Три мушкетери, стр. 100

Атос маленькими ковтками допивав останню пляшку іспанського вина.

А тим часом Д'Артаньян уже вирушив у похід зі своєю ротою.

Коли вони під'їхали до Сент-Антуанського передмістя, наш герой озирнувся й весело глянув на Бастилію. А що він дивився тільки на Бастилію, то й не помітив міледі, яка, сидячи верхи на буланому коні, показувала на нього двом підозрілим з вигляду чолов'ягам, котрі одразу ж підступилися ближче до гвардійських лав, аби краще роздивитися юнака. На їхні запитальні погляди міледі знаком відповіла, що це саме той, кого вона має на увазі. Певна, що тепер їй нема чого турбуватися за виконання своїх наказів, вона стьобнула коня й зникла з очей.

Двоє незнайомців разом з юрбою цікавих подалися слідом за ротою і біля Сент-Антуанської застави сіли на коней, яких тримав напоготові слуга без лівреї, що чекав на них.

XI. Облога Ла-Рошелі

Облога Ла-Рошелі була великою політичною подією часів владарювання Людовіка XIII і одним з найбільших воєнних заходів кардинала. Тому буде цікаво і навіть необхідно сказати про неї кілька слів. До того ж, чимало обставин цієї облоги так тісно пов'язані з історією, яку ми розповідаємо, що нам просто неможливо обійти їх мовчанкою.

Розпочати облогу кардинала примусили досить поважні політичні міркування. Ми спершу змалюємо саме їх, а вже тоді перейдемо й до мотивів особистих, які, либонь, мали для його високопреосвященства значення не менше, ніж причини політичні.

З усіх великих міст, відданих Генріхом IV гугенотам для гарантії їхньої безпеки, на той час у них лишалась тільки Ла-Рошель. Тож ішлося, по суті, про зруйнування останнього оплоту кальвінізму, цього небезпечного зародку, з якого безнастанно проростало сім'я внутрішнього народного обурення та зовнішніх воєн.

Невдоволені іспанці, англійці, італійці, авантюристи з усього світу, колишні солдати з найрізноманітніших сект на перший-ліпший заклик гуртувалися під прапорами протестантів у своєрідне широке об'єднання, що невпинно розгалужувалося в усі боки й охоплювало часом мало не всю Європу.

Отож Ла-Рошель, яка набула особливого значення після ліквідації інших міст, що належали кальвіністам, стала осередком розбрату й честолюбних замірів. Більше того, порт Ла-Рошелі був останнім морським портом, що відкривав англійцям вхід до французького королівства, і, закриваючи його для Англії, цього споконвічного ворога Франції, кардинал мав завершити справу Жанни д'Арк [185]і герцога де Гіза [186].

Ось чому Бассомп'єр, який водночас був і протестантом, і католиком — протестантом за переконаннями і католиком як командор ордена Святого Духа, — Бассомп'єр, який був німцем по крові й французом у душі, — словом, той самий Бассомп'єр, котрий під час облоги Ла-Рошелі командував окремим загоном, примовляв, стріляючи в голови таких самих протестантських дворян, як і він сам:

— Ось побачите, панове, ми будемо такі дурні, що й справді захопимо Ла-Рошель!

І Бассомп'єр мав-таки слушність: обстріл острова Ре провістив настання Севеннських драгонад [187], а взяття Ла-Рошелі стало прелюдією до відміни Нантського едикту [188].

Але, як ми вже сказали, поряд з цими ясними й широкими планами міністра, що належали історії, літописець мусить визнати й існування дрібних, себелюбних замірів закоханої людини та заздрісного суперника.

Адже відомо, що Рішельє кохав королеву. Чи диктувалося це кохання звичайнісіньким політичним розрахунком, чи воно й справді було тим глибоким почуттям, що його Анна Австрійська навіювала всім, хто її оточував, — сказати важко.

Та ми вже бачили з розвитку подій, що Бекінгем переміг кардинала і в двох чи трьох випадках (надто в історії з підвісками) зумів, завдяки відданості трьох мушкетерів та мужності Д'Артаньяна, жорстоко насміятися з нього.

