Стрибок у ніщо, стр. 35

Венера, Земля, Марс лишилися позаду. Ракета перетнула пояс астероїдів, орбіти Юпітера і Сатурна. Сатурн з своїми кільцями і дев’ятьма “місяцями” в цей час був досить близько від “Ковчега”, і мандрівники могли спостерігати це чудо Сонячної системи. Кільця Сатурна, як і гадали земні астрономи, складалися з численних тіл, що оберталися навколо планети, і “місяці” Сатурна були лише найбільшими з цих численних супутників: Ганса так зацікавив Сатурн, що він спитав Цандера, чи не можна спуститися на поверхню планети. Хмари, які вкривали Сатурн, свідчили про наявність атмосфери. Сила тяжіння на цій планеті, незважаючи на те, що Сатурн у 720 разів більший за Землю, мало відрізняється од земної. Але Сатурн перебуває так далеко від Сонця, що дістає майже в сто разів менше світла і тепла, ніж Земля.

— Для земних жителів цього наче й малувато, — відповів Цандер.

Ганс не здавався:

— Сатурн дістає в сто разів менше світла і тепла, але його атмосфера не перетворилася в кригу, про що свідчить наявність хмар. Отже, планета має ще великі запаси внутрішнього тепла.

Проти висадки на Сатурн, однак, заперечували всі пасажири: крім того, що така висадка зв’язана з небезпекою, всяка зупинка в дорозі уповільнює плин часу на Землі.

Питання розв’язав спектральний аналіз, що його зробив Цандер: атмосфера Сатурна, як виявилося, — сполучення метану й аміаку… І ракетний корабель залишив позаду чудове світило з його незвичайними кільцями.

Усе далі, вперед! Орбіти Урана, Нептуна, Плутона… Кінець Сонячної системи. В своєму польоті Цандер орієнтувався на Полярну зорю. При незвичайній швидкості корабля Цандерові доводилося визначати величину цієї швидкості з допомогою оптичного методу: за змінами спектра Полярної зорі визначалася швидкість польоту, а, отже, і пройдена відстань.

VII. ЯК ОСОРОМИЛАСЯ ЛЕДІ ХІНТОН

Через кілька “днів” мандрівники помітили дивне явище: “вночі” вони часто прокидалися на короткий час і потім знову засинали, а “вдень” почали вмить засинати на кілька хвилин. Лікар Текер вважав, що це реакція організму на незвичайні умови життя в ракеті.

— Може, ми, зрештою, перетворимося на людей, які зовсім не сплять? — запитав Блоттон.

— Не думаю, — відповів лікар.

Цю розмову перебили дивні звуки, схожі на маленькі вибухи: звуки долинали з кухні. Слідом за ними почулися вигуки повара.

— Знову у Жака вибухнув якийсь кип’ятильник, — сказав Стормер.

На цей раз “вибухнув” не чайник і не вибух примусив кухаря скрикнути.

Жак стояв над розкритою бляшанкою консервів і нюхав її.

— В чому справа, Жак? — спитав Цандер.

Кухар подав консервну бляшанку.

— Стріляє. Тхне. Зовсім зіпсовані консерви.

— Ну, що ж, мабуть, випадково попалася погана бляшанка. Візьми іншу.

Але й з другою, і з третьою, і з четвертою сталося те саме. Як тільки Жак прорізав бляху, лунав легкий вибух, і з прорізу з піною і газом вилітала заливка.

Справа набирала серйозного характеру. Консерви були головними запасами харчування. Цандер наказав Жакові принести кілька невідкритих бляшанок у кают-компанію. Потім він запросив, туди всіх пасажирів і звелів Жакові відкривати бляшанки. Вони “вибухали” одна за одною.

На кожній бляшанці була синя етикетка з написом:

“Власниця” заводу була збентежена. А роздратований Стормер із властивою для нього грубістю, підносив кожну нову бляшанку, що “вистрілила”, майже до самого носа Хінтон і казав:

— Понюхайте. Як вам це подобається? Ваше виробництво, леді…

— Не розумію, як це могло статися, — відповідала леді Хінтон. — Мої консерви славилися своєю якістю і широко розкуповувались не тільки в Англії, але й у багатьох державах Європи…

— Я б за них не дав і цента! — не вгавав Стормер. — Думаю, що й на Венері більше не дадуть. Але чим же ми харчуватимемося?

