Таємнича Африка, стр. 10

Згодом вона підвелася й полізла вгору по ліані.

— Зараз енню питиме воду, — пошепки сказав Наана.

Я здивувався, не розуміючи, навіщо для цього треба лізти на дерево. Наана пояснив, що горили ніколи не п'ють воду з калюж чи з інших брудних місць. Виявилось, що це справді так. Горила-самиця примостилася вгорі на ліані і почала розгойдуватися, намагаючись перервати її. З нижнього кінця вона б цього не зробила. Ліани — своєрідне водосховище. В них у великій кількості збирається вода, до того ж профільтрована через серцевину. Цим і користається горила: щоб вгамувати спрагу, вона перериває ліану і має цілком чисту, здорову воду.

Горила-самиця розгойдувалася досить довго, але таки перервала ліану, з якої тоненькою цівкою потекла вода. Старий нахаба ніби тільки й чекав на це. Він одіпхнув свою дружину вбік, вирвав у неї ліану і першим припав до води.

Наана зиркнув на мене. Він не раз бачив, як я очищав воду для пиття через фільтр.

— Глянь, — не втримався він, — енню робить те саме, що й ви, білі.

Вгамувавши спрагу, самець одійшов, і ліану схопила самиця. Напившись, вона стала швидко тикати маля носом до води, аж поки воно не почало хлебтати само.

Щось примусило матір відразу ж після сніданку залишити дитину саму. Певно, вона знову вирушила шукати їжу. Батько пішов від них ще раніше. Треба було швидко братись за діло.

— Малло, давай! — шепнув я ловцеві горил.

Він з острахом глянув на мене і торкнув шкіряну торбинку, де він, як і його товариші, носив амулети. Негри з племені ешира дуже забобонні і ніколи не вирушають з дому без талісмана. Якось я зазирнув у таку торбинку. Там були сухі павуки, пазури птахів, шматочок шкури леопарда, відрізані й висушені крихітні мавпячі лапки і різноманітні зуби.

Малла нерішуче ступив уперед, але враз передумав і, обернувшись, кинувся навтіки так швидко, як тільки дозволяла гущавина. На щастя, він не забрав сітки й мотузки, і ми самі взялися за діло. На роздуми ми не мали часу. Треба було діяти негайно, поки не повернулася мати. Ми блискавично метнулися до сторопілого маляти і накинули на нього сітку, перш ніж воно отямилось і почало кусатися досить-таки міцними вже зубами. Мотузки довершили справу. Без будь-яких пригод ми принесли мавпеня до табору. Це була самиця. Я назвав її Ігуелою.

ЛЮДИНА ПРОТИ ГОРИЛИ

Коли з'явився на світ цей мисливець з племені пангве, важко сказати. Він разом з своїми родичами переселився з Габуну [4] на західному узбережжі Африки в іспанську Гвінею ще задовго до війни. Останнім часом пін постачав м'ясо великій плантації кави й какао біля кордону з Камеруном. [5] Щодня йому треба було вбивати з десяток мавп і кілька диких свиней, щоб робітники на плантації одержали по невеличкому шматочку м'яса. Він був дуже високий на зріст — один метр дев'яносто сантиметрів і скидався на боксера. Важив він кілограмів сто, а може й більше. Хазяїн плантації прихильно ставився до нього, серед негрів він теж користувався особливою повагою. У нього було дві хижі, чотири дружини і безліч дітей. Йому належало також кілька земельних ділянок, на яких працьовиті жінки вирощували маніок, [6] банани та маїс. Звали його Еела. Він мав славу великого мисливця, бо завжди виходив переможцем в незліченних поєдинках з леопардами, буйволами, слонами та горилами. Найнебезпечніша з його пригод — смертельний двобій з велетенською горилою. Еела довгий час був моїм найвірнішим товаришем і супутником на полюванні.

Ми чекали Еелу два дні. Він вирушив ловити для мене маленьку горилу. Нас охопила тривога. Першої ночі ми розіклали велике багаття і давали йому сигнали барабаном. Однак Еела не повернувся. Наступного дня ми почали шукати його в тих місцях, де ростуть червоні ягоди — улюблена їжа горил. Того дня Еела подав нам звістку. До табору прийшло двоє негрів; несучи на палиці ншипа (вид антилопи). Його вбив Еела. Минув другий день, а мисливець не повертався. Ми вже втратили надію побачити його живим.

