Морське вовченя, стр. 22

Одна з бокових дощок ящика була трохи довшою за інші. Приставивши до неї лезо, я натиснув на ножа, діючи ним і як клином, і як долотом. Але тут я помітив, що ця дошка ледве тримається. Цвяхи, якими вона була прибита, очевидно, розхиталися або повилітали, коли ящик необережно вантажили на корабель. Як би там не було, дошка хиталась у мене під руками і відвалювалась.

Я витягнув з дошки ніж, бо зрозумів, що можу одірвати її голими руками. Тоді її буде легко розщепити і зробити чіп. Поклавши ніж на підлогу, я схопився за дошку і щосили потягнув її на себе.

Вона піддалась. Заскрипіли цвяхи, щось затріщало. Потім новий звук змусив мене зупинитись і прислухатися: з ящика сипалося щось тверде і з стукотом падало на підлогу.

Мені захотілося дізнатися, що це. Я випустив дошку, нахилився і взяв у руку два кружечки однакової форми й розміру. Обмацавши їх, я не втримався від радісного вигуку.

Я вже казав, що відчуття дотику загострилось у мене і стало майже таким, як у сліпого. Та якби навіть воно й не загострилось, я все одно відразу впізнав би, що у мене в руках. Помилки не могло бути. В руках я тримав галети!

Розділ XXVII

БОЧКА З БРЕНДІ

Так, це були галети завбільшки з блюдце і завтовшки в півдюйма — гладенькі, круглі, приємні на дотик, темно-коричньового кольору. Еге ж, я міг впевнено сказати, якого вони кольору, бо здогадався, що це справжні морські галети. Їх ще називають «матроськими», щоб відрізнити від білих «капітанських» галет, які поступаються першим смаком і поживністю.

Ах, які ж вони смачні! Зрозумівши, що в моїх руках галети, я одразу ж відкусив від однієї з них величезний шматок. Яка насолода! Перша галета зникла до крихти, потім друга, третя, четверта, п'ята… Голод підганяв мене, я пожадливо ковтав нерозжовані шматки. Я не знав, скільки галет з'їв. Я не рахував. Звичайно, я запивав їх водою, раз у раз припадаючи губами до дірки в бочці.

Не пам'ятаю, щоб за все своє життя якась їжа здавалась мені такою смачною, як ці галети з водою. Пояснюється це не тільки тим, що я наповнював голодний шлунок, — це, як усі знають, само по собі є великою насолодою. Найкращою приправою до галет було приємне усвідомлення того, що моє життя, яке я вважав утраченим, врятоване. З такою кількістю їжі й води я, незважаючи на темряву, міг жити тижні й місяці, поки подорож не закінчиться і корабель не розвантажать.

Перевіряючи свої запаси, я переконався в тому, що смерть мені більше не загрожує. Дорогоцінні галети, коли я дотикався до них, висипалися на підлогу, постукуючи, як кастаньєти.

Цей звук був для мене музикою. Я засовував руки в ящик і з насолодою перебирав купу галет, мов скупець, що з завмиранням серця пересипає з долоні в долоню золоті монети. Здавалось, мені ніколи не набридне обмацувати галети, визначати, які вони товсті й великі, витягати їх з ящика, класти назад і перемішувати. Я грався ними, як дитина грається барабаном, м'ячиком або дзигою, перекочуючи їх з місця на місце. Минуло багато часу, перш ніж ця дитяча гра набридла мені.

Мабуть, я займався цим не менше години, поки не вгамувалось радісне хвилювання, викликане знахідкою галет. Нарешті я зміг діяти і міркувати спокійно.

Важко описати, що відчуває людина, яка несподівано виривається з обіймів смерті. Уникнути хай навіть безпосередньої небезпеки — зовсім інша річ, тому що завжди лишається надія на порятунок, і людина сподівається, що все минеться гаразд. Але тоді, коли впевнений, що смерть неминуча, і все ж таки залишаєшся живий, різкий перехід од відчаю до радості аж приголомшує. Іноді люди вмирають або божеволіють від щастя.

Однак я не вмер і не збожеволів, але якби хтось подивився на мене збоку після того, як я відкрив ящик з галетами, він, мабуть, вирішив би, що я не сповна розуму.