— Дозвольте, — раптом пожвавішала леді Хінтон після напруженого роздумування. — Я згадала. Мої фабрики виробляли два сорти консервів. Перший сорт з зеленою етикеткою, а другий — з синьою. Сині — ті справді… Вони призначалися для поставок усяким установам, надходили у продаж по низькій ціні…

— Ну, це я розумію, — вів далі Стормер, — я сам комерсант. Але ж на якого біса, вибачте на слові, ви для “Ковчега” підсунули консерви з синіми етикетками? Отруїти нас усіх збиралися, чи що?

Леді Хінтон випросталася. Це вже було занадто. Як сміє розмовляти з нею, з леді, таким тоном якийсь купчик!

— Я вас прошу ретельніше добирати слова. Не забувайте, містере Стормер, хто я, і не забувайте того, що я сама мандрую разом з вами і, таким чином, поділяю долю всіх. Не можете ж ви запідозрити мене, що я мала намір отруїти і саму себе. Тут, мабуть, сталася фатальна помилка. Але де, коли і як — не можу зрозуміти. Мені не треба переконувати вас у тому, що я наказала приставити в Стормер-Сіті для “Ковчега” найвищий сорт. Велику партію було виготовлено за особливим замовленням. Мій інженер казав, що ніколи ще фабрика не виробляла кращих консервів. Може, сорти консервів перемішали, коли вантажили? Так, так. Я пригадую, що в той самий час, коли відправляли консерви в Стормер-Сіті, моя фабрика відвантажувала велику партію для… одного відомства…

— З синіми етикетками?

— Так, з синіми етикетками.

Для пасажирів “Ковчега”, крім Ганса і Вінклера, так і лишилося загадкою, яким чином було приставлено в Стормер-Сіті і потім навантажено на “Ковчег” зіпсовані консерви.

А сталося це так. У порту рбіники-вантажники звернули увагу на дві партії консервів: одну — меншу, із зеленими етикетками на ящиках, і другу — величезну, з синіми. Дізнавшись, що сині етикетки адресовано військовому відомству і що вони призначаються як військові запаси для Інтервенційної армії, робітники відмовилися вантажити пароплави.

— Треба покуштувати, чим збираються годувати солдатів, — сказав один молодий робітник і, взявши ящик на спину, ніби ненароком упустив його.

Ящик розбився, бляшанки консервів випали на землю. Кілька бляшанок швидко розійшлося по руках. Таким же чином був “випадково” розбитий ящик і з зеленою етикеткою.

Робітники покуштували тих і других. З огидою відкинули бляшанки з синіми етикетками і з апетитом з’їли те, що містилося в “зелених”.

Видно, це готувалося не для нашого брата, — сказав перший робітник, покуштувавши з бляшанки із зеленою етикеткою.

Коли прийшли на роботу переодягнені поліцаї та штрейкбрехери, вони застали справжній хаос і перемішані коносаменти. Вантажі було сплутано.

Така історія появи консервів з синіми етикетками в “Ковчезі”.

— Хотів би я знати, чим ми тепер харчуватимемося? — знову спитав Стормер.

Він їв більше за всіх, і його це питання непокоїло особливо.

Почали підраховувати запаси. На жаль, якщо скинути з рахунку консерви, решти продуктів — борошна, сухарів, сушених овочів — лишалося ненадовго.

— Прокляття! — знову вилаявся Стормер. — А чи не зменшити швидкість польоту? — спитав він. — Тоді, може, нам вистачить на більший строк..

— На жаль, містере Стормер, — відповів Цандер. — Я бачу, що ви ще дуже далекі від розуміння відносності часу і простору. Від прискорення або уповільнення ми нічого не виграємо і не програємо. Ракетна доба завжди дорівнює ракетній добі, незалежно від того, буде вона дорівнювати земному місяцю чи годині. Ми зовсім не відчуємо — прискорив чи уповільнив свій хід наш хронометр порівняно із земним. З якою б швидкістю чи повільністю не оберталися стрілки нашого хронометра, — коли вони показуватимуть дванадцяту годину “дня”, ваш шлунок заявить претензію на сніданок.

— Досить. Так. Це я зрозумів. Але тоді чи не можна навпаки — ще більше прискорити політ, щоб час на Землі полетів з шаленою швидкістю? За тиждень так би років п’ятдесят.