Таємниця Крилатого Змія, стр. 25

— Я нічого не креслив.

— Покажи-но інші карти!

П’єро розгорнув одну по одній всі карти і почав їх уважно вивчати. Справді, червоним чорнилом було позначено дорогу, що починалася від замка Монбіжу, зміїлася крізь усю Францію і закінчувалася селищем, обведеним синім олівцем, що звалося Бедежюн. На звороті ледь помітно написано: “Від’їзд із Мнбж. 29. VII, в 4 г. р. Париж 6 г. Неве?р 10 г. Снід. Руані. Вала?нс 16 або 17 годин (???). У к. р. діст. 21 г. Обережно в Бед. Н. вигр. прин. 1 г. д. пр. д. неб. вночі. Я. нем., заноч. Сіст., але постаратися ун. Повернення Мнбж. не пізніше 1 ранком”.

— Слухай, Бурлаче, допоможи розібрати цю ляпанину!

— Нема в мене часу на такі дурниці. Я зараз витиратиму порох із статуї, — сердито відповів Бурлака.

Він приставив драбину і заходився витирати вогкою ганчіркою базальтову статую.

Напис на карті схвилював П’єро.

— В’юне, якщо я не помилився, тут написано: “Від’їзд із Монбіжу 29 липня о 4 годині. Сніданок в Руані. Прибуття до Валанса о 16 або 17 годині. У кожному разі дістатися о 21 годині. В Бедежюні обережно. Треба вигадати хоч одну годину на повернення, вночі дуже небезпечно. Якщо неможливо — заночувати в Сістербні, але постаратися цього уникнути. Повернення в Монбіжу не пізніше 1 серпня, вранці”.

— Ну, так, — спокійно погодився В’юн. — Це, мабуть, маршрут мандрівки, що зробив Вандергольд. Старий шкарбун щось дуже любить мандрувати…

— Ні, ти помиляєшся! Маршрут перетинає майже всю країну, і все це упродовж одного лише дня. Щонайменше тисяча кілометрів і з якою божевільною швидкістю! Я впевнений, що тут річ не тільки в прогулянці. Візьмімо путівник і спробуймо дізнатися, чим уславився цей Бедежюн.

В’юн одшукав сторінку і прочитав уголос:

— “Бедежюн, за дев’ять кілометрів од Діня, на відлюдному плато. Відомо, що Нижні Альпи страшенно швидко безлюдніють. Бедежюн — селище, залишене мешканцями ось уже шістдесят років. Приваблива з погляду архітектури стара зруйнована церква. Шляхом не проїхати ні машиною, ані велосипедом. За шість кілометів — Шоден. Звідти мулами гірською стежкою можна дістатися Баррема”.

— І ти гадаєш, що “Крісло на колесах” перетнув би усю Францію, щоб побачити зруйноване селище? Не може цього бути! Пригадай, яка подія трапилася 29 липня.

— Зараз, почекай… 29 липня, — В’юн замислився. — Ага, це…

— Гаразд, я тобі допоможу. В цей день суд Вернона виніс вирок і кинув мене у виправну тюрму. Перед цим я пробрався в замок Вандергольда і виявив, де ув’язнено Клемана Лотера. Вандергольдові слуги поклали з обережності перевезти мого дядька в інше місце. Напевне, вони заховали його в тій пустці у Нижніх Альпах! Він, мабуть, і зараз там.

В’юн аж підскочив.

— І ти спокійно це кажеш! Гей, Бурлаче, тут стало відомо, де зараз дядько нашого П’єро! Тепер ми його врятуємо!

— Що ти? Невже! — Здоровань так рвучко обернувся, що драбина захиталася.

— Бережись, а то гепнешся додолу!

В’юн кинувся підтримати товариша. Та було пізно. Бурлака полетів сторчма, але останньої миті встиг схопитися за Крилатого Змія. І тоді сталося незвичайне. Щось клацнуло. Статуя похитнулася і, здавалося, от-от мала впасти. В’юн раптом здивовано скрикнув. У чорному мармуровому п’єдесталі відчинилася ляда, а за нею глибоко униз вели кручені сходи, гублячись у темряві.

— Підземелля! — скрикнув П’єро. — Цей потаємний вихід, можливо, приведе нас до схованки, де мій дядько зберігає секрет лотариту!

ТАЄМНИЦЯ КРИЛАТОГО ЗМІЯ

10 квітня 1871 року Паризька Комуна перемогла. Того ж дня в поліцію з’явилася людина з похмурим обличчям, одягнена в сурдут з високим коміром. Комісаром тоді був славний комунар Рігб, чиє ім’я викликало лють у версальців.

