Острів тисячі самоцвітів, стр. 50

Радий вертав назад. У храмі Ната Девала й у храмі Зуба гриміли гонги, їхні звуки змішувалися, летіли до неба, як хмара, як вітер, крони пальм гойдалися, довкола зводилися блакитно-зелені горби, озерце блищало, мов крапля на дні миски. На містку через рів Касіапа саме сідав до однокінки, в лівиці тримав жебрацьку миску, в правиці — парасолю й торбу з пальмового лика. Їхав до храму Дамбула — там він обійме вищу посаду.

Ввечері ігумен гукнув Бандалу й торкнувся долонею його плеча. Рука була тепліша, приємніша, ніж у Касіапи.

— Я тобою задоволений, — мовив ігумен. — Від завтра вже не замітатимеш. Зате перебереш на себе деякі інші обов'язки, що їх досі виконував шановний Касіапа.

Насправді йшлося про єдиний обов'язок — чергувати біля телефону, коли ігумен справляв службу богові.

Телефон стояв на письмовому столі, схований під отим очеретяним дзвоном, що його Бандала спершу мав за накривку над тареллю з овочами, отже, дроти, що їх Бандала побачив тоді в призахідному сонці, були телефонні.

— Умієш телефонувати?

— Ніколи я не набирав номера сам, — відповів Бандала. — Але кілька разів зводив трубку й розмовляв, як пан Ліндсей дзвонив з канцелярії і нікого поблизу не було.

— Того досить, — сказав ігумен. Отже, другого дня Бандала сів до апарата й чекав.

У кімнаті з білими потинькованими стінами дзижчали комахи, надворі верещали папуги й мавпи, небо голубіло, хоч із нього дощило золото — промені сонця просіювалися крізь крони дерев.

А тим часом насувалися події, котрі мали істотно змінити Бандалине життя, ба цілий його світ.

Жахливий злочин

Що робив у цій кімнаті Касіапа, коли телефон не дзвонив, Бандала не міг собі уявити: певно, віддавався побожним роздумам.

Але ж Бандала не чернець, воля в нього не така загартована, й він не може наказати думкам зосередитися на чомусь одному. Хлопець знав лише: ті, котрі здатні на це, можуть викинути з голови геть усе, крім однієї ясної цятки — мети, і вперто йдуть до неї, як нічний мандрівник на далекий самотній вогник, — години, дні, а то й тижні. Це дуже тяжко, треба щодня виховувати й загартовувати себе, — Бандала на таке не здатен. Він дав думкам волю: летіте куди хочете — і несподівано дійшов висновку, не дуже нового, проте цікавого.

Касіапа напевно давно вже знав, що обійме посаду ігумена в монастирі Дамбула, і саме тому допоміг Бандалі вилізти з рову й завів до Того, Хто Все Знає. Словом, у храмі був потрібен хтось, аби міг заступити Касіапу, принаймні в чисто світських справах, — приміром, спілкуватися з туристами, чергувати біля телефону, — бо, крім Касіапи, жоден монах для цього не був годен, окрім ігумена та Касіапи, ніхто не знав по-англійськи більше ніж два-три слова. Інші монахи — як дізнався Бандала — були невігласи, коли не рахувати трьох-чотирьох старих, що день і ніч гнули спину в бібліотеці між найстарішими збірками олас і знали старі мови санскрит та палі; все європейське було тим старим чуже, коли не огидне. Аж тут з'явився він, Бандала, що пристойно знає англійську. Тож Касіапа скористався з нагоди й відрекомендував його ігумену.

Ось як воно було! Лишалась іще одна заковика, але Бандала в тій хвилі про неї не думав, а як щиро казати — не хотів думати. Він любив уявляти собі, що сказав би Тісса, дізнавшись, чого досягнув його син і яку посаду обіймає. Або що було б, якби в гурті туристів нараз опинився Жожо Ліндсей! Звісно, це було неймовірно: Жожо народився на Ланці, тож із туристами не має нічого спільного. Але що, якби?! Жожо, очевидячки, поводився б страшенно брутально, але ігумен дібрав би способу, щоб той чванько за хвилю став нижчий трави, тихіший води. Кінець кінцем хто такий Жожо порівняно з королем жувальної гуми?

