Пристань Ескулапа, стр. 33

— Я дивилась на Йонаша… Як і всі.

— І ви не помітили, що діялося в той час біля стола? Ви ж сиділи навпроти Міхала і могли щось помітити.

Галінка завагалася.

— Здається, нічого.

— Пригадайте добре все, що тоді було. Йонаш іде до вікна… що в цей час робить доктор Протоклицька?

— Доктор Протоклицька… — Галінка зморщила брови. — Здається… здається, що доктор Протоклицька пудрила тоді обличчя.

Ми з Журкою переглянулись.

— А Міхал? — запитав поручик.

— Міхал? Наливав собі пиво в кухоль. Так… Він наливав пиво.

— Дякую вам! — підвівся задоволений Журка.

— Мені здається, — сказав я, коли ми залишилися в кімнаті самі, — що цього разу справа посунулася трохи вперед. Зізнання Галінки проливає світло.

— Пудрениця? — перебив замислено Журка. — Ну, побачимо. Експертиза встановить.

— У всякому разі акції професора Касіци на нашій біржі падають дедалі нижче, — посміхнувся Трепка.

— Взагалі втратили ціну, — відповів Журка.

— Що ж у такому разі ви зробите з своєю основною гіпотезою?

— Здам її в музей, — посміхнувся Журка. — У мене є звичка дотримуватись фактів, а не гіпотез.

— Дуже похвальний принцип, — кашлянув Трепка.

Допит Йонаша не дав уже нічого нового. Асистент твердив, ніби він пив пиво з тієї самої пляшки, що й Міхал, отже отрута мала бути всипана прямо в кухоль. Йонаш рішуче відкидав думку, що це міг зробити хтось із присутніх. Він був певен, що Міхал покінчив самогубством. Але чому молодий Касіца так зробив, Йонаш не міг сказати.

Я надто добре знав Журку, щоб мене міг обманути його вдавано хороший настрій. Це явно була добра міна при поганій грі. Останні події перевернули догори ногами його гіпотезу, а збудувати нову було нелегко. Перед нами була порожнеча. Протоклицька, що вплуталася в наші карти, була мов п'яте колесо у возі. Вона зовсім не пасувала до зібраного вже фактичного матеріалу. Або в гру входило щось нове, про що ми досі не мали уявлення, або ж…

У всякому разі Журка, напевно, потрапив у скрутне становище, якщо вже запропонував Трепці провести спільну нараду в зв'язку, як він висловився, з новими аспектами справи. Але Трепка не підтримав його в цьому.

— Ви забуваєте, друже, про нашу домовленість. Я перебуваю тут як стороння особа. Проводжу невеличкий науковий експеримент. І цей експеримент втратив би своє значення, якби я почав якось спрямовувати слідство. Настане час, і я втручусь в справу. Але поки що він ще не настав… — Трепка демонстративно глянув на годинник і промимрив щось про свої городні роботи.

— Здається, мене тут хочуть пошити в дурні! — вигукнув Журка. — З вашого боку це було б диявольськи хитро. Ви звалили на мене цю брудну роботу і самі вмиваєте руки!

— Не вмиваю рук, приятелю, — кашлянув Трепка. — Пильную… пильную за ходом справи вдень і вночі…

— Тільки коли я хочу запитати про вашу думку, то вас немає. Ваша байдужість до колективної праці, Трепка, дуже симптоматична.

— Наш друг Журка час від часу згадує про колективну працю, — сказав Трепка, коли ми вийшли з кімнати. — І — дивний збіг обставин! — це трапляється саме тоді, коли голуб ніяк не хоче вилетіти з чародійного рукава нашого хороброго Журки.

— Дозвольте сказати, капітане, — зауважив я, — ваше мовчання в цій справі таки нервує.

Трепка якось дивно глянув на мене і не промовив ні слова.

Розділ XXI

Той день був особливо багатий на події. О п'ятій годині надійшли інформації про наших підозрілих. Журка відразу схопив їх і замкнувся в кімнаті. Впустив нас тільки за годину.

— Судячи з вашого виразу обличчя, — сказав Трепка, — там якісь сенсаційні відомості.

