Кораловий острів, стр. 32

Довго ми сиділи за вечерею, розмовляючи притишено, аби не чути моторошної луни під склепінням. Зрештою тьмяне світло, яке просякало крізь колодязь, зблякло, попереджуючи, що вже настала ніч і час спочивати. Отож ми погасили смолоскип та полягали спати.

Прокинувшись, ми довгенько не могли второпати, де опинилися, а потім почали гадати, чи рано ще, чи вже пізно. Слабеньке світло свідчило, що настав день, але яка саме година, того ми не знали й не відали. Отож Джек запропонував, що він випірне на розвідини.

— Е ні, Джеку, — відмовив я. — За останні дні ти наробився по саму зав'язку. Спочивай собі та гляди Пітера, а я погляну, що там надумалися пірати. Я пильнуватиму, щоб вони мене не помітили, і скоро вернуся.

— Гаразд, Релфе, — сказав Пітер. — Іди, коли на те твоя воля, але не затримуйся. Раджу тобі однак убратися, бо я хочу, щоб ти нарвав свіжих кокосів, а видиратися на пальми без одягу принаймні незручно.

— Пірати напевне стежать за всією околицею, — озвався Джек, — тож, прошу тебе, майся на бачності.

— Не бійся, — сказав я. — До побачення.

— До побачення, — відповіли мої друзі, їхні слова ще лунали в моїх вухах, коли я стрибнув у воду і через кілька секунд виринув на свіже повітря. Я силкувався пливти зовсім нечутно і навіть дихав якомога тихіше, тримаючись під скелею. Але як нікого не зауважив поблизу, то виліз з води і видерся помалу на скелю, звідки було видно увесь берег. Навкруги жодного пірата, навіть їхній човен щезнув безслідно. Гадаючи, що, може, вони поховалися, я не зважився зійти зі скелі. Мені спало на думку подивитися на море, і, на своє диво, я побачив піратську шхуну, що пливла геть — майже на самісінькому обрії! Я скрикнув з радощів і зопалу хотів був пірнути назад у печеру, щоб повідомити товаришам добру новину. Проте стримався і побіг на самісінький вершечок скелі переконатися, що той корабель справді піратська шхуна. Вдивлявся я в нього довго й пильно і врешті, заспокоєно зітхнувши, сказав уголос:

— Атож, то таки він. Принаймні цього разу негідники вшилися таки з порожніми руками.

— Чи ти ба, який упевнений! — озвався поряд басовитий голос, і тієї ж миті важка рука схопила мене за плече, стиснувши його, наче лещатами.

РОЗДІЛ XXII

Серце моє мало не вискочило з грудей. Обернувшись, я побачив здоровезного лютого чолов'ягу, що споглядав мене, зневажливо посміхаючись. Він був білий, тобто з походження європеєць, хоч його обличчя від довгого перебування на сонці й вітрі засмагло, аж збронзовіло. На ньому було звичайне матроське вбрання, коли не брати до уваги грецьку шапочку й розкішну шовкову шаль, якою він пов'язувався замість пояса. З-під тої шалі стриміло дві пари пістолів і важкий кортик. Мав він бороду й вуса — такі самі короткі, кучеряві й посріблені сивиною, як і його чуприна.

— Ну, парубче, — мовив він, глузливо посміхаючись і ще дужче стискаючи мені плече, — то негідники вшилися з порожніми руками, га? Ще побачимо. Вважай-но, щеня.

І пірат пронизливо свиснув. За мить долинула відповідь і з-за скелі біля підводного саду вигулькнув піратський човен, чимдуж прямуючи до нас.

— Розведи-но вогонь на тому прискалкові. Та дивись мені, парубче, не спробуй утікати, бо я пошлю за тобою прудкого і вірного гінця.

І він багатозначно показав на свої пістолі.

Я мовчки скорився, а що випадково мав у кишені збільшувальне скло, то небавом розвів вогнище, і вгору здійнявся стовп густого диму. Не минуло й двох хвилин, як з-над моря гримнула гармата, і я побачив, що шхуна знову пливе до острова. Аж тепер мене осяяло, що пірати вдалися до хитрощів і відіслали свій корабель, аби ми подумали, буцімто вони забралися геть. Та вже нічого не вдієш: я опинився цілком у їхній владі. Отож я стояв, безпорадно дивлячись, як пірати вилазили з човна на берег. Мені спало на думку стрибнути зі скелі у море, та вже було пізно, бо вони заступили мені дорогу.

