Незнайко на Місяці, стр. 45

Відчувши тряску й огледівшись, пан Скуперфільд виявив, що вони їдуть по лісовій цілині, і спитав:

— Чого це ми звернули з дороги?

— А це ми навпростець, — сказав Крабс. — Так буде скоріше.

Заглибившись далеченько в ліс, Крабс несподівано зупинив машину. Вийшовши з автомобіля, він відкрив капот і заходився копирсатись у двигуні. Вимкнувши непомітно систему запалювання, він заліз знову в машину й почав натискувати ногою на педаль стартера. Стартер скреготів, наче бив по залізу канчуком, але двигун не хотів заводитись.

— Заїло? — співчутливо спитав Скуперфільд.

— Заїло! — стурбовано підтвердив Крабс.

Він знову виліз із машини, покопирсався в двигуні, пробуючи завести його. Нарешті сказав:

— Мабуть, двигун перегрівся. Доведеться, нам з вами пройтися пішечки. А втім, тут недалеко.

Довелося й Скуперфільдові залишити автомашину.

Пан Крабс відкрив багажник, вийняв з нього звиту джгутом вірьовку й непомітно засунув її в кишеню, після чого зачинив дверцята кабіни й пішов прямо в лісову гущавину. Пан Скуперфільд плентався за ним, спотикаючись об купини й чортихаючись про себе на кожному кроці.

Незабаром пан Крабс побачив, що місце, куди вони зайшли, було досить глухе, і, зупинившись, сказав:

— Здається, ми не туди заблукали. Що ви на це скажете?

— Що ж я можу сказати, голубе? Адже не я вас веду, а ви мене, — резонно зауважив Скуперфільд.

— Це справді так! — пробурмотів Крабс. — Ну нічого, зараз я вилізу на дерево й подивлюся зверху, куди нам іти. Поможіть-но мені видертись ось хоча б на цей кедр.

Вони разом підійшли до кедра, трохи вищого за інші дерева. Глянувши вгору й побачивши, що гілки, за які можна було б ухопитися руками, досить високо, пан Крабс притулив Скуперфільда спиною до стовбура і сказав:

— Стійте тут, зараз я вилізу вам на плечі й тоді зможу дотягнутися руками до гілок. Підождіть тільки трішечки, я спочатку скину черевики.

Крабс нахилився, але не знімав черевиків, а непомітно витяг з кишені вірьовку і вмить прив'язав Скуперфільда до стовбура поперек живота.

— Гей! Гей! — закричав Скуперфільд. — Навіщо ви це робите?

— Ну, мені ж треба прив'язати вас до дерева, а то ви ще впадете, коли я почну вилазити вам на плечі, — пояснив Крабс.

Сказавши так, Крабс почав бігати навколо кедра, не випускаючи вірьовки, і незабаром руки й ноги пана Скуперфільда були міцно прив'язані до дерева, та йсам він був обмотаний вірьовкою, наче булонська ковбаса.

— Гей, перестаньте жартувати! — кричав Скуперфільд, відчуваючи, що не може поворухнути ні рукою, ні ногою. — Звільніть мене зараз же, а то я покличу на допомогу.

— Навіщо ж кликати на допомогу? — заперечив Крабс. — Я і сам допоможу, коли вам щось треба.

Кажучи це, Крабс підняв циліндр, що впав з голови Скуперфільда, й надів знову йому на голову, а впущену палицю поставив поряд, притуливши до дерева.

— От бачите, як добре, — сказав він.

— Розв'яжіть мене, а то я плюватимусь! — заверещав Скуперфільд.

— Навіщо ж плюватися? Це нечемно, — відповів Крабс.

Скуперфільд усе-таки плюнув, але не влучив у Крабса.

— От бачите, як негарно, — спокійно сказав Крабс. — Тепер я змушений буду заткнути вам рот.

Він витягнув з кишені брудну ганчірку, якою витирав автомашину, згорнув її і всунув у рот Скуперфільду, а щоб той не міг виплюнути цей кляп, зав'язав йому ще рот носовичком. Тепер Скуперфільд міг тільки тихенько мугикати і трясти головою.

— Ну що ж, — сказав Крабс, уважно оглянувши Скуперфільда з усіх боків. — Здається, все зроблено правильно. Дихайте тут повітрям, милуйтеся природою. Думаю, що до кінця дня я встигну вернутись і звільнити вас. А зараз поки раджу вам не тратити даремно сили й не намагатися вирватись. Однако це нічого не дасть.

Помахавши Скуперфільду на прощання ручкою, пан Крабс повернувся до своєї машини, сів у неї і поїхав назад у місто.