До пам'яті мене привело відкриття, що з бочки сильним струменем ллється вода. Затичку знову виштовхнуло з дірки. Ці; дуже засмутило мене, навіть перелякало. Я не знав, як довго текла вода, бо шум моря заглушував усі звуки, до того ж вона, витікаючи, зникала під дошками. Можливо, вона почала текти ще тоді, як я востаннє напився. Я не пам'ятав, чи заткнув дірку, бо дуже перехвилювався за останні півтори години. Якщо вода тече весь цей час, то я втратив її багато. Ця думка сповнила мене тривогою.

Ще годину тому на такий випадок я не звернув би. особливої уваги. Тоді я був певний, що води вистачить на значно триваліший час, ніж їжі, тобто поки я буду живий. Тепер же, коли моє становище змінилося, я міркував по-іншому. Я можу прожити тут, за бочкою, кілька місяців, і мені буде потрібна кожна краплина води. Якщо вона скінчиться раніше, ніж корабель прийде в порт, я знов страждатиму від спраги і кінець кінцем не уникну смерті. Зрозуміло, чого я так перелякався, коли помітив, що вода витікає!

Не гаючись ані миті, я засунув у дірку палець. Потім, знову заткнувши її ганчіркою, заходився робити справжній дерев'яний чіп.

Я легко відколов од дошки з ящика потрібної товщини скалку, і м'яка сосна швидко перетворилась під гострим лезом мого ножа на круглий чіп, що якраз підійшов до розмірів дірки.

Славний моряк! Як я благословляв тебе за подарунок!

Я дорікав собі за свою необачність і шкодував, що прокрутив дірку так низько. Проте у свій час це було запобіжним заходом, бо тоді я думав лише про те, щоб якнайшвидше вгамувати спрагу.

Просто пощастило, що я помітив цей струмінь. Якби вода витікала стільки, скільки могла, тобто, поки її рівень не досяг би отвору, тоді б її ледве вистачило на тиждень.

Я хотів визначити, скільки води лишилося в бочці, але не міг придумати, як це зробити. Я постукував по клепках колодочкою ножа, сподіваючись здогадатися по звуку, де кінчається порожнеча, та це мені нічого не дало. Потріскування шпангоутів і удари хвиль у борти надто заважали, щоб можна було покластися на свої спостереження. Звук був лункий, а це означало, що води в бочці значно поменшало. Висновок був не з приємних, і я перестав стукати по бочці. Серце гризла тривога. На щастя, дірочка в клепці була дуже маленькою, і вода витікала тоненькою цівкою. Наскільки я міг визначити, вона була не товща за мій палець, і через таку дірочку тільки за довгий час могло витекти багато води. Я марно силкувався пригадати, коли саме пив востаннє. Мені здавалось, що недавно, але знахідка галет так схвилювала мене, що могла минути година або навіть більше. Нарешті я зовсім заплутався в цих підрахунках.

Я довго думав, як визначити кількість води в бочці, бо це питання цікавило мене зараз найбільше.

Я чував, що пивовари, бондарі й власники винних погребів уміють досить точно підрахувати кількість рідини в бочках без будь-яких вимірювань, але я дуже шкодував, що не навчився робити цього.

У мене виник план, як визначити рівень води, та не було потрібного інструмента. Я непогано розбирався в гідравліці і знай, що рідина однакової питомої ваги в сполучених сосудах стоїть на одному й тому ж рівні. Отже, якби в мене був кусок шланга, я ввів би його в отвір у бочці і таким чином дізнався, скільки в ній води.

Та звідки взяти шланг чи трубку? Нічого такого роздобути я не міг, і мені довелося відмовитись від цієї ідеї.

Але тут в моїй голові виник кращий план, і я заходився здійснювати його. Я аж здивувався, що відразу не додумався до нього — такий він був простий. Треба всього-на-всього прокрутити ще одну дірку в клепках, трохи вище, потім другу, третю… поки вода не перестане текти. От і все.

Якщо перша дірка виявиться нижче рівня води, я заткну її, з іншими робитиму так само.

Правда, для цього треба було як слід попрацювати, але це тільки краще. Під час роботи я почуватиму себе спокійніше, бо менше думатиму про неприємні речі, пов'язані з моїм становищем.