З короля жувальної гуми Бандалині думки перескочили на саму жувальну гуму, і хлопець поклав собі, що надалі купуватиме й жуватиме іншу гуму, не Бобову, бо той Боб бовдур. Згадавши про бовдура, Бандала згадав про одного ченця, на ім'я Паранаїка, — той виготовляв запалювальні палички, і рот йому завше роззявлений, наче в божевільного. А чи може чернець бути божевільний? Чи зугарен і Паранаїка зосередити думки на одній цятці? Коли так, то не така це вже штука. Отже, з часом і він, Бандала, зміг би це. І став би ченцем, і тоді, тоді…

Бандала дивився на рожеві відблиски, що їх кидало сонце на стіни, й тішився видивом, буцім він — ігумен храму Зуба і всім християнам на Ланці розсилає листя пальми таліпот з їхніми іменами й наказом: «Ідіть геть! Інакше-бо вас покараю! Мій подих означає смерть!» І от усі християни притьма чкуряють до своєї студеної землі, а він, ігумен Бандала, відчиняє шухляду столу й кожній справедливій людині Ланки дає жменю рупій: «Іди, Вікрено, й купи моторного човна! Іди, Дгаму, й купи собі бензин до машини, що була колись у пана Альвара! Іди, Тікірі, й купи собі найбільшого слона на світі… Тобто ні, тобі нічого не дам, бо ти несправедливий, ти зрадник. Ліпше дам у десять разів більше тій обірваній жінці, що вчора запалила біля статуї Освіченого десять паличок. А також дідусеві Тіні, аби втямив, що ченці не лихі й знають, що чинять.

Він довгенько сидів біля апарата — а телефон мовчав.

Але за півгодини задзвонив тричі — і хлопцеві світ пішов обертом.

Він повинен був зняти трубку, відгукнутися: «Центр» (бо храм Зуба є центр Ланки), спитати ім'я того, хто говорить, запам'ятати або ж записати його. Нічого більше ігумен йому не доручив, і хлопець нічого більше не зробив.

Але ті, на другому кінці дроту, — виливали геть-чисто все: гадали, що розмовляють із Касіапою. Перші двоє говорили по-англійськи — нетерпляче чекали, коли ж буде «цібет». Вандала відповів, що доповість про те ігуменові; він не знав, що таке цібет, бо цібетки, дрібні смугасті звірята, що про них він піклувався, по-сінгальськи звуться інакше.

Третій торгівець говорив по-сінгальськи, тож Вандала все зрозумів; цібет — це дорогоцінний мускус цібеток.

Вандала поклав слухавку й забув прибрати з неї руку. Думки, що перше метляли йому в голові, тепер забігали куди прудкіше й цілком іншим напрямком: ігумен продає мускус… Але ж Касіапа казав, що мускус — пахощі, любі Освіченому, і вживається тільки для того, щоб готувати запалювальні палички. Чи, може, цібетки дають так багато мускусу, що вистачить і на запалювальні палички, і на світські речі, скажімо, дорогі парфуми?.. Бандала в цьому дуже сумнівався. Отже, це все можна пояснити тільки так: палички виробляються не лише в храмі, а й у тих торгівців, котрим ігумен постачає мускус. Тільки ж двоє з них розмовляли по-англійськи, імена в них португальські, а португальці та метиси усі християни!

Отут Бандалі вперше й здалося, що світ пішов обертом.

Бандала вхопився за стіл — йому аж млосно стало. Але швидко опанував себе і, коли йому ще двічі телефонували, спромігся спокійно відказати. Не затремтів йому голос навіть тоді, коли він доповідав ігуменові.

Але як стояв потім біля кліток із цібетками, то знов його забили млості. Він дуже уважно полічив звіряток, ніби забув, скільки їх тут.

Клітки висіли на стіні в бічному дворі: туди віруючих не пускали, але з головного подвір'я клітки було видно; висіли там вони, звісно, й зараз. Звіряток було тридцять вісім, і від учора вони, звісно, не розплодилися. Це означало, що коли ігумен продає частину мускусу, то решту розводить, інакше-бо не стане на потрібну кількість паличок. Або ж чернець Паранаїка не здужа зробити всіх паличок сам і йому в якийсь спосіб помагають християнські торгівці. І те й те однаково неймовірно.

Довго стояв Бандала біля кліток. Сумний, пригнічений. Нарешті дійшов ось до чого: хоч торгівці християни або, може, й магометани, зате в копальнях у них працюють сінгальці — буддисти! А якщо жертовний мускус розводять — то чинять так, мабуть, в усіх храмах, бо цібеток, а отже й мускусу, справді дуже мало — їх не вистачить на тисячі й тисячі паличок, котрі палають перед статуями Освіченого на цілій Ланці.