220 днів на зорельоті, стр. 22

Він не міг би сказати, скільки годин він спав, але, коли розплющив очі, крізь вузькі вікна проникало денне світло. Він сів і, обхопивши голову руками, задумався. Хепгуд загинув. Він один на Марсі в ракеті, яку він все одно не зможе використати. Попереду неминуча смерть. Ніщо не може його врятувати. Ніщо, крім… Але як можна сподіватися, що радянський зореліт опуститься саме тут? Планета величезна. Камов може посадити свій корабель у будь-якій точці ста п'ятдесяти мільйонів квадратних кілометрів поверхні Марса. Не можна навіть сподіватися… Скільки часу триватиме його агонія. Повітря вистачить на три місяці для нього самого. На три місяці… він згадав, як через це саме повітря вони замишляли вбити один одного. Чи варто зволікати так довго?..

Бейсон намацав браунінг, якого так старанно приховував від Хепгуда. Куля, що він її призначав своєму супутникові, тепер дістанеться йому самому.

Він підійшов до вікна. Чи там ще жахливий мешканець Марса? У Бейсона майнула думка, що добре було б сфотографувати звіра. «Це був би сенсаційний знімок», подумав він і одразу ж мимоволі посміхнувся. Хто побачить цей знімок?..

За вікном був день. Освітлені сонцем зарості сіруватосиніх рослин і піщана площадка, на якій лежав зореліт, були пустинні. Він помітив відкинуту ним лампу, що валялася на піску. Тіла Хепгуда ніде не було видно.

Погляд Бейсона раптом зупинився на темній плямі в тому місці, де вони стояли вночі.

Він побачив людську ногу в добре знайомому черевику і з рештками синіх штанів комбінезона. Тут же лежав роздавлений годинник.

Бейсон зрозумів, що пляма — це кров, а шматок ноги — це все, що залишилося від його супутника, роздертого марсіанською змією. Він затремтів усім тілом. Кволість у ногах примусила його прихилитися до стінки.

Ні, геть з цього жахливого світу!.. Кінчати… кінчати негайно!..

Він стиснув у руці холодну сталь і повільно підніс револьвер до рота.

Але раптом здригнувся і опустив руку.

На віддалі не більше як триста метрів від ракети рухався якийсь блискучий предмет, швидко наближаючись. Сонце вигравало блискотливими бліками на його, очевидно, металевій поверхні. Рослини приховували його форми, і Бейсон не міг зрозуміти, що це таке. Він припав до скла вікна, стежачи за загадковим предметом, що рухався прямо до ракети.

— Схоже на верх автомобіля, — голосно сказав він.

Але звідки міг взятися автомобіль на Марсі? Невже на планеті є люди і до зорельота наближаються марсіани? Невже це порятунок, що прийшов в останню хвилину?

Серце Бейсона прискорено забилося від несподіваної надії. Якщо марсіани могли створити рухливий екіпаж, подібний до земного автомобіля, то їхня техніка перебуває на високому рівні розвитку.

«А може, це блищить панцир іншого марсіанського звіра? — думав Бейсон. — Хтозна, які істоти населяють цю планету?»

Блискучий предмет наближався з великою швидкістю. Він мчав прямо до американського зорельота.

Через кілька секунд Бейсон переконався, що перед ним не тварина, а предмет, зроблений руками людини або істоти, подібної до неї. Він ясно бачив, що верх таємничого автомобіля вкрито блискучим білим лаком.

До ракети наближалися розумні істоти.

Минуло ще кілька томливих для Бейсона секунд, і, підгортаючи під себе стеблини рослин, на піщану площадку вискочив і різко зупинився невеликий сліпучо-білий вагон на гусеничному ходу. За дзеркальними шибками його вікон видно було людей.

Людина, яка сиділа за кермом машини, нахилилася вперед, і Бейсон відсахнувся, глухо скрикнувши.

Він пізнав добре відоме з фотографій обличчя Пайчадзе.

РАНОК

З усіх планет сонячної системи, безперечно, найбільш відома серед неастрономів планета, що названа стародавніми людьми іменем бога війни — Марс. Цю назву планета дістала через оранжовочервоний, «кривавий» колір, яким вона чітко відрізняється від інших «мандрівних зірок» — планет.

У старогрецькій міфології бог війни Марс мав інше ім'я — Арес. Тому наука, що вивчає поверхню Марса, називається ареографією. Ця наука виникла після того, як у 1659 році видатний голландський астроном Хрістіан Гюйгенс, спостерігаючи Марс, вперше помітив на ньому невиразні обриси темнуватих плям.

