вам хоч-не-хоч довелось завітати до мого скромного дому; що ж до сьогоднішнього ранку, то його я завдячуватиму цілковито вам, і разом зі мною сі шановні люди, що стоять навколо вас. Якщо вам здається, що буде ввічливо одмовитись пообідати з ними, то ви можете так і зробити, коли ваша хіть.

Бачить тоді Саладін, що годі відмовитись; ізліз він і супутники його з коней на превелику радість іменитим гостям, і їх поведено в покої, що вже були препишно для них опоряджені; тут вони зняли з себе подорожню одежу, освіжились трохи і згодом вступили до святково убраного залу. Тут подано їм воду ? руки мити, а потім посаджено всіх до столу і пригощено чудовим обідом ? багато було там різних виборних наїдків, що хоч би й самому цісареві, то не сором було б. Хоча Саладін і його супутники були неабиякими особами і звикли до всякої пишноти, але вони дивувались тому всьому і мали се за велику розкіш, зважаючи на те, що господар був, як їм було відомо, простий собі шляхтич, а не можновладний магнат.