Розділ дев'ятнадцятий

ВТЕЧА

Перше, що побачив пан Крабс, повернувшись у готель, була телеграма від Спрутса:

«З ослами кінчайте. Два мільйони одержите в банку. Про виконання телеграфуйте. Спрутс».

Прочитавши телеграму, Крабс одразу подзвонив по телефону Мизі та Жуліо й викликав їх до себе.

— Ось що, хлоп'ята, — сказав він, як тільки Мига й Жуліо приїхали. — Тепер треба діяти не гаючись. Купіть велику валізу, вкладіть у неї всі гроші від продажу акцій і приїздіть сюди з цими вашими Козликом та Незнайком, тут на вас чекатиме друга валіза з двома мільйонами, які я одержу для вас у банку. Звідси ми з вами вирушимо в Грабунберг, а з Грабунберга ви можете мандрувати далі, куди вам захочеться. Ви куди вирішили їхати?

— В Сан-Комарик. Є таке місто на березі моря. Поживемо в Сан-Комарику, доки набридне, а тоді поїдемо подорожувати, — відповів Мига.

— От і чудово! — сказав Крабс. — У Сан-Комарику можна прекрасно повеселитися. А втім, з грішми скрізь добре.

— Гадаю, що всім одразу не слід виїздити, — сказав Жуліо. — Це може викликати підозру. Ми з Мигою виїдемо сьогодні, а Незнайко з Козликом можуть виїхати завтра. Ми їм купимо квитки на поїзд.

— Можна й так, — згодився Крабс. — Готуйтесь, а я поїду в банк по гроші. — Розставшись з Мигою та Жуліо, Крабс не поїхав одразу в банк, а заїхав спочатку в редакцію газети «Давилонські гуморески». Хазяїном цієї газети був не хто інший, як пан Спрутс, інакше кажучи, вона видавалась на Спрутсові кошти. Будинок редакції, а також усі друкарські машини і все обладнання друкарні належали Спрутсу. Всім працівникам, починаючи з редактора й кінчаючи незначним складачем, платили гроші, які давав Спрутс. Правда, й прибутки від продажу газет повністю належали Спрутсу.

Проте, треба сказати, що прибутки ці були не дуже великі й частенько не перевищували витрат. Але пан Спрутс і не ганявся за великими баришами. Газета потрібна була йому не для прибутку, а для того, щоб без перешкод рекламувати свої товари. Рекламували з великими хитрощами. А саме: в газеті часто друкувалися так звані художні оповідання, причому, якщо герої оповідання сідали пити чай, то автор неодмінно згадував, що чай пили з цукром, який вироблявся на цукрових заводах Спрутса. Господиня, розливаючи чай, обов'язково зазначала, що цукор вона завжди купує спрутсівський, тому що він дуже солодкий і дуже поживний. Якщо автор оповідання описував зовнішність героя, то завжди, ніби ненароком, згадував, що піджак його був куплений років десять — п'ятнадцять тому, але мав вигляд новенького, бо пошитий був із тканини, випущеної мануфактурою Спрутса. Усі позитивні герої, тобто всі хороші, багаті або так звані респектабельні коротульки в цих оповіданнях обов'язково купували тканини, випущені спрутсівською фабрикою, і пили чай із спрутсівським цукром. У цьому й полягала таємниця їхнього процвітання. Тканини носилися довго, а цукру, тому що він був дуже солодкий, потрібно було мало, що сприяло заощадженню грошей і накопиченню багатств. А всі погані коротульки в цих оповіданнях купували тканини якихось інших фабрик і пили чай з іншим цукром, а тому весь час зазнавали невдач, вони постійно хворіли і ніяк не могли вибитись із злиднів.

Крім таких «художніх» оповідань, у газеті друкувалися звичайні рекламні оголошення, що прославляли спрутсівський цукор і вироби Спрутсівської мануфактури. Цілком зрозуміло, що ні рекламні оголошення, ні художні оповідання не могли привернути особливої уваги публіки, а тому в газеті щоденно вміщувалися повідомлення про цікаві події і пригоди, а також різноманітні гуморески, тобто коротесенькі веселі оповіданнячка або анекдотики, спеціально для того, щоб насмішити простодушних читачів. Читач, який купив газету, маючи намір прочитати гуморески, заодно ковтав і «художні» оповідання, що, власне кажучи, від нього й вимагалося.

Увійшовши в кабінет редактора, якого, до речі, звали Гризлем, пан Крабс побачив за столом, заваленим різними рукописами, коротульку, схожого на товстого старого пацюка, вирядженого в сірий піджак. Перше, що в ньому впадало в очі, було видовжене, ніби витягнуте вперед обличчя з гнучким, рухливим носиком, вузеньким ротом і коротенькою верхньою губою, з-під якої визирали два гостренькі, сліпучо-білі зуби.