— Я хотів би одержати паспорт, — заявив чоловік у сурдуті. — Моє прізвище Ікер.

Начальник паспортного бюро Шарль Рієль поставив кілька запитань незнайомцеві. Той почав заникуватися. Тоді його відвели до Ріго, що впізнав Жекера. Банкір Жекер був один із паліїв кривавої війни в Мексіці, що принесла йому мільйони. Ріго наказав залакувати “Мексіканця” у в’язницю Ла-Рокет. Там Жекер перебував аж до холодного і дощового ранку 26 травня 1871 року.

Революційний Париж задихався наі барикадах. Весь тиждень лилася кров мужніх комунарів, і недаремно він увійшов в історію під назвою “Кривавий”. Версальці вдерлися в Париж, розстрілюючи тисячі чоловіків, жінок і дітей. Ось уже два дні тіло Рауля Ріго лежало на барикаді біля Пантеону. Ранком 26 травня на східцях Пантеону версальці забили Мільєра. Два дні без суду і слідства в Люксембурзькому саду карали повстанців. У казармі Лобб версальці вчинили справжню різню, і людська кров струмками бігла до Сени. Париж охопило полум’я пожеж.

Того ж ранку п’ятеро комунарів надійшли до дверей в’язниці Ла-Рокет і наказали видати Жекера, щоб виконати вирок революційного трибуналу.

— Сумна новина для бідолашного Жекера, — сказав комендант в’язниці Франсуа, — Ще вчора він пропонував мені мільйон, щоб я допоміг йому втекти.

Жекер незворушно зустрів гостей. Цей гравець знав, що програв, а тому мусив платити борг. Командир загону комунар Клав’є допитав банкіра.

. — Я втратив усе своє багатство, — відповів Жекер. — Я заборгував мільйони своїм кредиторам. Паспорт був мені потрібен, щоб виїхати в Мексіку і розпочати там нове життя.

— Тоді як же ви могли обіцяти Франсуа мільйон за втечу? — запитав Клав’є.

— Він бреше. Я банкрут, у мене зараз нічого немає. Як же я міг пообіцяти мільйон? Це все наклепи моїх ворогів, мене даремно звинувачують…

Клав’є облишив допит. Шестеро чоловік вийшло з в’язниці. Жекер спокійно простував попереду. Прийшовши на вулицю Пуебло, солдати зупинилися. Жекер мовчки спустився у рів, і його було розстріляно.

Після смерті банкіра пішов поголос, що Жекер сховав у своєму замкові Крилатого Змія, серед лісів Морвана, незліченні скарби. Розповідали також, що один банкір, Жекерів суперник, який твердо вірив в існування скарбу, підіслав свого агента до Жекера з порадою звернутися до префектури поліції Комуни за паспортом. Як ми вже знаємо, це коштувало останньому життя.

Після Жекерової смерті Крилатий Змій тривалий час не мав хазяїв. Лісоруби й пастухи, що проходили поблизу замка, розповідали потім, що там повно нечистої сили, у вікнах горить світло і блукають таємничі тіні. Насправді, це не була гра фантазії у селян. Хитрий суперник Жекера пробував відшукати сховані скарби. В підземеллі знайдено старовинний фундамент абатства Серпемо?н, на руїнах якого Жекер і збудував свій замок.

Через деякий час суперник Жекера помер. Минали роки, ущухли балачки про міфічні скарби: смерть один по одному забирала з собою тих, хто знав таємницю Жекерову. Молоде покоління ділків не цікавилося такими романтичними історіями, а звертало більшу увагу на каучукові плантації Індокитаю, маслинову олію Тунісу, вина Алжіру й цінні гатунки дерева з Конго.

П’єро, Бурлака та В’юн, звичайно, не знали того всього. Навіть Клеман Лотер, оселившись у замку 1910 року, спочатку нічого не чув про таємничий Жекерів скарб.

— Оце-то штука! — вигукнув В’юн, нахилившись над лядою. — Куди ж ведуть ці сходи? Може, там винний льох, і ми знайдемо пляшки доброго давнього вина?

Але перш ніж спуститися вниз, В’юн уважно вивчив дію секретного механізму. Налігши на базальтове чудисько, можна було легко нахилити його вбік. Зсередини ляда зачинялася статуєю за допомогою іржавих ланцюгів і блоків. З темного отвору віяло холодне і вогке повітря.

— Запалимо ліхтарі і дослідимо, що там усередині!

Була ніч, і світло, що просотувалося крізь щілини віконниць, помітили люди, що ховалися в чагарнику біля замка.

— Пташка в сільці! — промовив чоловік з біноклем. — Опівночі ми підемо по здобич.

То був Преміор.