Зневажаючи закон, стр. 70
— Скажи йому, що ми вже вирушаємо, — відповів Літлджон і натис на кнопку стартера.
Велика машина розвернулася, рушила смугою, набираючи швидкості, відірвалася від землі й почала круто набирати висоту. Вогні міста швидко відбігали геть, а потім мовби сплющилися, коли «Боїнг» ліг на курс. Літлджон повів літак над морем, тримаючись за якусь милю від берегової лінії. З Джексонвілла по радіо спитали:
— Що поробляє наш герой?
— Біс його знає, — відповів Літлджон. — Гадаю, він от-от вийде з тієї тісної кабінки й відразу побачить, що ми летимо над водою. А тоді… — Він знизав плечима, і це відчулося в його голосі. — А тоді подивимося, що він зробить.
— Ви ж ні в якому разі не вимикайте зв'язку з нами.
— Могли б і не казати.
— Командире!
— Слухаю, Кларіссо.
— Він готується вийти.
Літлджон квапливо заговорив:
— Кларіссо, шнур від твого мікрофона дотягнеться до другого крісла від проходу. Я наказую тобі сісти там і пристебнутись, а Міллі нехай сяде й пристебнеться в першому кріслі, як тільки вийде. Мені однаково, як стрибатиме той тип — вперед ногами чи сторч головою, але я не хочу, щоб ви з Міллі важили життям коло відчинених дверей. Ти мене зрозуміла?
— Так, сер. Хвилинку… — І по короткій паузі: — Я вже пристебнулася, командире. — Нараз голос її змінився. — Командире, вони вийшли…
— Як там Міллі?
— Бліда, як смерть. Воно й не дивно. Міллі, сідай сюди. Пристебнися. — На хвильку запала тиша; всі в кабіні прикипіли очима до малого обтягненого тканиною динаміка. — Командире, він дивиться вниз, на воду. Він каже — якщо ви негайно не повернете в бік суходолу, він уб'є спочатку Міллі, а потім мене. Командире, він… він таки зробить це.
— Повертайте, — відразу ж наказали з Джексонвілла.
— Тим більше, що ми вже тут і йдемо за вами, — долинув голос майора Віллобі.
Літлджон відразу почав виконувати віраж: під ними побігли вогні Кресент-Біча — яскраве сузір'я, обмежене полотном автостради А1А.
— Командире…
— Слухаю, Кларіссо!
— Він каже…
— Дай йому мікрофон.
— Хвилинку. — Тиша, потім: — Командире, він відмовляється говорити в мікрофон. Каже, щоб ми взяли курс на Окалу, а від неї завернули на Нейплс, не змінюючи швидкості й висоти. Каже, коли ви побачите Нейплс, можете виходити з кабіни — на той час його вже тут не буде.
Голос начальника служби безпеки з Джексонвілла наказав:
— Робіть, як він каже, командире. Не треба ризикувати. Літаки майора ідуть за вами назирці, а крім того, ми підняли на ноги поліцію в усіх містах і містечках — усі виглядатимуть парашутиста. Він од нас далеко не втече.
— Взагалі-то в центральній Флоріді безлюдних місць вистачає, але вам видніше, — мовив Літлджон. — До речі, як уже на те пішло, чи не могли б ви розчистити для нас коридор з Нейплса до Майамі — на пристойній висоті — і замовити на ніч номери в якому-небудь готелі?
— Буде зроблено.
Знову почувся схвильований голос Кларісси.
— Командире, він вимагає, щоб ми перейшли до кабіни, — не хоче, щоб ми бачили, де він вистрибне…
Літлджон зітхнув.
— Гаразд, тільки давайте я спочатку трішечки накреню машину, щоб вас не винесло в ті двері. Тепер ідіть.
В кабіні напружено чекали. Нарешті в двері постукали, потім вони відчинилися і досередини протислися дві перелякані стюардеси. Вони зачинили за собою двері. Після тяжкого випробування Міллі була зовсім бліда; Кларісса злегка підтримувала її. Літлджон запитально подивився на дівчат.
— Нічого, вона отямиться, — сказала Кларісса.
Літлджон зціпив зуби й подивився вниз. Під носом літака з'явилось і зникло Дейд-Сіті, а тоді зачорніли простори південно-західної Флоріди. На нестерпно повільній швидкості двісті миль на годину літак, здавалося, ледь повз. Аж ось нарешті в нічній темряві попереду заблимали вогні західного узбережжя. Радист звів голову й оголосив:
— Наближаємося до Нейплса.
Всі п'ятеро задивилися вниз; вогні міста пропливли під ними, й вони опинилися над Мексіканською затокою. Літлджон обернувся до другого пілота.
— Ну, що, Майку, може, підеш глянеш? Тільки обережно.
— Гаразд, — відповів другий пілот і протиснувся повз стюардес у прохід порожнього салону. Хапаючись руками за спинки крісел, він пройшов у хвіст, а тоді повернувся до розчинених дверей кабіни, що розгойдувались і раз у раз грюкали. Забравшись до кабіни, він зачинив двері.
— Зник!
— Ми його проґавили, — озвався розчарований голос майора Віллобі.
— Знайдеться, знайдеться. Нікуди він од нас не дінеться, — заспокійливо мовили з Джексонвілла. — Весь, ваш маршрут у нас як на долоні, ми прочешемо кожен квадрат. Ну, а ви, командире, прямуйте до Майамі. Доброї вам ночі й успіхів у житті.
— Дякую, — відповів Літлджон і вимкнув мікрофон. Потім, повільно збільшуючи швидкість, сказав: — Ну, що ж, дітки, день був тяжкий. Поїхали відпочивати.
Вийнявши і склавши на підлозі купу маршрутних карт, командир екіпажу Літлджон знову сунув руку в сумку.
— По п'ятдесят тисяч на брата, — стиха мовив він. — Зовсім непогана платня за нескладний, але добре обміркований план і кілька годин роботи. Тим більше, коли врахувати, що податок з неї не беруть.
— Я мала б одержати більше за кожного з вас, — похмуро проказала Міллі. — Я ж цілих п'ять годин — п'ять розтриклятих годин! — простовбичила в маленькому туалеті з мерцем за спиною!
— А я? — вибухнула Кларісса. — Гадаєш, мені було легко? Мені ж довелося виштовхувати його в ті проклятущі двері. Хоч я і прив'язалась, а мало не збожеволіла від страху — могла ж запросто вилетіти разом з ним!
— А мені довелося порішити того сердегу, — зауважив радист.
Другий пілот не звертав уваги на ці нарікання. Він акуратно складав свою частку грошей у «дипломат».
— Чарлз Вогнер, — мовив він урешті сам до себе. — Нещасливець, якому припекло до туалету не тоді, коли треба. Цікаво, з чого він жив?
ЗМІСТ
Крісті Агата. Знахідка у бібліотеці
Крісті Агата. Свідок обвинувачення
Крісті Агата. Червоний сигнал
Мортон Джон Б. Алібі мерця
Браун Фредерік. У кожного своє хобі
Чандлер Реймонд. Золоті Рибки
Чандлер Реймонд. Постріл в ресторані Сірано.
Фіш Роберт Л. Напад на літак