Команда човна видерлася на скелю й заходилася віншувати чолов'ягу, який полонив мене, взиваючи його капітаном. Вони страшенно пораділи, що їхня хитрість удалася, і жартам не було кінця-краю. Всі вони були з кошлатими бородами, люті на вигляд, озброєні кортиками й пістолями, а їхнє вбрання мало чим різнилося від капітанового. Придивившись до кожного зокрема й помітивши, що вони насуплені навіть тоді, коли регочуться, і що у всіх на лиці вираз свідчить про ницу вдачу, я зрозумів: моє життя висить на волосині.

— А де ж інші щенята? — вигукнув один чолов'яга, приточивши страшну лайку. — Присягаюся чим завгодно, що їх було принаймні троє, якщо не більше.

— Чуєш, щеня, що він питає? — озвався капітан. — Де решта собачат?

— Якщо ви маєте на увазі моїх товаришів, то я вам не скажу, де вони, — відмовив я стиха.

Почувши те, увесь гурт зайшовся гучним реготом. Капітан позирнув на мене здивовано. Витягши з-за пояса пістоль і звівши курок, він мовив:

— Послухай-но, парубче. Я не хочу марнувати часу. Якщо ти не скажеш усього, що знаєш, я продірявлю тобі голову! Де твої друзі?

Хвилину я вагався, не знаючи, на яку ступити. Раптом мене осяйнула думка.

— Мерзотнику! — мовив я, вимахуючи йому перед очима кулаком. — Ти можеш в одну мить укоротити мені віку, можеш кинути мене в море, де я напевне сконаю, та ще й болісною смертю. Але вважай, лайдаче: якби ти навіть кинув мене з отієї скелі у воду, і то я б не виказав тобі, де мої товариші. Спробуй-но, коли хочеш переконатися!

Піратський капітан аж сполотнів з люті.

— То ось ти який? — вигукнув він і страшно лайнувся. — Ану, хлопці, беріть його за ноги та пошпурте зі скелі. Швидше!

Пірати, що поніміли були від мого зухвальства, враз підступили, схопили мене й понесли до краю скелі. Я вже вітав себе, вважаючи, що вдало схитрував: аби тільки попасти у воду, а там я пірну до печери, де мене чекають Джек із Пітером. Та мої надії враз зійшли нанівець. Капітан гукнув:

— Стривайте-но, хлопці, стривайте! Перш ніж кинути щеня акулам, ми потрощимо йому пальці лещатами. Несіть його в човен. Та швидше, бо подуває свіжий бриз.

Лайдаки мерщій підхопили мене на плечі, збігли з кручі й кинули на дно човна так, що мені забило памороки.

Коли я очуняв і підвівся на лікті, ми вже були за рифами й підпливали до шхуни, невеликого судна, збудованого на зразок кліпера. [4] Скоро я це зауважив, як один пірат щосили штурхнув мене в бік і грубо звелів стрибати на борт корабля. Я хутко підвівся і виліз на шхуну. За кілька хвилин човен був піднятий, корабель повернувся до вітру, і ми, розтинаючи хвилі, подалися у відкрите море.

У перші хвилини пірати були заклопотані, скеровуючи шхуну та піднімаючи човен, і не звертали на мене ніякої уваги, тож я стояв, спершися об фальшборт біля східців, і стежив за ними. Я здивувався, що на шхуні немає ані гармат, ані гаківниць. І взагалі вона скидалася більше на торговельний вітрильник, аніж на піратський корабель. Але мене вразила невластива піратам чистота й лад. Мідяні частини нактоуза, [5] румпеля, [6] а також шплінти блищали наче новенькі. Палуба була чисто вишарувана, гладенька. Щогли обстругані й полаковані, крім салінгів [7]і вершків, пофарбованих у чорне. Наряддя було цілком упоряджене, а вітрила білі як сніг. Словом, усе, від червоної смужки вздовж корпусу до вершечків щогл, свідчило про лад і дисципліну, яка б зробила честь команді військового судна. Все було на своєму місці, крім човна, що лежав догори днищем на палубі між фок-щоглою й грот-щоглою. Як на шхуну він був завеликий, але команда налічувала чоловік тридцять-сорок, і я вирішив, що його тримають про той випадок, коли їй доведеться корабель залишити.