Перехрестя долі, стр. 1

«...Нічого бо нема захованого, що б не стало явним,

ані нічого тайного, що б не стало знаним і на яв не вийшло...»

Біблія

Євангеліє від Марка (роз.4 ряд.22)

Євангеліє від Луки (роз.8 ряд.17)

«Перехрестя долі» - не лише розповідь про власну долю та нелегкий шлях правоохоронця. Це – документальна оповідь про становлення та історію органів внутрішніх справ незалежної України, запеклу боротьбу зі зілочинністю,. Також автор книги, що пройшов у своїй службі народові України суворий шлях від старшини до генерал-полковника, ділиться із читачами власними міркуваннями з приводу широкого кола кримінорлогічних, соціальних та інших суспільно важливих проблем.

Замість передмови

Чи легко написати книгу? Коли стоїш в книжковому магазині і бачиш величезну кількість різнокольорових палітурок, читаєш прізвища авторів, в більшості абсолютно невідомих, то думка одна – легко. Але коли бачиш, що більшість цих книг ніхто не купує, починаєш відчувати, що не все в цій справі так просто, і скоріш за все - перша думка є помилковою. Написати книгу може і легко, але зробити її такою, щоб людям було цікаво її читати – важко надзвичайно.

Для цього потрібно щонайменше декілька складових: життєвий досвід, знання предмету, цікава сюжетна лінія, вміння чітко формулювати та викладати думки і таке інше... Мало не забув – крім усього перерахованого, потрібно розуміти найголовніше - що ти хочеш сказати тим людям, котрі будуть читати цю книгу. Адже рукописи не горять, і, як відомо, що написано пером – часу непідвладне.

Тому, перед тим як взяти до рук олівця, потрібно чітко уявляти - навіщо ти напружуєш власні мізки і голови можливих читачів? Що ти хочеш їм сказати, до яких роздумів підштовхнути? Саме тут на кожного, хто вирішив випробувати себе ум царині творчості чатує парадокс – з одного боку, писати потрібно про те, що знаєш досконало, інакше не вийде нічого путнього. А найкраще за усе людина знає саму себе, і саме про себе готова оповідати довго, проникливо і натхненно. Але, з іншого боку, кому цікаві такі багатотомні роботи, написані виключно про себе, єдиного та неповторного?! Звісно якщо мова не ведеться про всесвітньо відомі та загальновизнані історичні постаті...

Можливо, саме в шляхах вирішення цього парадоксу автором і криється таємниця успіху книги – чи сприйме її читач, чи зацікавиться її змістом? І тут вже не має значення, чи змальовує автор свою неповторну особистість, перетворюючи її в такий собі центр світобудови, разом з цим нав’язуючи читачеві власний погляд на речі, бачення та розуміння всіх і вся – чи то, безумовно, не відмовляючись від оцінки певних особистостей та власних поглядів (інакше що ж він за автор?), все-таки веде розповідь про час, в який йому довелося жити, а також події, що наповнювали цей час. І, звісно, про людей того часу.

Саме тоді, гадаю, книга перетворюється на справжній документ тої чи іншої епохи, і має, безумовно, певну цінність для читача, а не залишається марним самовилиттям на папір. Тому, що не існує нецікавих епох, а існують автори, що нецікаво пишуть...

Чому цій книзі я дав назву „Перехрестя долі”? З дуже простої причини – життєвий шлях кожної людини, яким би прямим на перший погляд він не здавався, насправді складається з безлічі „перехресть”, на котрих визначається - як саме складеться подальша доля людини. Вкрай незначні, на перший погляд, події, як наслідок можуть стати причиною того, що людина раптом „поверне” своє життя в зовсім несподіваному напрямку.Чи-то продовжить рухатись в раз і назавжди обраному напрямку. Чи-то - взагалі, залишиться „соватися на місці”.

Під такими „перехрестями” я маю на увазі різні речі - і це не тільки вчинки самої людини, що їх вона робить особисто. Адже на наше життя, без сумніву, здійснюють вплив і події глобальні, що відбуваються в країні та у всьому світі. А ще – це зустрічі з іншими людьми. Зустрічі, котрі так чи інакше вплинули на наше життя. А також спогади, що залишилися – іноді радісні, іноді гіркі, іноді світлі, а бува, що і неприємні.

Ця книга – саме про такі зустрічі з людьми, котрі тим чи іншим чином відіграли певну роль в моєму житті. І не тільки в моєму особисто – більшість героїв цієї книги в силу свого положення, здійснювали великий вплив на події, що відбувалися в Україні в різні роки.

Починаючи працювати над книгою, я в жодному разі не маю на меті „дати оцінку” цим людям чи їх вчинкам. Не збираюся, і не буду ніколи нікому з них „мити кістки”, або, тим більше, засуджувати. Ця книга - просто мій особистий погляд на „перехрестя” мого життя. І на тих людей, з котрими довелося на них зустрітися.

Пильний та уважний читач може помітити в цій книзі певні моменти, котрі згадувалися у художньо-документальній праці «Покликання», що її було написано за моїми спогадами та видано 2007 року. Так, дійсно, матеріали цього твору були певною мірою використані мною під час створення «Перехресть долі» - звичайно ж, за згодою її автора, та перероблені із огляду на нові деталі, що згадалися, та й взагалі, на той час, що минув із моменту виходу в світ «Покликання».

Частина 1 Харків

Вибір

День останній... День, коли для тебе щось закінчується, а щось починається. Такий день настає в житті кожного з нас, і для мене таким днем стало 28 серпня 2003 року – день, коли я пішов з центрального апарату Міністерства внутрішніх справ, залишивши посаду першого заступника Державного секретаря МВС України – начальника Головного управління по боротьбі з організованною злочинністю. Точно кажучи, останнім цей день назвати було б не зовсім вірно – адже він не означав розставання з