Жодне небесне тіло не викликало стільки суперечок, припущень і здогадів, як Марс. І ніяка інша планета не відіграла такої величезної ролі в розвитку астрономії. Геніальний Кеплер відкрив закони руху планет, спостерігаючи саме Марс.

Популярність «Червоної планети» стала особливо великою з 1895 року, коли італійський астроном Скіапареллі висловив припущення, що тонкі прямі лінії, ним же виявлені на диску планети, являють собою штучно створені канали, величезну зрошувальну систему, збудовану розумними жителями Марса. Ця ідея мала великий успіх серед широкої публіки, але в колах астрономів викликала переконливі заперечення. Саме існування «каналів», не кажучи вже про їх штучне походження, бралося під сумнів. Висловлювалися припущення, що випадково розкидані темні плями можуть на величезній віддалі здаватися прямими лініями. Великі протистояння Марса, що відбуваються через кожні п'ятнадцять — сімнадцять років, коли планета найближче підходить до Землі, не дали відповіді і не припинили великої суперечки. Питання лишилося відкритим.

Марс — невелика планета. Її діаметр вдвоє менший за діаметр Землі ⁸. Через невелику силу тяжіння атмосфера планети дуже розріджена, і густина її наближається до тієї, яка існує на Землі на межі стратосфери. Марс у півтора раза далі від Сонця, ніж Земля, і дістає тепла й енергії значно менше.

Планета має два супутники. За розмірами вони дуже малі і з поверхні Марса схожі на великі зірки. Астрономи назвали їх — Фобос, що означає «страх», і Деймос ⁹ — «жах». У грізного бога війни Марса і не могло бути інших супутників.

Через велику відстань від Сонця орбіта Марса набагато довша, ніж орбіта Землі, та й сама планета рухається повільніше. На повний оберт їй потрібно 687 земних діб. Та оскільки вісь Марса нахилена майже під тим же кутом, що й вісь Землі, на ньому змінюються пори року так само, як і на Землі, але тільки тривають вони вдвоє довше.

Зміна дня і ночі відбувається так само, як і на Землі і майже з тією ж тривалістю. Час повного обертання навколо осі тільки на тридцять сім з половиною хвилин довший, ніж у Землі.

До відвідання зорельотом Камова планети Венери, Марс був єдиним небесним тілом, на якому астрономи припускали наявність життя. Сезонні зміни забарвлення деяких частин планети дуже нагадували відповідні зміни забарвлення земних рослин весною і восени. Питання про наявність на ньому тварин лишалося спірним; і саме завдяки великій цікавості, яку воно викликало у населення Землі, перший космічний рейс і мав своєю метою цю загадкову планету.

Для екіпажу зорельота питання про «канали» було розв'язане зовсім не на користь тих, хто висловлювався за їхнє штучне походження. Навіть більше, — саме існування на Марсі довгих прямих ліній, розташованих у певному порядку, виявилося ілюзією, викликаною, як казав Пайчадзе, відстанню.

29 грудня 19.. року на ареографічному меридіані Марса, на якому сів радянський зореліт, настав черговий ранок; Сонце, що здавалося майже вдвоє менше, ніж на Землі, повільно піднялося на темносиньому з фіолетовим відтінком небі, на якому все ще сяяли найбільші зірки.

На озерах, яких навколо було розкидано досить багато, пройшов легкий рух. Це розтавав лід, що вкрив за ніч їхню поверхню. Він швидко розтанув. Вода знову стала нерухомою. Рослини розкрили своє листя, повернувши його до сонця.

Химерний вигляд цих рослин вражав земне око поєднанням голубуватосірого і синього кольорів. Заввишки вони були не більш як сто — сто тридцять сантиметрів. Товсті стебла росли прямо, як молоді ялини. Від них, рідке внизу і густе зверху, тягнулося до метра завдовжки пряме, довгастої форми листя, із зубчастими гострими краями. Яскравосіре, з голубим відтінком в середині і сіре на краях, воно було тверде і гнучке. Коли наставала ніч, листя складалося, як крила метелика, і тоді видно було, що воно знизу вкрите темноголубими волосинками. Вдень листя розкривалося, обертаючись до сонця, синя смужка збільшувалась і опівдні доходила майже до половини листка. І вся рослина, якщо дивитися на неї зверху, ставала синьою. Від полудня до заходу сонця весь процес відбувався в зворотному порядку, і надвечір рослинність набувала сіроголубого забарвлення.