Однак десь опівдні третього дня Еела непевною ходою приплентався до табору. Його важко було впізнати. Він навіть не мав пов'язки на стегнах — єдиного одягу, який завжди прикрашав його мускулясте тіло. Мисливець був весь у синцях і ранах. Одне око в нього зовсім запливло, ліву руку він обмотав листям, з якого капала кров, а у правій тримав рушницю без дула.

Після того, як я перев'язав йому рани, наклав холодний компрес на око і налив добрячу чарку віскі, він відчув себе значно краще. Кілька сигарет зовсім розвеселили Еелу, і я попросив його розповісти про свої пригоди.

Негри мають звичку зупинятися на найменших подробицях, тому розповідь затяглася на кілька годин. Якби записати її слово в слово, то вийшла б чимала книга.

Я подаю розповідь Еели про те, що з ним трапилось, так, як записав її, — по можливості зберігаючи його вирази і пропускаючи тільки те, що безпосередньо не стосується до цієї пригоди.

Еела почав так:

— Мастере, ти знаєш Еелу не один місяць. Еела дужий, як нгуї (горила). Якщо заговорить моя нгаа (рушниця), всі енгю (дикі свині) засинають довгим сном, а мої дружини мають тоді багато м'яса. Два сни (дні) тому Еела дуже сварився (бився) з величезним нгуї. О мастере, це був нгуї джу-джу (нгуї джу-джу, або лісовою людиною, негри саван звуть велику лісову горилу). Мастер знає нашу країну і нгуї. Мастер сам не раз сварився з нгуї. Нгуї злий. Він набиває свій величезний живіт каном (маїсом) і маніоком. Жінки мовчанкою зустрічають чоловіків, коли ті повертаються до селища, бо казани їхні порожні. Все пожерли нгуї. Тому ми завжди дуже сваримося з нгуї. Коли Еела був ще дитиною, він своїми монайє (отруєними стрілами) змусив багатьох нгуї заснути довгим сном. Потім білий мастер з Бітаму дав Еелі нгаа, бо Еела великий мисливець. Нгаа говорила з нгуї багато разів, і нгуї завжди засинали довгим сном.

Кукі (старійшина) Елонга сказав Еелі, що поблизу знову з'явилися нгуї. Жінки Бесонга зовсім перестали розмовляти, бо нгуї пожерли маніок, кан і банани. Живіт у нгуї більший, ніж у Еели. О мастере, у твоїй країні, мабуть, нема нгуї. з такими великими животами.

Тепер жінки Бесонга знову співають і сміються, бо нгуї подалися в інше місце. Жінки Бесонга вродливі. Вони дуже люблять, коли Еела свариться з нгуї і ті засинають довгим сном.

Жінки Бесонга сказали Еелі, що багато нгуї збирається біля води. Еела й Ондо пішли туди. Ондо теж знає великий ліс. Еела й Ондо вилізли на високе дерево, щоб нгуї не почули їхнього запаху. Коли сонце пригріло, з'явилися нгуї-чоловіки і почали принюхуватися. Однак вони не помітили Еелу й Ондо. Потім вони покликали своїх жінок і дітей. Нгуї-чоловіки пішли собі далі, бо животи у них були порожні. А нгуї-жінки вже набили черево каном і маніоком, тому вони почали сваритися з дітьми. Еела бачив там багато дітей нгуї. Діти кричали, вони не хотіли вмиватися, а хотіли пити. О мастере, якби ти бачив, що там робилося! Матері кричать, діти кричать і тікають од води. Одна велика нгуї взяла дитину за руку і пхнула її в річку. Та заверещала, мов дитина пангве, коли її мати вмиває. Нарешті всі нгуї-жінки потягли дітей у воду. Там було багато жінок і багато дітей. Еела не зміг вкрасти для мастера малого нгуї. Коли б біля річки була тільки одна жінка-нгуї, тоді б заговорила нгаа Еели, а Ондо вхопив би дитину своїми великими руками.