Фб-86, стр. 30
— Ні, про це не знаю, — заперечливо похитав головою старший лейтенант.
— Доведеться добре вивчити ці місця.
— Чому?
— Слухай мене уважно! — звернувся до нього підполковник. Тепер я прочитаю тобі ще кілька донесень.
Коцка зручніше вмостився і з цікавістю глянув на підполковника.
«3-го числа цього місяця у вечірні години в ресторан «Лілія» зайшов капітан генерального штабу Ласло Шош. Під час свого перебування в ресторані він говорив з офіціанткою Євою Шоні. Капітан видавав себе за племінника Вільдмана і стверджував, що недавно повернувся з Москви. Повечерявши, він вийшов з ресторану, о першій годині зустрівся з Євою Шоні і разом з нею пішов на квартиру останньої. Шош під час розмови з дівчиною заявляв, що в партію вступив тільки з корисливою метою. З його слів можна судити про те, що нічого спільного з ідеями комунізму він не має. Єва розповіла капітанові, що по вулиці Керт, 4, живе особистий лікар Вільдмана, якому той нібито довірив свій заповіт. Коли капітан ішов від Єви, дівчина гукнула йому вслід, що він забув узяти свою спортивну газету. Шош сказав, що газета не його, вона лежала на столі до їх приходу. Єва Шоні була явно збентежена і, ляснувши себе по чолу, заявила, що газету вона купила ще вчора ввечері. Насправді це був тогоденний вечірній випуск, датований наступним днем. Отже, Єва Шоні не могла придбати газету напередодні.
Другого дня капітан Шош відвідав лікаря Шандора Сегеді, що живе по вулиці Керт, 4. Після короткої розмови лікар розповів, що Вільдман залишив у нього заповіт і чек на тисячу фунтів стерлінгів, який він може вручити спадкоємцеві Ласло Шошу, якщо той виконає певні доручення і цим докаже своє вороже ставлення до комуністів.
Доручення зводяться до того, що Шош має роздобути різні дані військового характеру. Через тиждень Сегеді повідомить його, кому слід передати здобуті матеріали».
— До цього можу ще додати, — сказав Челеї, — що капітана на ім'я Ласло Шош в армії немає, і людина, яку так звуть, ніколи не вчилася в Москві. Але в цій справі є дивна обставина. Виявилося, що доктор Сегеді — обережна людина. Згодом він викликав по телефону Міністерство оборони, попросив зв'язати його з капітаном Шошом, і його прохання виконали.
— Нічого не розумію, — засміявся Коцка. — У Вільдмана немає в Угорщині родичів, та один все ж так знайшовся. Капітана на ім'я Ласло Шош в армії немає, а телефоніст Міністерства зв'язує з ним Сегеді. A хто ж він, той Сегеді? Доктор Сегеді… Я ніколи не чув лікаря з цим прізвищем.
— Зашморг затягується, Коцко. Міцно затягується. Гадаю, що ми натрапили на вірний слід. Наш друг Фреді — хитрий лис, але ми перехитруємо його, бо він зробив помилку.
— У чому ж він промахнувся? — спитав старший лейтенант.
— Не все ще до кінця ясно. Але деякі взаємозв'язки цілковито з'ясувалися, — промовив підполковник. — У нас є кілька припущень, за достовірність яких я готовий поручитися.
— Наприклад?
— Ось одне з них, — почав підполковник. — Я певен, що між квартирою Єви і колишньою квартирою Вільдмана є якийсь зв'язок. Запевняю, що коли ти завтра перевіриш справу, то з'ясується, що Єва набагато пізніше зайняла свою теперішню квартиру, ніж дипломат. Між Фреді, Євою і доктором Сегеді теж існує зв'язок. Який саме, поки що невідомо. Можливо, під назвою Велінгтон діє Сегеді. В такому разі Сегеді — англійський агент, бо Йорк — це англійська станція. А Фреді, наскільки нам відомо, працює на американців. На думку С-41, Велінгтон має перешкодити тому, щоб матеріали досліду потрапили до рук компанії Фреді. В той час Єва є тією ланкою, яка зв'язує Велінгтон і Фреді. На мій погляд, Єва незнайома з доктором Сегеді. Це підкріплюється тим, що вона не могла назвати прізвища лікаря.
— А хто такий Шош? — перебив підполковника Коцка.
— Незабаром довідаєшся. Ясно одне: він не племінник Вільдмана.
Старший лейтенант почухав потилицю.