— Так, є кілька цікавих деталей, — відповів Журка. — Мацьошек сидів у тюрмі за… шпигунство. Тільки торік його звільнили і реабілітували. Мацьошекова була в 1953 році під слідством у справі крадіжки ковдр і морфію з лікарні на Очках, де вона працювала черговою санітаркою. Слідство було припинене за браком достатніх доказів.

— А Галінка? — запитав я.

— Галінка? — посміхнувся Журка. — О, це справжня повість. Батько її, залізничник, загинув у вересневі дні. Мати померла під час окупації. Галінка з тринадцяти років сама собі заробляла на життя і навчалася на вечірніх курсах. 1955 року вона закінчує школу лаборантів у Лодзі. Потім працює у повітовій лікарні в Островцю Свєнтокжиськім. Під час пожежі в лабораторії вона, рискуючи життям, рятує від смерті дитину. Це підкреслено. Потім була призначена на посаду заступника завідуючого лабораторією міської лікарні в Кельцях, де здобуває чудову репутацію. 1956 року переводиться до Другого гематологічного інституту у Варшаві. Це майже як позитивний герой сучасної повісті.

— Надто позитивний… — закусив я губи.

— Ти, здається, чимось незадоволений? — здивувався Журка.

— Ні, чого ж… — збрехав я, бо й справді був чимось незадоволений. Ні, це невлучне визначення. Я був неспокійний. Але чому? Я й сам не знав.

Журка знизав плечима і перейшов до дальших повідомлень.

— Є також невелика деталь, яка стосується доктора Заплона. До 1955 року він працював в установі судової медицини. Потім раптом відчув покликання до наукової праці і. перейшов в інститут. Варто звернути увагу, що рік тому він дуже намагався стати асистентом професора Містраля…

— Ну й що?

— Містраль рішуче відхилив його кандидатуру. Про інших у повідомленнях нема нічого такого, чого ми досі не знали. Зате звертає на себе увагу той факт, що всі, за винятком Касіци, просили в цьому році, щоб їм видали закордонні паспорти.

— Це цікаво! — зауважив Трепка.

— Мацьошеки хочуть відвідати родичів у Франції. Заплон, Протоклицька і Йонаш збираються їхати до Швейцарії як стипендіати ЮНЕСКО. Міхал Касіца і Галінка Стор мають намір взяти участь у туристській подорожі в Прагу і Відень. Але найважливіша, я вважаю, оцінка наукових творів «Дзета» і «Гама», — Журка таємниче посміхнувся. — Я віддав, ці твори фахівцям, щоб вони висловили про них свою думку. І їх думка просто вражає.

— А саме?

— Як оригінальні наукові твори вони не мають наукової цінності. Ось і думки видатних гематологів. Доцент Туронь пише: «Це компілятивні роботи, цінні з погляду скоріше педагогічного, ніж творчо-наукового». А професор Косовський оцінює їх просто як «систематизацію загальновідомих положень».

— А проте ці рукописи загинули у день вбивства. Як це пояснити?

— Пояснень може бути два: викрадення рукописів не було причиною вбивства. Їх украли з тактичною метою: щоб приховати справжній мотив убивства, або ж скерувати наші підозри на невинного. Тому цілком можливо, що рукописи будуть підкинуті, якщо їх не підкинули ще досі. Може бути й інше пояснення, особисто для мене більш переконливе, — Журка хитро всміхнувся. — Звернімо увагу на один істотний факт. У нашому розпорядженні поки що тільки фрагменти обох творів. Ніхто не знав їх повністю. Навіть Касіца. Містраль передав йому тільки уривки. Касіца твердить, що це — найважливіші фрагменти. Але ж це тільки твердження Касіци. Насправді може бути навпаки. Містраль міг не говорити Касіці про найголовнішу частину твору, де були якісь відкриття, а опублікувати дав менш важливу. Таким чином мотив був би врятований. І в першому, і в другому випадку дальші дії випливають самі собою. Треба знайти рукописи, що десь зникли.

— Шкода, що ти тільки тепер прийшов до цієї геніальної думки, — сказав я іронічно, — досі рукописи могли вже помандрувати з «Пристані» у так звану синю далечінь.

— Не думаю, — буркнув Журка. — З «Пристані» за цей час виїжджав тільки професор Касіца. А Касіцу я не підозріваю.