Тому Рішельє мав намір не тільки захистити Францію від ворога, а й помститися суперникові; до того ж, ця помста мала бути разючою й беззаперечною, цілком гідною людини, яка тримала в своїх руках військові сили цілого королівства.

Рішельє знав, що, перемігши Англію, він цим самим переможе Бекінгема; що, тріумфуючи над Англією, він тріумфуватиме й над Бекінгемом; що, нарешті, принизивши Англію в очах Європи, він принизить Бекінгема в очах королеви.

Зі свого боку й Бекінгем — хоч він над усе ставив честь Англії, — також діяв під впливом тих самих міркувань, які керували кардиналом. Герцог і собі прагнув вдовольнити почуття особистої помсти: ніщо не могло змусити його повернутися до Франції послом — він хотів увійти туди тільки переможцем.

Отож, можна зробити висновок: справжньою ставкою в цій партії, яку два наймогутніші королівства грали з примхи двох закоханих, був один-однісінький прихильний погляд Анни Австрійської.

Першу перемогу здобув герцог Бекінгем: несподівано підійшовши до острова Ре з дев'ятьма десятками кораблів та тисячами двадцятьма солдатів, він зненацька напав на розгубленого графа де Туара [189], який командував тут од імені короля; після кровопролитного бою герцог висів на острові.

Зауважимо принагідно, що в цьому бою загинув барон де Шанталь — той самий барон де Шанталь, котрий залишив після себе маленьку сирітку, півторарічну дівчинку.

Ця дівчинка стала згодом пані де Севіньє [190].

Граф де Туара відступив з гарнізоном у фортецю Сен-Мартен і залишив сотню чоловік у маленькому форті де Ля Пре.

Це змусило кардинала поквапитися з відповідними заходами; не чекаючи, поки король і він сам зможуть виїхати під Ла-Рошель, щоб очолити її облогу (що було вже вирішено), Рішельє послав туди герцога Орлеанського для керівництва першими операціями й наказав зібрати на театрі воєнних дій усі війська, які були в його розпорядженні.

До цього передового загону й потрапив наш друг Д'Артаньян.

Король, як ми вже казали, мав вирушити в похід одразу після закінчення засідання в парламенті; але на цьому засіданні, 23 червня, його схопила лихоманка. Він усе-таки наважився виїхати, але в дорозі занедужав ще більше й змушений був затриматися в Віллеруа.

А там, де зупинявся король, зупинялися й мушкетери; отже, Д'Артаньянові, який служив лише в гвардії, довелося, принаймні тимчасово, розлучитися зі своїми вірними друзями Атосом, Портосом та Арамісом. Зрозуміло, ця розлука, що здавалася йому просто прикрою недоречністю, стурбувала б його набагато дужче, коли б він міг наперед знати, яка небезпека і які непередбачені випробування чигають на нього з усіх боків.

І все-таки 10 вересня 1627 року наш гасконець щасливо прибув до табору, розташованого під Ла-Рошеллю.

Тут усе лишалося по-старому; герцог Бекінгем та його англійці, захопивши острів Ре, засіли на ньому й оточили фортецю Сен-Тартен та форт де Ля Пре; сутички з ла-рошельцями почалися тільки два-три дні тому, коли герцог Ангулемський збудував новий форт поблизу самого міста.

Гвардійці на чолі з паном Дезессаром отаборились у францисканському монастирі.

Проте, як нам відомо, Д'Артаньян, охоплений честолюбною мрією стати мушкетером, мало дружив зі своїми товаришами по гвардійській роті; тож він опинився на самоті з власними думками.

Думки ці були не дуже веселі. Відтоді, як наш юнак приїхав до Парижа, він багато разів прилучався до політичних інтриг; але в своїх особистих справах — і в коханні, і в кар'єрі — успіху так і не досяг.

Коли говорити про кохання, то єдиною жінкою, яку Д'Артаньян справді кохав, була пані Бонасьє; але пані Бонасьє зникла, а він і досі не довідався, що з нею сталося.

Коли ж говорити про кар'єру, то тут він, дарма що був незначною, малопомітною людиною, зумів нажити ворога в особі кардинала, — а перед кардиналом тремтіли всі в королівстві, починаючи з самого короля.