— Ми повинні охороняти препарат ФБ-86. На цьому банда має провалитися. Завтра почніть стежити за лікарем. Тільки обережно. Єву теж не випускайте з поля зору. Встановіть нагляд за сусіднім будинком. Треба довідатись, коли чути якийсь рух у квартирі дипломата. Рожі з завтрашнього дня йде у відпустку.
— Куди? Я про це не знаю.
— До Голубів, домробітницею. Треба оберігати старика. Ти будеш її залицяльником. Про деталі домовитеся з Рожі. Ясно?
— Так, — одказав старший лейтенант.
— Ну, коли ясно, то ходімо відпочивати, — оголосив Челеї.
Коцка завагався. Через якусь мить він нерішуче звернувся до свого начальника:
— Бело!
— Слухаю.
— Хотілося б тобі щось сказати, але не як начальникові, а як другові.
— Будь ласка, — підполковник серйозно глянув на свого друга.
— У мене склалося таке враження, що ти або зневажаєш мене, або не довіряєш. Ти доручив слідство мені і все ж займаєшся цією справою.
— Слухай, Коцко! — промовив Челеї, коли старший лейтенант закінчив. — Ні перше, ні друге твоє припущення не відповідають дійсності. Цілком можливо, що мені трохи більше відомо, ніж тобі. А не ділюся я з тобою, бо хочу, щоб ти навчився самостійно робити висновки. Збирай факти, зіставляй, складай з окремих деталей більш-менш повну картину. Якщо я ділитимуся з тобою власними припущеннями, ти сприйматимеш їх пасивно і перестанеш самостійно аналізувати факти. Мені хотілося б, щоб ти сперечався, висував свої аргументи. А цією справою я займаюсь тому, що вона дуже цікава. Фреді серйозний супротивник. Запиши собі питання, на які слід дати відповіді, знаходь ці відповіді. Зрозуміло?
— Так, зрозуміло, — чітко відповів старший лейтенант.
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
5 листопада було по-весняному тепло. Туман розвіявся, і до восьмої години небо прояснилось. Жодної хмаринки, тільки над міською околицею плив сизо-сірий серпанок пари.
Іштван вийшов з машини. У нього був хороший настрій. Через кордон він на цей раз пробрався без усяких пригод. Провідник виявився дуже спритною людиною. Він знав район кордону як свої п'ять пальців. До того ж стояв густий туман. На австрійському боці Іштвана вже чекали. У нього ворухнулася неясна здогадка, що лист, який він несе, не вісточка від коханої, бо через любовного листа капітан Клерк навряд чи пішов би на такий крок. Він відганяв від себе ці думки. Краще не знати, що в листі. Тоді принаймні перед власним сумлінням залишишся чесним. Головне, що він усунув перешкоду, яка стояла на шляху до його навчання. Тепер дорога відкрита. Йому не терпілося скоріше потрапити до капітана Клерка і отця Пала.
Перед віллою Іштван вийшов з машини і натиснув кнопку дзвінка. Через кілька хвилин Йоганн відчинив ворота. Радісно схвильований хлопець всміхнувся байдужому лакеєві і поспішив уперед. Він пішов прямо в хол і тут дочекався Йоганна.
— Будь ласка, передайте отцю Палу, що я прибув, — звернувся до нього Іштван.
Йоганн без слів зайшов в кабінет священика. Через короткий час він відчинив двері і кивнув хлопцеві. Іштван поправив на собі костюм і рушив до дверей.
Переступивши поріг, він збентежено зупинився. Перед письмовим столом сидів незнайомий дебелий сивий чоловік років п'ятдесяти, одягнений у сірий костюм. Біля нього стояв молодий, широкоплечий елегантний брюнет з коротко підстриженим волоссям. На ньому був спортивний піджак бежевого кольору, сірі штани з дорогого матеріалу і гостроносі туфлі.
— Підходьте ближче, — кивнув йому старший.
Він говорив каліченою угорською мовою. Іштван пройшов вперед і зупинився біля письмового стола.
— Сідайте.
Іштван збентежено дивився на похмурого мужчину, потім ледве видавив з себе:
— Мені б отця Пала.
— Отцю Палу довелося спішно виїхати у Штати. Він, певно, не повернеться сюди.
— А капітан Клерк? — приголомшено спитав хлопець.
— Капітана Клерка призначено на іншу посаду. Сьогодні вранці він уже виїхав на нове місце служби.